Венгеров. Критично-біографічний словник російських письменників і вчених
Іван Франко
С. А. Венгеров. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых (от начала русской образованности до наших дней). Выпуск 1 – 10.
Пан Венгеров, відомий у російській літературі своїми монографічними працями про Тургенева, Гончарова і численними критичними статтями, розпочав величезну роботу – видання біографічного словника усіх письменників-росіян від найдавніших до найновіших часів. Про об’єм цієї праці можна мати уявлення на підставі проспекту, де повідомляється, що вся вона буде складатись щонайменше із 200 зошитів по 3 аркуші великої 8-ки. Тим часом вже перші 10 виданих досі зошитів дозволяють сподіватися, що ця праця, якщо буде й далі провадитися у той самий, що до цього часу, спосіб, може зрости і до 500 зошитів. У цих 10 зошитах на 462 сторінках автор дійшов до Альбова, отже, ледве до половини букви А.
Щодо осіб, які будуть вміщені в цьому словнику, пан Венгеров поставив собі завдання бути якнайменше вимогливим і якнайбільше повним. Він включає кожного, хто хоч що-небудь зробив для освіти і літератури в Росії, керуючись тією засадою, що про важливіші літературні постаті кожний легко довідається з монографій і підручників, що ж до дрібніших і менш визначних працівників часто дуже важко що-небудь дізнатися.
Щодо джерел, з яких пан Венгеров черпає біографічні відомості, то в передмові він повідомляє, що ці джерела діляться на три категорії: друковані, архівні, до яких він звертався не лише тоді, коли йшлося про добування нових даних, а й з метою спростування неточних відомостей, і, врешті, автобіографічні, одержані за допомогою анкет, розісланих до авторів, які ще живуть. Щоправда, у виданих досі 10 зошитах архівних відомостей зустрічаємо дуже мало, натомість дані двох інших категорій зібрані дуже дбайливо і подані всюди скрупульозно.
Словник Венгерова вже за своєю природою дуже часто буде торкатись справ польських і українських і може подати багато нових або у нас не відомих даних, що висвітлюють взаємні відносини цих трьох (та інших сусідніх і близьких нам) народів, які входять до складу Росії. Деякі поляки відіграли в російській літературі визначну роль, як, наприклад, Булгарін, Сенковський та інші; багато з них писали по-польськи і по-російськи, як Грабовський, Ходаковський і т. д. ; в багатьох випадках зіткнення з поляками мало менш чи більш сильний вплив на російських письменників, якщо згадати знайомство Міцкевича з Пушкіним, діяльність Чарторизького, Чацького, Коженьовського і багато-багато інших. Можемо сподіватись від пана Венгерова, що про всіх цих людей і ці факти він якщо і не здобуде нових подробиць, то принаймні згрупує в одну цілість ті, що вже були опубліковані і розсипані по численних мало кому доступних, особливо старих російських публікаціях. Те саме, тільки ще більшою мірою можна сказати про українських письменників. Це також причина, чому я вважаю словник Венгерова, незважаючи на всі його недоліки, за надзвичайно важливе видання, без якого не обійдеться ні один історик польської, української чи російської літератури, особливо XIX ст.
У перших 10 зошитах, крім широкої передмови, в якій обговорюються дотеперішні словники цього роду і праці з історії російської літератури, зустрічаємо близько 60 більш чи менш детальних біографій Зі справ які можуть цікавити польських дослідників, називаємо:
– біографічну замітку про Ігнатія Абламовича, професора фізики в Кременецькому ліцеї, пізніше в Київському університеті;
– про хірурга Томаша Августиновича;
– про офтальмолога Омеляна Адамінка, який народився в Більську Гродненської губернії;
– про археолога і бібліографа Аделунга;
– про подільського єврея-вихреста Вольфа Нахляса, в християнстві Олександра Алексеєва.
Не зайвим також буде відзначити тут таку деталь, взяту з життєпису письменника Андреєва, одного з dii minores великої плеяди російських письменників 1840-х років (Тургенев, Достоєвський, Некрасов, Толстой, Гончаров, Писемський та інші). Андреев народився в Оренбурзі, де одержав також початкову освіту Одним з перших його вчителів був закинутий долею в Оренбург відомий польський письменник Томаш Зан, приятель Міцкевича і засновник відомого віленського патріотичного «Товариства філаретів», організованого на зразок німецького Tugendbund’y. Зан перший дав поштовх до гуманітарного напрямку Андреєва, тобто до тієї течії в його творах, яка становить їхню найвизначнішу рису (Словник, стор. 47).
У такий-то спосіб іскри, силою виштовхнуті з багать, що жевріли над Вілією і Німаном, не гасли, але навіть у далеких оренбурзьких степах падали в молоді свіжі серця і розпалювали в них той самий благородний вогонь гуманітарних і ліберальних намагань.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою в журн. «Kwartalnik historyczny», 1889 р., № 1, с. 131 – 133.
Подається в перекладі за першодруком.
Венгеров Семен Панасович (1855 – 1920) – російський літературознавець, бібліограф. У 1886 – 1904 рр. видав шеститомний «Критико-биографический словарь русских писателей и ученых. От начала русской образованности до наших дней». Листувався з І. Франком.
Булгарін Фадей Венедиктович (1789 – 1859) – російський письменник, видавець реакційної газети «Северная пчела».
Сенковський Осип (Юліан Іванович; 1800 – 1858) – російський сходознавець і письменник, редактор реакційного журналу «Библиотека для чтения».
Грабовський Міхал (1804 – 1863) – польський історик, письменник і критик консервативного спрямування.
Чарторизький (Чарторийський) Адам Єжи (1770 – 1861) – польський політичний діяч, радник царя Олександра І з польських питань. Під час визвольного повстання 1830 – 1831 рр. очолював польський повстанський уряд, підтримуючи інтереси аристократії та шляхти.
Чацький Тадеуш (1765 – 1813) – прогресивний польський вчений і освітній діяч. Більша частина його життя минула на Україні. З його іменем пов’язане створення Кременецького ліцею.
Абламович Ігнатій Карлович (1787 – 1848) – професор фізики, хімії та біології в навчальних закладах Мінська, Вільнюса, Кременця, Києва.
Августинович Томаш (1810 – 1891) – лікар, автор книжки про хірургічні інструменти, виданої у Вільнюсі 1833 р.
Адамінек Еміль (у Венгерова – Адамюк Омелян Валентович; 1839 – 1906) – професор офтальмології Казанського університету, засновник клініки очних хвороб.
Аделунг Фрідріх (1768 – 1843) – російський лінгвіст, археограф, джерелознавець.
Алексеев Олександр (псевдонім Вольфа Нахляса, 1820 – ?) – російський етнограф.
Андреєв Олександр Миколайович (1830 – 1891) – російський письменник, драматург і поет, театральний рецензент.
Писемський Олексій Феофілактович (1821 – 1881) – російський письменник. У його кращих реалістичних творах показано розклад дворянства, відбились антикріпосницькі настрої письменника.
Зан Томаш (1791 – 1855) – польський прогресивний письменник, приятель А. Міцкевича. За організацію «Товариства філаретів» при Віленському (нині Вільнюському) університеті (1819) був засланий до Оренбурга.
Товариство філаретів – таємне товариство студентів Віденського університету. Ставило собі за мету виховання молоді в просвітительському, національно-визвольному і демократичному дусі. Ліквідоване царським урядом у 1823 р.
Tugendbund (нім. – Спілка доброчинства) – таємне товариство, засноване 1808 р. у Кенігсберзі (Пруссія) з представників буржуазної і ліберально настроєної дворянської інтелігенції. Члени цього гуртка ставили за мету звільнити Пруссію і Німеччину з-під влади наполеонівської Франції і здійснити в країні буржуазні реформи. На вимогу Наполеона І Тугендбунд було розпущено в 1809 р., надалі існував підпільно. Товариство мало певний вплив на декабристські організації в Росії.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 196 – 198.