1. Загальна характеристика

Іван Франко

Звичайно говорять, що XIX вік матеріалістичний, вік машин, фабрик, пари і електрики, а через те ворожий для поезії. Що се неправда, доказують факти. Ніколи досі люди не читали так багато, як в XIX віці. Ніколи досі так не любувались природою (нагадаймо різні спорти вроді альпійського, ковзання на лижвах і на [нрзб.], громадних екскурсій у далекі сторони світу) і ділами штуки, як власне в XIX віці. Що більше, коли давніше штука, а затим і поезія була власністю немногих вибраних одиниць, була немов привілегією аристократів, в XIX віці вона чимраз більше демократизується, стається власністю широких мас народних.

І ще одно: коли давніше поезія і штука в кожнім поодинокім краю ішла собі і розвивалася окремо, небагато звертаючи уваги на. розвій сусідніх країв, то в XIX віці штука, а особливо поезія рішуче вибігає з границь одного краю і одної національності, втягає в круг своїх інтересів усю людськість, всі народи і всі часи, стається в більшій або меншій мірі по змісту свойому інтернаціональною, вселюдською. Вся сума новочасної просвіти і науки, всі здобутки психології і соціології, історії і етнології служать для неї матеріалом, з котрого вона тягне для себе поживу.

Та диво! Власне розширивши отак свій обсяг, поглибивши свій зміст, поезія XIX віку сталася в кожнім краю більш національною, своєрідною і оригінальною, ніж коли-небудь давніше. Сталося се таким способом, що, з одного боку, через ближче познайомлення з літературами всього світу (пригадаємо, що власне з кінця XVIII віку, а особливо в XIX віці для європейської цивілізації відкрито цілі величезні літератури, такі, як арабську, перську, індійську, китайську, а також уривки літератур староєгипетської і ассіро-вавілонської, а також зібрано з уст людових незлічиму масу пісень, повістей, казок, повірок народних, що також становлять в своїм роді новий і незмірно цінний світ поетичний) поети XIX віку значно розширили основи творчості поетичної, закинули вузькі рамки схоластичної естетики, котра давніше в’язала їх, і, не допускаючи вільного руху фантазії, робила поезію всіх країв і народів монотонною, одномастною (нагадаємо так звану псевдокласичну добу), і, з другого боку, поглиблення змісту поезії вело з собою конечно поглиблення обсервації, отже, докладніше заховування колориту місцевого і часового, глибше входження в осібності характерів людських, стараннішу індивідуалізацію типів, а одночасно вдосконалення форми поетичної мови, стилю, ритміки і то не в напрямі псевдокласичної монотонної гладковості, але власне в напрямі експресивності, музикальності, різнородності відповідно до різнородних вражень і характерів людських.

При таких змінах в самій творчості поетичній, а також під впливом загально пануючих в XIX віці ідей – демократизму, свободи чоловіка і народності – розширилися значно й погляди на завдання і значення поезії в ході цивілізації людської. Коли давніше поезія вважалася гарною забавкою або щонайбільше средством поправи, уморальнення і естетичного шліфування людей, то в XIX віці вона сталася найвищим, найзагальнішим виразом і дзеркалом життя національного, пропагаторкою великих ідей політичних, суспільних, релігійних. Великі поети XIX віку стаються духовними провідниками народів, витискають печать свого духу на цілих поколіннях, підносять поезію оп’ять до тої висоти, на якій вона стояла колись в часах, коли творено гімни Ріг-Веди і писано старогебрейські книги пророцькі.

Розуміється, що така поезія могла повстати тільки під одною умовою: щоб особистість поета не була нічим в’язана. Поет XIX віку мусить вміщувати в собі всю суму новочасної освіти, але при тім бути зовсім свобідним духово. Правда, традиція дотеперішньої історії в’яже його, витикає в його творчості певні границі; та зате його власна індивідуальність, його темперамент, салонності і уподобання – ось те поле, де він може проявити всю свою силу і оригінальність. Відси походить, що поезія XIX віку є наскрізь суб’єктивна, особиста в противенстві до давньої поезії імперсональної (людової). Кожний поет вносить у скарбницю поезії XIX віку не тільки свою суму освіти, думок, досвідів та спостережень, але ще в більшій мірі свою суму чуття, нам’єтності, болів і радощів, окремішності свого темпераменту, весь свій особистий світ з його добрими й злими прикметами, свій сміх, свої сльози, свою жовч і свою кров. Очевидна річ, що тільки могуча особистість може бути великим поетом; так було завсігди, та в XIX віці ще більш очевидне, ніж коли-небудь давніше. В давніших віках могли ще вправні стилісти без крихти поетичного дару займати місце поетів і мати великий вплив; в XIX віці се неможливе.

Та все-таки хоч XIX вік видав величезний ряд поетів в високій мірі оригінальних і впливових, в поезії сього віку менше, чим у давніших віках, бачимо так званих «шкіл поетичних», менше підрядних поетів, що йдуть слідами великих майстрів. Противно, і підрядні поети в XIX віці вміють заховати більшу або меншу долю оригінальності, тим більше, що вони групуються тепер переважно не довкола осіб великих майстрів, а довкола певних провідних ідей, причім їх особистій вдачі, знанню, талантові лишається, звичайно, якнайширший простір.

Щоб показати головні течії європейської поезії в XIX віці, ми в побіжних нарисах перейдемо важніші літератури цивілізованих народів і подамо головні біографічні дані про найвидатніших представників їх поетичної творчості, розуміючи під поезією всю свобідну творчість літературну без огляду на те, чи вона писана стихами, чи прозою.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 501 – 503.