Українська література в Галичині за 1886 рік

Іван Франко

Львів, 1 січня

Як у політиці, так і в літературі минулий рік приніс галицьким українцям незвичайно скупий урожай. Внутрішні непорозуміння і сварки між партіями, загальне звуження розумового горизонту і постійне роздратування, підтримуване безплідною, але завзятою газетною полемікою, – це умови, які дуже шкідливо впливають на розвиток літератури і її талантів. Кермо української політики, як і літератури, взяли в свої руки вчителі гімназій, люди, будемо вважати, особисто чесні й такі, що прагнуть загального добра, але разом з тим дуже залежні, несміливі і, внаслідок несприятливих шкільних умов, закам’янілі в літературних і естетичних поняттях часів середини XVIII ст., часів до Дідро і Лессінга. Коли б щось було написане в дусі інших засад і поглядів, то воно напевне не буде вміщене в жодному з існуючих тепер українських часописів.

До цих мертвих і вузьких засад пристосовують вони літературу іноземну, друкуючи в «Бібліотеці найзнаменитших повістей» найбезбарвнішу писанину: «Дядька Адама» Шварцової, Феє, Раймунда, Гіллерна і Оне, – і обминають шедеври Діккенса, Шпільгагена, Золя та ін. До тих самих засад пристосовували вони й батька української літератури Шевченка, видавши вибрані його поезії, за висловом одного письменника, формально кастрованими. Боязнь усього, що називається дійсністю і життям, боязнь глибшого зрозуміння його цілей й завдань – такі, можна сказати, головні, характеристичні риси цієї літератури, бідної, блідої, безплідної, позбавленої запалу й оригінальності. Якщо при цьому галицькі українці не втратили ще цілком інтересу до власного письменства, якщо вони читають речі, друковані їхньою мовою, то тільки завдяки продукції на Україні, завдяки тамошнім авторам, як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, О. Кониський, Д. Мордовець та інші.

Бажаючи подати читачам «Prawdy» більш-менш докладну картину, накреслю тут кілька силуетів: поетів, повістярів, учених і публіцистів, які зараз живуть і працюють. Обмину тут зовсім українців, які друкують свої праці в Галичині, бо, як я згадував про це вище, ці праці виросли на іншому грунті і могли б швидше затемнити, ніж підкреслити характерні місцеві риси.

Примітки

Вперше під назвою «Literatura rusińska w Galicyi za rok 1886» надруковано польською мовою в журн. «Prawda», 1887, № 2, с. 18 – 19; № 6, с. 66 – 67.

Подається за першодруком у перекладі.

Дідро Дені (1713 – 1784) – французький філософ-матеріаліст, просвітитель, письменник, ідеолог французької революційної буржуазії XVIII ст.

Лессінг Готхольд Ефраїм (1729 – 1781) – діяч німецького і європейського Просвітництва, теоретик мистецтва, публіцист і драматург.

Бібліотека найзнаменитших повістей (Бібліотека «Діла») – літературний книжковий додаток до газети «Діло». Протягом 1881 – 1891 рр. вийшло 35 томів (твори Гоголя, Тургенева, Бальзака, Діккенса та ін.).

Шварц Амалія (1821 – 1871) – датська письменниця, поборниця жіночої емансипації, писала оповідання, романи, драми християнсько-моралізаторського змісту.

Феє (Фейле) Октав (1821 – 1890) – французький письменник. У серії Бібліотека найзнаменитших повістей 1881 р. було видано його повість розважального змісту «Любов убогого молодця».

Раймунд Голо – під цим псевдонімом друкувала свої твори німецька романістка Берта Фредеріх (1825 – 1882). У серії «Бібліотека найзнаменитших повістей» вийшли її повісті «В обороні честі» (1881) і «Міщанське плем’я» (1883).

Гіллерн Вільгельміна (1835 – 1916) – німецька письменниця. В серії «Бібліотека найзнаменитших повістей» вийшла її повість «Власними силами» (1886).

Оне Жорж (Онет Юрій; 1848 – 1918) – французький письменник. В серії «Бібліотека найзнаменитших повістей» вийшов його роман «Великий лім» (1887).

Шпільгаген Фрідріх (1829 – 1911) – німецький письменник, автор реалістичних романів, в основному соціально-політичного змісту. В окремих творах викривальні мотиви в дусі об’єктивного реалізму поєднуються з сентиментально-моралізаторськими нотами.

Кониський Олександр Якович (1836 – 1900) – український письменник, публіцист, громадський діяч і педагог.

Мордовець (Мордовцев) Данило Лукич (1830 – 1905) – український та російський письменник, історик.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 44 – 56.