Руська література

Іван Франко

Веселка. Літературна збірка,
зложив Андрій Молодченко. Львів, 1887.

Це гарно укладена книжка до читання для сільських шкіл. У ряді статей, віршиків, приповідок, белетристичних образків надзвичайно популярно представлений цілий світ явищ українського села. Упорядкування свідчить про руку досвідченого педагога. Подейкують, що ця книжка має бути перекладена на польську мову, на що, безперечно, заслуговує, її головною позитивною рисою, окрім чудової мови і педагогічних вартостей, є сердечне тепло, що віє від кожної сторінки, гаряча любов до народу і та справді народна простота, з якою тут викладені найрізноманітніші предмети: багато відомостей із зоології, ботаніки, фізики і навіть суспільного життя.

Вільгельм Телль, драма в п’яти діях Фрідріха Шіллера, з німецького переклав Володимир Кміцикевич. Видання Академічного братства. Львів, 1887.

Кілька років русини досить старанно присвоюють собі шедеври чужих літератур. У 1879 році вийшов мій переклад «Каїна» Байрона, у 1880 – мій переклад першої частини «Фауста» Гете, того ж року п. Куліш видав перший том свого перекладу Шекспіра, який містить «Отелло», «Комедію помилок», «Троїла та Крессиду», 1883 року Ніщинський видав в Одесі переклад «Антігони» і з того часу працює над перекладом «Одіссеї» Гомера.

Тепер у цей ряд став молодий працівник-початківець п. Кміцикевич, видавши переклад «Вільгельма Телля». П[ан] Кміцикевич походить із «руської Швейцарії», з Гуцульщини, тож не дивно, що його мова сильно забарвлена гуцульським наріччям, яке, попри точність, трохи надає перекладові оригінальної, місцевої фізіономії. У передмові, що її написав Іван Франко, представлено генезу твору Шіллера, розвиток переказів про Телля, вплив драми на сучасників, її значення для наших днів і для руського народу. Студентське товариство «Академічне братство» добре прислужилося рідній літературі, видаючи своїм коштом працю одного із своїх членів.

Гальшка Острозька, трагедія в п’яти актах,
написав Омелян Огоновський. Львів, 1887.

Ця трагедія з успіхом ставилася на сцені руського театру, а тепер як окрема відбитка з часопису «Зоря» вийшла книжкою коштом товариства «Руська бесіда». Це одна з тих трагедій, котрі з’являються досить часто, покликані радше потребою пробудження національних почуттів за допомогою сцени, аніж поетичним натхненням.

Сценічний сюжет про Гальшку Острозьку, двічі силою видану заміж, яка помирає в ув’язненні свого другого чоловіка, – трагічний, а не драматичний. Героїня, пасивна жертва, протягом 5 актів терпить муки, тортури без власної вини. Інші персонажі – Беата, мати Гальшки, її стрий Василь-Костянтин Острозький, князі Сангушко, перший, і Лука Горка, другий чоловік Гальшки, – змальовані так, що не можуть викликати нашої симпатії.

Завдяки художньому вимислу князь Дмитро Вишневецький, тип кондотьєра XVI століття, за те, що був засновником Січі, посвячений у національні герої. Але й цей лицар у нашій драмі не розвиває жодної дії. Попри вбогість дії, попри брак поглиблення психології характерів, трагедія містить багато вдалих моментів, які дають їй змогу довше затриматися на афішах нашого театру, ніж деяким її попередницям, такий, наприклад, як «Настася» о. Ільницького чи трагедіям п. Устияновича з старокнязівських часів. Мова О. Огоновського, крім деяких незручних постійно повторюваних зворотів, загалом чиста, хоча й майже однакова у всіх дійових осіб; вона видає більше студії, аніж живі обсервації.

. Сімейна хроніка А. Свидницького.
Русько-українська бібліотека, т. 15 – 17. Львів, 1887.

Цей відомий твір померлого кільканадцять літ тому українського автора, друкований минулого року в «Зоря», вийшов і окремою книжкою накладом п. Євгена Олесницького в і «Русько-українській бібліотеці», яку він видає на зразок Реклама.

Це – історія розбиття і занепаду старосвітської родини українського священика на Поділлі. Поруч із чудовою з кожного погляду характеристикою побуту старосвітського духовенства, представленого такими типами, як о. Гервасій Люборацький і його дружина, маємо тут історію молодого покоління: сина Антона Люборацького, якого роман у цілому ряді вдалих і з великим реалізмом змальованих сцен провадить через нижчі духовні школи, далі через Кам’янецьку семінарію і який врешті гине через нещасливе одруження, до чого був присилуваний владою; і двох доньок, Мані і Орисі. Одна з них, всотавши в якомусь приватному пансіоні сумнівної вартості шляхетсько-польський дух, отруює життя собі й родині, врешті виходить за якогось лісника і вмирає в злиднях, наклавши на себе руки; друга ж іде не з власної волі за семінариста, архієреєвого родича, присланого з Тульської губернії, і також гине від його рук.

Роман написано прекрасною мовою і з таким теплом, пристрасним почуттям, з такими блисками чисто українського гумору, що твір цей, який в основному кристалізує особисті спогади автора, можна зарахувати до перлин української літератури.

Русалочка, збірничок творів З. Петруся. Київ, 1887.

Це невеличкий (всього 32 сторінки малого формату) збірничок ліричних віршів, які не відзначаються ні формою, ані думкою. Нащо їх автор надрукував – важко збагнути. Іскру таланту пізнати в його творах, але ця іскра вимагає ще старанного кресання і роздмухування, аби запалала живим вогнем.

Голодному і опеньки – м’ясо, міщанська комедія-водевіль на 2 дії Івана Левицького. Київ, 1887.

Ще менше можемо зрозуміти мету надрукування цього невдалого з кожного погляду фарсу відомого українського повістяра. Це – справжня пляма на ясному вигляді його художньої творчості. З пошани до автора утримуюсь від її розгляду, висловлюючи хіба що гаряче побажання, щоб п. Левицький назавжди покинув писати подібні твори: грішити таким чином йому дозволено менше, ніж будь-кому іншому.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в журн. Prawda, 1887, № 45, 15 листопада (24 жовтня), s. 535 – 536, під назвою «Literatura rusińska», за підп.: Iwan Franko.

Подається за першодруком у перекладі.

Молодченко Андрій – псевдонім, яким підписалися члени української студентської громади в Києві. Збірка «Веселка» вийшла друком також за участі І. Франка.

Кміцикевич Володимир Фердинандович (1864 – 1942) – український педагог, перекладач. Автор перекладів із Платона, Шіллера, інших письменників.

… трагедіям п[ана] Устияновича з старокнязівських часів. – Йдеться про Корнила Устияновича, автора драм «Ярополк», «Олег Святославович».

Реклам Антоній-Філіп (1807 – 1896) – німецький видавець. Засновник видавництва «Universal Bibliothek» – серії дешевих видань творів видатних письменників світу,

З. Петрусь (Петрусь 3.) – псевдонім Петра Федоровича Залозного (1866 – 1921), українського письменника й педагога, автора оповідань «Свічечка», «Діти» (1888), «Студент» (1889), водевілю «На досвітках» (1888), підручника «Коротка граматика української мови» (ч. 1-2, 1906-1919).

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 194 – 196.