Степ

Іван Франко

Херсонський белетристичний збірник

Херсон, 1886. Друк. у Петербурзі, 1886

Хоч ця книжка вийшла ще під кінець 1886 р., згадуємо її тут тому, що в Галичині вона стала відомою лише в цьому році. Вона претендує на серйозне видання (391 сторінка 8-ки), але її зміст не зовсім відповідає цій претензії. В першу чергу кілька запитань. Чому її названо белетристичним збірником, якщо, крім белетристичних творів, ми знаходимо в ній також праці наукові і – більше того – саме ці останні, хоч написані російською мовою, становлять основну вартість книжки? Далі, чому її названо херсонським збірником, якщо більшість представлених у ній авторів походить не з Херсона, а з різних частин України? Ми припускаємо, що не від волі авторів залежало, щоб у науковому відділі писати по-українськи, але ж белетристика могла б бути цілком українською.

З наукових праць найважливішою є розвідка пані Марії Ганенко «Семейно-имущественные отношения крестьянского населения в Елисаветградском уезде (Материалы по обычному праву)». Важливою також, хоч у обмежених рамках земських статистичних установ, є стаття пана Русова «Областное начало в земской статистике». Далі пані Олена Маркович дала гарну збірку весільних пісень у Єлисаветградському повіті, а пан К. Шрам – спробу критики найновішої української драматичної літератури під назвою «Украинская деревня по произведениям гг. Старицкого и Кропивницкого».

Ця стаття заслуговує пильнішої уваги, як свого роду рідкість. Автор, звичайно, дотримується критичного методу Добролюбова або ж хоче говорити про життя за матеріалами белетристичних творів, тобто вважає ці твори достовірними документами, на підставі яких можна судити про саму дійсність. На жаль, він забув про кілька дуже важливих засад такої критики, передусім те, що вона за самою своєю природою не може бути чисто звітною, але повинна бути скоріше апостольством, не літературною, але радше публіцистичною. Далі він забув, що такого роду критика не може брати собі за основу першу-ліпшу роботу, а лише типові твори, які відзначаються реалізмом і правдою, які вже витримали пробу власне літературної критики, тобто такі, які попередньо порівнювали з справжнім життям і визнали за монету відповідної проби. Де цього не зробили так звані естетичні критики, там Добролюбов робив це сам, наприклад, у перших розділах своєї великої праці «Темное царство».

Саме ці основні умови публіцистичної критики пан Шрам випустив з уваги і тому опинився в тому неприємному становищі, що, представивши нам українське село таким, яким ми його бачимо в драмах Старицького і Кропивницького, наприкінці змушений був заявити: «Тепер постає питання, наскільки ці автори є правдивими, наскільки правильно змальоване в їхніх драмах життя українського села?» Ну, а якщо неправильно, то навіщо здалася праця автора про українське село на підставі неправдивих нарисів? Це запитання пан Шрам повинен був собі поставити на початку, і відповідь на нього була б справді цінним досягненням критики, тим більше що його реферат про самі драми не дає нам нічого нового, ні нових фактів, ні думок, крім банальних речей, поданих значно пластичніше у самих драмах.

Ці чотири праці вичерпують науковий запас книжки. З-поміж белетристичних творів гідними уваги є: «Бондарівна», драма в чотирьох актах пана Й. Карпенка, гумористичний нарис пана Нечуя-Левицького «Невинна», далі «Будяк», невеликий ліричний нарис Д. Мордовця і «Бідна дівчина», повість молодого, але незвичайно талановитого автора М. Заволоки.

Про драму пана Карпенка скажемо декілька слів далі, коли будемо оцінювати збірку його творів, в якій міститься також «Бондарівна».

«Невинна» пана Левицького – це річ виконана з погляду стилю прекрасно, але з погляду задуму – досить поверхова. Це історія сільської жінки, яка, прикриваючи крадіжки чоловіка, почуває себе зовсім невинною і дуже дивується, що після його арешту її названо злодійкою. Вона приходить до священика, щоб висповідатись і поскаржитися, але сповідається не перед попом, а перед попадею, доводячи їй цілим рядом фактів свою нібито невинність. Повторюю, що з погляду стилю і мови – це прегарна річ, зміст, однак, нагадує фарс і навряд чи має що-небудь спільного із справжнім життям українського народу. Взагалі пан Левицький у своїх невеликих гуморесках останнім часом дуже часто впадає в перебільшення і пересмикування, хоч серед них трапляються окремі речі, підмічені метким оком спостерігача і накреслені пером митця.

«Будяк» пана Мордовця – річ невелика і овіяна теплом справжнього ліризму. Автор черпає зі своїх спогадів, показує ціле своє життя в алегоричній картині свого ставлення до барвінку і калини, що росли в саду перед його рідною домівкою на Україні. Що раз далі відводила його доля від цих товаришів дитинства – до шкіл, до столиці, а коли врешті на схилі віку він повернувся, щоб натішитися ними, послухати українських пісень і заплакати, – він почув під вікнами іншу пісню, а від барвінку і калини не знайшов ані сліду. Калину порубали на дрова, а замість барвінку виріс будяк. Бо коли повіяли холодні вітри і нагнали холоду на Вкраїну – загинув і мій барвінок, а замість нього виріс колючий будячище.

Повість М. Заволоки «» – це історія народної вчительки, яка не виносить життя, повного зневаг і горя, і отруюється настоєм з сірників. Задум досить звичайний, ціла річ, на мою думку, не дуже добре умотивована і недостатньо художньо змальована. Пан М. Заволока кілька років тому вступив на літературну ниву з нарисом «», надрукованим у «Ділі». Цей дуже жваво написаний нарис засвідчував у молодому авторі незвичайний талант. На жаль, його праці, надруковані пізніше, а друкував він їх дуже мало – дві чи три, не здійснили досі цих сподівань.

Є в цій книжці ще кілька інших новелістичних і віршових творів, але це речі слабкіші, хоча деякі, як на початкуючих авторів, варті того, щоб їх прочитали. На жаль, у цілому «Степ» взагалі справляє враження випадковості і посередності: немає в ньому жодного твору, який би додав якусь нову рису до характеристики свого автора або ж для тих, хто вперше виступає, пророкував блискуче літературне майбутнє.

Примітки

Вперше під назвою «Step, chersonskyj belletrystycznyj sbirnyk, Cherson, 1886» надруковано польською мовою в журн. «Prawda», 1887 р., № 49.

Подається за першодруком у перекладі.

Ганенко Марія – маловідома українська письменниця XIX ст.

Русов Олександр Олександрович (1847 – 1915) – земський статистик, український фольклорист, етнограф і громадський діяч.

Маркович Олена – маловідома українська письменниця XIX ст.

К. Шрам – псевдонім маловідомого українського письменника XIX ст. Костя Антоновича Іващенка.

Й. Карпенко – літературний псевдонім Івана Карповича Тобілевича (1845 – 1907).

М. Заволока – літературний псевдонім М. С. Грушевського (1866 – 1934), українського історика.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 114 – 116.