Первописна опера

Іван Франко

Муж старий, жінка молода

Домовая забавка в одному действії,
з громадських повісток уложена

Особи:

Рогач, старий шляхтич.

Аннуся, його жінка молода.

Економ, її любовник.

Жовняр, вислужений.

Діється в домі шляхтича, мешкаючого на кінці села при дорозі. Хата проста, сільська, в котрій стоїть піч з комином на штандарах, два вікна на полуднє, а трете маленьке на схід, виходить на піддашшя. Зачинається смеркати, і надходить хмара громовая.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Виступ 1

Аннуся

(сама прятає в хаті і співає):

Старі люди суть заздросні,

Завше мручать і незносні;

Вже самі ся не кохають

І молодим забороняють.

Ах, що то за святії слова! Той, хто тую пісеньку складав, мусив бути так нещасний, як я тепер зостаю. Моїй мамі захотілося конечно, жеби-м була шляхцянкою, а то тілько для того, же колись-колись там в її роді був шляхтич, котрий був дуже маєтний і вольний. І для того мене конечне примусила, аби-м за шляхтича пішла. Єще жеби за молодого! Але бо то старий, дихавичний, заздросний, з котрим тепер мушу мучитися (співає):

Мама мене полаяла,

Аби-м хлопців не кохала;

Бодай мама з’їла лихо,

Не сиділа б собі тихо.

Боже, відпусти мені гріха, же так мамі співаю, бо жаль уваги не має. Як то, бувало, весело, коли хлопці, як ляльки, вечором поприбігають! Син небожчика економа і семінариста з сусіднього села, що то за хлопці звинні, гожі, не такії, як теперішній мій муж. Семінариста хотів ся зо мною конечне женити. Не жаль було заспівати:

Ходіть хлопці, гожі, милі,

Заживаймо любой хвилі!

Вдень робити, вночі спати,

Вечором ся покохати.

Ой так то бувало, так!.. А тепер ані вдень, ані вночі нема з ким ся побавити. (Заглядає в вікно.) Вже ся смеркає, а єго ще не видати. Я мого старого умисне виправила на ніч далеко до млина, жеби-м ся могла хоть єдну ніч з молодим забавити. Вже меду, булок і печеного гусака прислав. Повинен би і сам прийти. (Знову заглядає в вікно.) Хтось ту іде!

Виступ 2

Жовняр

Добрий вечір!

Аннуся

Добре здоровіє.

Жовн[яр]

Прошу мене переночувати (і кладе свій тлумачок на лаві під вікном). Я вислужений жовняр, вірне служивєм отчизні, бувавєм в ріжних краях, а тепер дали ми ласкавий хліб, іду до своїх, але же ся вже смеркає, а до того дощова хмара наступає, мене ноги зболіли, далій не могу іти… (Сідає на лаві.)

Аннуся

Ей, що мені там до того! Я не знаю, відки ви єсте-сте. Ночувати вас не могу, мужа вдома нема, челядь ся посходить, не буде ся куди подіти, а до того маємо острий наказ, аби без відомости віта нікого не ночувати. А ви до того ще жовняр… Ідіть собі з богом!

Жовняр

А хоть бисте ми, люба господиню, ані їсти, ані пити не дали, то я положуся на голі землі, бо то земля цісарська, а далій не піду. Але сподіваюся, же того не учините, аби-м голодним пішов спати. Перейшов-єм цілий світ, а всюди гречні господині були (співає):

І в Парижю, і в Лондоні,

Всюди гречні господині;

Руські также гречні, гожі,

Дадуть їсти, м’які ложі.

Аннуся

А власне без того може ся зайти. Де би то того стало!

(То вимовивши, отворила двері і побігла до сіней, потому до комори.)

Виступ 3

Жовняр

(сам перейшовся по хаті і спостеріг на столі фляшку меду, булки і печеного гусака)

Но, ту когось ліпшого сподіваються, для того мене не хоче приняти. Ого! Потреба ту зважати, щось ту буде: молода, ладна…

(Почув, же вертає, сідає знову на лаві.)

Виступ 4

Аннуся

(повертає з клаками під пахою)

Коли вже конечно хочете ночувати, вперед потреба на тоє заробити. Зервало ми ся телятко в сінях. Як челядь зачне ся волочити, то випустить надвір. Поможіт ми укрутити мотузок, аби го добре прип’яти! (То вирекши, бере клаки під паху, стає коло припічка, отворивши двері до сіней, дає йому крутити.) Но, зачинайте! Туда, туда, до сіней, жеби був довгий! Потом скрутимо го вчетверо… (Далій мовить до жовняра.) Підхиліт трохи двері надвір, небагато! Далій, далій! Єще крутіт!

Жовняр

(переступає поріг надвір і мовить)

Може, вже буде, бо дощ на мене падає.

Аннуся

Нічого то, не розплящить вас! (Пускає раптовне конець шнурка, вибігає з хати і замикає двері в сінях.) Отам до сто кадуків, гостю непрошений!

(Вертає до хати, бере тлумачок і викидає через вікно надвір.)

Жовняр

(надворі)

Ага! Так то госпося непотрібного гостя збуває! (Бере свій тлумачок і мовить.) Бувайте здорові! Обачимося пізніше!

Виступ 5

Аннуся

(сама)

Іди, іди з паном богом!

(Же дощ зачав рясно падати, жовняр скрився під дашок від входу, де було оконце, все видів і чув, що ся в хаті діяло, а же оконце було в тіні, ніхто його не спостеріг.)

Дивіться на нього! Вліз до хати якись волоцюга не знати відки і буде ми правити андрони!.. Бідний мій економчик! Єсли го тепер дощ на дорозі напав, змокне, неборачок, до нитки. Запевне мусит бічи, бо казав, як тілько снопи поносят, просто ту прийде, для того наперед прислав вечерю. (Постерігає, же то на столі стоїт.) От наветь забула-м спрятати, запевне мусив той драганисько видіти, як-єм побігла по клаки до комори, і для того упирався конечне ночувати. Ого, паничу! Не для пса ковбаса! Поликай, небоже, слинку!

(Бере то всьо і ховає в шафу. Чути пуканіє.)

Анн[уся]

Хто там?

Екон[ом]

Я, Аннусю, я.

Анн[уся]

Ах, то мій любий!

(Отворяє.)

Виступ 6

Економ

Як ся маєш, Аннусю?

Аннуся

Добре, коли-сь прийшов. (Цілує.) Ах, господи боже! Як же-сь ти змок! Аж тече з тебе! Скидай з себе чим борше ті фляки, я тобі дам білу і суху сорочку мого дідика, не будеш при мні сидіти, як потопельник.

Економ

(розбирається)

Коби-сь була виділа, моя люба, як я нині звивався, то бись ся була до розпуку сміяла. Раптовне з-за лісу виходит хмара, чути, же гримить. «Нуже! – крикнув їм – берітся снопи носити!» Носимо, кладемо, я также ношу, кладу, тілько що-сме мали кінчати, затмилося – як стояв-єм, тілько в шпенцері, так просто через лан до тебе. Може, був-єм в пів-лану, як люне дощ раптовне! І мочив ся аж до твого порога.

Аннуся

Отже за тоє ще тя раз поцілую! (Цілує і дає білу сорочку.) Не питай, же довга на тебе, але суха.

Екон[ом]

То нічо не значит.

(Тілько що зачався убирати, чути пуканіє в двері.)

Виступ 7

Аннуся

Хто там?

Рогач

(надворі)

Не питай, тілько хутонько отворяй!

Анн[уся]

Ах! Нещастя! То мій муж. Зараз, зараз…

Екон[ом]

Де ж я ся тепер подію?

Анн[уся]

Лізь тим часом під піч, я потім тебе випущу.

(Кидає йому мокре шмаття під піч, а сама біжить отворяти.)

Виступ 8

Рогач

(входить до хати)

Ти еще не спиш? І світиш на коминку? Запевне, чекаєш на якогось хабаля? Мене-сь виправила ся дурня до млина о дві милі, а то для того, жеби-сь собі сама погуляла!.. Дай ми ся в що перебрати, бо-м змок, аж тече з мене, і зимно ми тепер.

Анн[уся]

Мовчи, старий гадуло, если хочеш, жеби-м ти до решти чуприни не обдерла! А дивіться на старцуна! Он мені буде хабалів вимовляти! Багато-сь мя видів з хабалями?.. Ти, заздроснику проклятий!

Рогач

Ах ти негіднице якась! Чи ти, може, не видиш, як-єм промок? Дай ми суху сорочку, чи чуєш?

Анн[уся]

Іди собі до лиха! Не приводи мене до злості!

Рог[ач]

Рушиш ся нині чи ні? Видиш, як ся трясу з зимна?..

Анн[уся]

Почекай, почекай! Я ту тебе зараз загрію.

(Лапає його за чуприну, пригинає його до землі, б’є кулаками.)

Рог[ач]

Ой! Ой! Хто в бога вірить, най мене ратує!

Виступ 9

Жовняр

(котрий видів через оконце, що ся діє в хаті, хутонько перебрався в мундир, вбігає до хати)

Що ту за галас? Ідучи поза пліт, чую крик… Я мовив, же якії розбійники впали до села. Що ви робите, молодице? Нащо ви старого тата б’єте?

Аннуся

Вільно ми бити, вільно, бо то мій муж!

(Відскакує і стає на боку.)

Жовняр

Ага, муж! Ой біда тобі, воле, коли тебе корова коле! То для того бити, що муж? Мужа потреба, як свого вітця, шанувати, бо муж жінці голова. Але, бачу, правду люди співають:

Де муж старий, жінка молода,

Там в малженстві рідко згода,

Там ся третій чорт містить,

Що з молодов попестить.

Чому ж він такий мокрий?

Рог[ач]

(стогне).

Ой! Ой! Ото мене вислала до млина о дві милі відси, а мене в дорозі дощ напав, змочив мя до нитки. Я її прошу, жеби ми дала суху сорочку перебратися, а она мене за то б’є.

Аннуся

Неправда, не за тоє, але ж мені все вимовляє якихось хабалів. А я присягаю богу, що-м цівком невинна. Я нікого в світі не люблю, опріч мого мужа! Але він великий заздросник, хоче, жеби-м нігде не ходила ані з ніким слова не говорила.

Жовняр

Но, но, дайте си покой! Найлудше покажете свою невинність, єсли єму будете повілни.

Анн[уся]

(одмикає скриню і дає йому білу сорочку.)

На іди до сіней та перебирися.

Жовн[яр]

Голя! Я на тоє не позволю! (До господаря.) Господар, то ваша хата, ту ся перебирайте! Повіджте ми, як вас маю звати?

Рогач

(бере суху сорочку)

Я називаюся Іван Рогач.

Жовн[яр]

Рогач!.. Власне припоминаю собі давну пісеньку (співає):

Хто жінчиной пильнує дороги

І за нею зазирає,

Она за то припне роги,

Як кохала, так кохає.

Сідайте-но, господару, на своїм ліжку і огрійтеся. Перемокли-сте, тепер вам зимно. Я тому всьому умію порадити. Найперше мушу всі кути обнюхати, може, де занюхаю того третього чорта, що то, може, вами броїт біду. О, бо то [я] бував в ріжних краях на світі, багато і видав, і чував, а до того ще научився заклинати. (Ходить і нюхає по всіх кутах.) Ви, госпосю, сідайте коло свого мужа, окрийте го чим, най ся огріє… Сидіть же собі обоє спокойно, а если що обачите, не лякайтеся нічого, як буде виходити з вашої хати, бо я то роблю для вашого спокою. Но, тепер буду зачинати мою роботу. (Ходить по хаті, постерігає рожен, що висить при порозі, і бере в руки.) Але, але возму той рожен для припадку, бо если би той чорт не схотів мене послухати, то буду примушений трохи подзюравити му его скіру.

(Іде, отворяє обоє двері до виходу і зачинає заклинати.)

Заклинаю, чорте сроги,

Вийди з дзюри за пороги!

Слухай моей доброй ради,

Я не хочу з тобов звади.

Вийди, вийди без опору,

Іди просто к свому двору.

Не побуджай во мні злости,

Сли шануєш свої кости.

(Стає з рожном при столі.)

Тепер буду кричати три рази, а як не послухає мене до третього разу, то му буду скіру дзюравити тим рожном. (Кричить голосно.) Геравс! – раз. Геравс! – два…

(Економ-неборак вилазить в довгій сорочці зо своїми манатками за оба пороги.)

Рогач

(обачивши то, кричить)

Ой! Ой! Боже святий, я умираю! Ах! Ах! що ж то я видів!

Жовняр

Дух святий при вас, господару! Не лякайтеся нічого, вже по всім страху. (Іде, замикає обоє дверей.) Тепер будьте спокійні, чорта-смо непотрібного вигнали, а тепер би-смо ся чого напили і наїли.

Рогач

Ой, що то, то правда! Я з того великого страху і забув, же ми ся дуже їсти хоче.

Жовняр

Почекайте-но, не клопочітся! Як знаєте, же я маю дуже добрий нюх, бо-м навет в вашій хаті чорта занюхав – може, дещо занюхаю напитися і попоїсти. (Ходить по хаті і нюхає.) Ого! єсть надія! Щось я ту в шафі занюхав. (Отворяє.) Єсть, хвала богу, не тілько пити, але і їсти.

Аннуся

Може, вам чорт прислав вечерю за тое же-сте з ним лагодне поступили і скіри не дзюравили?

Жовняр

Що то, правда, же-м собі з ним дуже лагодне поступив. Ба, я іначе й не міг, я робив так, жеби і вовк був ситий, і коза ціла. А до того маю то завше на пам’яти: бога не гніви, а чорта не дражни. А він за тоє о мні пам’ятає. Руште но ся, госпосю, та накривайте стів, бо то, що є, то є, то все божий дар.

Анн[уся]

(осмілена тою мовою жовняра, накриває стіл і ставляє всьо на столі).

Жовняр

(співає):

Хто б ся того сподівав,

Жеби-м медок попивав?

Коли доля вже така,

Ще попоїм гусака;

Що на рожні его пік,

Має щастя, же утік!

Жеби ся був операв,

То би рожном був достав,

А так цілий і ми сити,

Будемо ся всі тішити.

Тепер, пане господару, прошу сідайте до стола!

Рогач

Ах, я ся бою, чи нема тут якої зради. Уже близько шестдесят літ маю, а ще-м нігди чортової вечери не їдав. І тепер єї не рушив, жеби-м не був голоден і сам един був.

Жовн[яр]

Я вас упевняю, господару, же ся не маєте чого бояти. Сідайте і їжте безпечне! Волимо ми голодни попоїсти, як би мав інший хто їсти. Я вам добре зробив, бо вигнав їм з хати чорта. Послухайте мене, я вам добре жичу. (Бере господаря, садить за столом.) І ви, госпосю, сідайте при нас! А перед їдлом вип’ємо си по келишку меду! (Наливає і мовить.) Доброго здоров’я жичу, пане господару!

Рог[ач]

Пийте здорові! Але я ся лякаю.

Жовн[яр]

Нема ся чого лякати, мід досконалий. Видите, же-м цівком випив. (Наливає і оддає.)

Рог[ач]

Що ж я тепер маю робити?

Жовн[яр]

От який ви молодець! Ще го потреба учити! До жінки випити і поцілувати ю як свого приятеля. Чорта-смо вигнали, тепер знову жийте в згоді і милости.

Рог[ач]

(випив, обіймає жінку і цілує)

На, люба Аннусю.

Анн[уся]

(відбирає)

Дякую тобі, мій Ясеньку! А я до кого?

Жовн[яр]

Ото річ цікава! Назад до мужа, аби-сте жили в покою.

(Зачинають всі їсти.)

Рог[ач]

Той гусак хоть від чорта печений, але досить крухий на мої зуби.

Жовн[яр]

Мусив го при пекельном огні на рожні обертати. Під’ївши добре і напившися меду, можна заспівати.

Хто ся женить з молодою,

А до того єсть заздросний,

Доведено есть правдою,

Же ся стане їй незносний.

Покинь заздрость, будь терпливий,

Могу тобі заручити:

Будеш жити вік щасливий

І добре ся поводити.

Молодиці, любі, гожі,

Піддайтеся божій волі:

Як підете в старі ложі,

Буде добра для вас долі.

Рогач

Жеби був так мені хто передом заспівав, ніж я оженився, був би-м знав, що діяти…

(То повівши, вийшов з хати.)

Виступ 10

Аннуся

Прошу вас, пане вояк, повіджте мені, відки ви то всьо знаєте, що ся ту в хаті діяло?

Жовн[яр]

А видите ви он оконце? Оно мені всьо повіло. Як ви мене висукали з хати, дощ раптовне люнув. Дивлюся – піддашє. Там скрившися, спостеріг-єм оконце, а так всьо видів-єм, що ся в хаті діяло.

Анн[уся]

Самим ся зрадила! Дайте поки, мовчіте, не будете того жаловати.

Бо мовчанка не пушить,

Головоньки не сушить.

Виступ 11

Рогач

(входить з двора)

Як звечора дощ раптом був полєв, так тепер ладно надворі.

Жовн[яр]

Кому в дорогу, тому час. Привернув-єм вам згоду, третого чорта з хати вигнав, котрий, певне, до вас не загляне… Кілко раз буду іти по мою плату до Львова, завше вступлю до вас. Сподіваюся, же мене приймете. (Бере тлумачок.) А тепер іду до тутейшого віта замельдуватися. Зоставайте здорови, пане господару, і ви, пані господині!

Рогач і Аннуся

(обоє разом)

Просимо за кождим разом нас відвідати! Щасливої дороги!

Жовняр

(виходить і співає):

Чи на селі, чи то в місті

Не вір нігди ти невісті,

Бо та хитрий розум має,

Сто раз на день ошукає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 366 – 376.