[Рец.] А. И. Алмазов. Врачевальные молитвы
Іван Франко
К материалам и исследованиям по истории рукописного русского требника. – Летопись Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете. VIII. Византийско-славянское отделение, V. Одесса, 1900, стр. 367 – 514.
Праця д. Алмазова складається з двох частей: від стор. 367 – 465 маємо розвідку, а далі йдуть матеріали – тексти, грецькі й церковнослов’янські, лікарських молитов.
Сама розвідка розпадається також на дві часті: одна обговорює початок, первісну редакцію та призначення лікарських молитов, далі склад того їх комплексу, що називається загальними лікарськими молитвами, а друга часть займається молитвами на спеціальні випадки.
Праця д. Алмазова має безсумнівну вартість для того, що він пильно використав не лише всі важніші дотеперішні праці над історією Требника, але надто мав змогу розглянути та визискати багато грецьких та церковнослов’янських рукописів.
Виводи, до яких доходить він щодо руських требників, не можна назвати надто новими: лікарські мотиви, що маються в руських требниках, майже всі пішли з грецьких евхологіїв; навіть ті молитви, яких грецьких оригіналів досі не віднайдено, правдоподібно також не були оригінальними руськими творами.
Друге, так само натуральне спостереження – руські лікарські молитви в наших требниках не були перекладені з грецького на Русі, але прийшли до нас від південних слов’ян. І щодо апокрифічних молитов, із яких значна часть від південних слов’ян перейшла також до нас, треба стояти на тім, що вже давно виказав М. Соколов, що вони були перекладені з грецького, навіть ті, що в церковнослов’янських індексах признаються Єремії, попові болгарському.
Щодо сього, як також щодо деталів, праця д. Алмазова не лишає місця для закидів, особливо коли не маємо змоги сконтролювати тих деталів. Та можна би піднести деякі принципіальні закиди.
Поперед усього щодо початку лікарських молитов у греків д. Алмазов занадто широкими кроками ходить по країні припущень та здогадів там, де новіша наука протерла не одну стежку, якої не слід би ігнорувати. По думці д. Алмазова, сама ідея лічити хорих молитвами «опирається на виразний заповіт у однім новозавітнім творі, а власне в посланію Якова, гл. V, вірші 14 – 15, і задля сього й деякі лікарські молитви мають титул “молитва св. Якова”».
Та мені здається, що таке основування всіх лікарських молитов на тім однім уступі занадто стіснює справу. Сам д. Алмазов говорить, що лікарські молитви, які потім, у X – XI віках, ввійшли в склад грецьких требників, повставали зразу в різних місцях і тільки з часом були зведені в один корпус.
Але ж у такім разі не зайвим було би згадати, що лічення хороб при помочі молитви було широко розповсюднене в Греції ще перед Христом, що одним із головних мотивів швидкого розширення християнства в грецькім світі була власне віра в те, що Ісус був сином Ескулапа, богом-лікарем.
Відгук тої віри знаходимо в найстарішій лікарській молитві, що стоїть на чолі їх корпусу у всіх редакціях і починається власне словами: Пάτερ άγιε ίατρε ψυχων αί σωμάτων – далеко більше відповідна до Ескулапа, ніж до першої особи християнської Трійці.
Коли б д. Алмазов був звернув увагу на поганські, головно грецькі джерела християнських обрядів, тайн і молитов, то я певний, що початкові уступи його досліду не плавали би так у мряці непевності, як тепер, коли він представляє християнський культ як щось таке, що вироблялося само з себе, без ніяких сторонніх впливів.
Так само ледве чи остоїться той погляд д. Алмазова, що компіляція лікарських молитов у одну групу і втягнення їх до Требника відбулася в західно-грецьких околицях і що східні, азійсько-грецькі требники не мають тих молитов. Доказів на се дуже мало; д. Алмазов наводить три рукописи «безсумнівно східного походження», в яких нема тої групи молитов, та й то два рукописи досить пізні, з XI – XII в., значить, з часу, коли вже й на заході ті лікарські молитви виключали з требників, а лиш один із VIII – IX в. (стор. 377). Треба б запитати, чи мають такі молитви інші східні церкви – сирійська, вірменська та абіссинська?
Другий закид можна би зробити д. Алмазову щодо досліду руських требників. Як при досліді грецьких та південнослов’янських рукописів важне, крім означення їх віку, також означення їх географічної приналежності так, здається, слід би держатися тої методи й при студіюванні руських рукописів. Учений, що в кожнім випадку пильно розрізнює, чи має перед собою рукопис сербський, чи болгарський, уважає себе звільненим від огляду на географію, коли йде річ про «руський» рукопис. Чи він «південно, чи південно-руський», київський, новгородський, ростовський чи рязанський або московський – се його зовсім не інтересує, так якби се було одно і якби різниці не мали тут ніякої культурно-історичного значення.
Додамо нарешті, що дослід над руськими требниками д. Алмазов обмежив чомусь лише на рукописні, не зазначуючи, до якого віку рукописи він бере на увагу. З огляду на те, що рукописна традиція, незалежно від друків, а інколи змішуючися з ними, тяглася у нас дуже довго, ще до XVIII або й до XIX віку (у мене є деякі «лікарські» молитви, не уміщені в друкованих требниках, а переписувані руськими священиками ще в 50-их роках XIX віку як секрет, що держався в родині і не раз був для священика джерелом значних доходів), слід би було докладно означити вік, на якім автор уриває свій дослід.
В усякім разі праця д. Алмазова дає багато цінного матеріалу для всякого, хто хотів би далі працювати на тім полі. Спеціально для нас цікаві були би досліди над первісною формою і повільною еволюцією українсько-руського Требника. Такі видання, як Балабанів Требник, виданий у Стратині 1606 р., і «Евхологіон» Могили, що стався вихідною точкою для пізніших видань, не лише українських, але й московських требників, заслугували би на детальні культурно- й літературно-історичні досліди і дають для них інтересний матеріал. Може, можна би надіятися такого досліду від д. Алмазова?
Примітки
Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1903. – Т. 51. – Кн. 1. – С. 15 – 17 (Бібл.), за підп: Ів. Франко.
Подається за першодруком.
Алмазов Олександр Іванович (1859 – 1920) – український літературознавець, богослов; професор церковного права Новоросійського університету.
Требник – богослужбова книга, то складається з описів обрядів і молитов на різні випадки.
Евхологій (Евхологіон, Молитвослов) – у східній церкві богослужбова книга, що складається з Требника і Служебника.
Соколов Матвій Іванович (1865 – 1906) – російський славіст, професор Московського університету, видавець пам’яток старослов’янської літератури.
…Єремії, попові болгарському. – Йдеться про болгарського священика Єремію Богумила, який вважається засновником у X ст. релігійного вчення богомильства.
Ескулап (Асклепій) – грецький бог лікування.
Стратин – тепер село Рогатинського району на Івано-Франківщині. Наприкінці XVI ст. власником маєтку був Гедеон Балабан, який 1599 р. заснував тут друкарню і 1602 р. – школу. У друкарні працював Памво Беринда.
Андрій Франко
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 384 – 387.