Збірка К. Трильовського
Іван Франко
Збірки поезій у нас рідкість. Від часу появи віршів Масляка (у 1886 р.), про якого в свій час я писав у «Правді», а також творів автора цих рядків (у 1887 р. під заголовком «З вершин і низин») теперішній зошит є першим чисто віршованим виданням в українській літературі Галичини. Деінде можна було б тішитись з такого стану, бачити в ньому доказ розумної поміркованості. У нас інакше. У нас рідкість такого роду явищ є лише свідченням недостатнього розвитку літератури, недостатнього розвитку робочої енергії у авторів і поетів, поминаючи навіть те, що вони пишуть свої вірші, не працюючи над їхнім змістом і формою, сиплять як з рукава і кидають на вітер, – продукують їх так мало, що за десять років їх ледве набереться на томик. А якщо набереться, то скільки в ньому буде полови, пережовування однієї і тієї ж самої думки або просто безглуздих фраз! Найкращий приклад ми бачили в поезіях Масляка, які дивним збігом обставин в останній час знайшли аж двох гарячих прихильників – єзуїта в краківському «Przeglądzie powszechnym» і священика доктора Огоновського в його історії української літератури.
Пан Трильовський належить до наймолодшого покоління галицьких українців і з 1870-х років підлягає впливам цієї школи, яка головну увагу спрямувала на суспільні справи і реалістичний напрям у літературі. Автор відомий як популярний публіцист, який, зокрема, активно займається народними читальнями і дає їм практичні поради в газеті «Буковина», а також уміщує численні дописи про життя і потреби народу в інших українських і польських часописах. Поетичне ремесло є у нього ніби домашнім промислом, яким він займається у вільні хвилини для власного вжитку. До виступу на поетичній ниві схилила його велика посуха і вроджена ініціативність. Отож він зібрав кільканадцять творів власних і своїх наймолодших, досі не відомих колег, і так вийшов теперішній зшиток, невеликої літературної вартості, але будь-що-будь жвавий і такий, що позитивно свідчить про думки і прагнення нашої наймолодшої генерації.
Вона висловлюється з великим ентузіазмом устами пана Трильовського у вступному вірші. Менше цього ентузіазму, але більше бажання тихої, наполегливої праці виявляє інший поет – Олекса К-а, коли твердить, що там, де мудро керують собою, де кожний готовий віддати силу і труд на долю народу і йти, як вічні світячі брили, певним, незмінним, невпинним ходом, і вмерти або дійти до цілі, – там сонце волі й слави світити буде невпинно понад народом! Про те, що з дозою наївності, неминучою у віці і при наївності автора, поєднується тут багато щирого запалу і бажання загального добра, свідчить уже сама мова, хоч не позбавлена риторики, але вільна від пустих фраз, якими так часто люблять виблискувати поети ідеалістичної школи.
Крім патріотичних речей (деякі з них є зовсім слабкими, як, наприклад, невелика поема «Смерть гетьмана Павлюка» щойно згаданого Олекси К-и), знаходимо в збірці кілька вдалих віршів, що змальовують особистий настрій. Ось дослівний переклад гарного вірша «Туга», підписаного літерами І. Ж.:
Не раз в самотнюю годину,
Як смуток душу пригнете,
Туга на любую родину
Мене недужого несе.
І ось неначе перед очі
Знакомий виринає дім,
І липи-старці на убочі
Неначе шелестять при нім.
І тихий вечір: воздух дише
Липовим цвітом запашним,
І місяць повний там колишесь
На річці сяєвом чудним.
І срібним заревом облита
Стремить черешня край воріт,
Під нею хлопець у розмові
З коханов дівчинов стоїть.
І нічого більше. Як бачимо, все це речі старі: і фігури, і риси, і барви, – а проте цілість робить дуже миле враження своєю простотою і тим, що індивідуальність автора розпливається в картині природи. Природа тут не є декорацією власних патріотичних або філософських поглядів поета, а змальована сама для себе з власною фізіономією і власною душею. Таку здатність заглиблюватись у зовнішній світ я вважаю доброю прикметою і початком кінця цього патріотичного віршоробства, яке віддавна вбиває всю галицько-українську поезію.
Щоправда, найкращі речі в цій збірці мають не галицьке, а українське походження. Поминаю тут, однак, вдалу пісеньку Цезарка під назвою «Туди» і вірш В.Чайченка «Знову буря»; цей останній, незважаючи на гарну форму, з вищевказаних причин вважаю менш вдалим і приналежним до того нещасного Bardengebrüll, який шириться і на Вкраїні не гірше, ніж у Галичині.
Я хотів би, в основному, звернути увагу на чудову легенду невідомого автора (українця) під назвою «Кудеяр». Це самобутнє опрацювання народного переказу про великого грішника та його важку покуту. Точніше, український автор опрацював цей переказ не в таких обрисах, як його розказують у народі (див., наприклад, «Записки о Южной Руси» Куліша), а в формі, яку йому надав російський поет Некрасов у своєму вірші «Повесть о двух великих грешниках», що свого часу викликав жваве обговорення в російській критиці.
Отже, український поет, взявши мотив від Некрасова, розвинув його оригінально і, можна сказати, блискуче. Кудеяр є прославленим розбійником, в якого на старість прокидається сумління. Він намагається спочатку відвести своїх товаришів від кривавого ремесла і навернути їх на дорогу доброчесності, але ті вважають його божевільним. Тоді він, після ночі, проведеної в молитві, засинає і бачить уві сні якогось старця, який наказує йому йти в певне місце, знайти величезний дуб і зрізати його тим самим ножем, яким він замордував стільки людей. Кудеяр вирушає в дорогу, береться до роботи, швидко, однак, переконується, що ця праця понад його сили. Величезний дуб глумиться з його зусиль, притуплений ніж випадає з рук, зозуля пророкує йому близьку смерть, і відчай починає охоплювати душу розбійника.
У цю хвилину під’їздить екіпаж, з якого вискакує пан, приваблений до дерева незвичайним виглядом діда. Коли Кудеяр розповів йому про своє життя і страждання, пан розсміявся на весь голос. «Який же ти дурень! – вигукує пан. – Чи то стара баба налякала тебе, чи твій власний недалекий розум? Подивись на мене, як я на світі живу!» І словами, сповненими цинізму, він малює йому життя пана-кріпосника, знущання з підданих і висмоктування з них життєвих соків.
Така безсоромність обурила старого розбійника. Він схопив ніж і встромив його в панське горло. У цю ж мить старий дуб затріщав і звалився на землю. Ця похмура легенда, загострена, мов кинджал, у серці поета помсти і туги, не була тут пом’якшена – український автор не мав причини її пом’якшувати, але в багатьох моментах вона краще вмотивована і позбавлена деяких занадто вже кривавих і зайвих подробиць. Так, наприклад, у Некрасова Кудеяр після того, як у ньому прокинулось сумління, відрубав голову своїй полюбовниці, яку перед тим вивіз із Києва, так ніби вона була чимось винна, та вбив розбійницького осавула. В українського поета ці деталі цілком слушно відпали. Сама форма твору також прекрасна, незважаючи на форму вірша, не зовсім відповідну українській мові. В окремих розділах автор лаконічно змальовує глибоко вражаючі картини психічного стану героя, а мова пана, який уявляє своє життя серед невільників, є взірцем справжньої сили: кожна строфа падає в мозок, як удар молота. Варто було б якомусь талановитому перекладачеві перенести в польську літературу цю поему, справжню перлину найновішої української поезії.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою під назвою «Zbiorek К. Trylowskiego» в газ. «Prawda», 1888 р., 29 вересня, с. 463 – 464.
Подається в перекладі за першодруком.
Збірка К. Трильовського. – Назва збірки така: «Вперед! Збірник поезій. Зібрав і видав Кирило Трильовський». Вип. 1. Чернівці, 1888. 64 с.
Трильовський Кирило (1864 – 1942) – громадсько-культурний діяч, публіцист, член Русько-української радикальної партії; у різні часи був редактором ряду періодичних видань.
про якого в свій час я писав у «Правді»… – Збірку «Поезія В. Масляка» І. Франко розглянув у статті «Українська література в Галичині за 1886 рік».
знайшли аж двох гарячих прихильників… – Йдеться про анонімну рецензію на «Поезію В. І. Масляка» в «Przeglądzie powszechnym», т. 17, 1888, с. 237 – 239, та відзив О. Огоновського, який присвятив В. Масляку спеціальний розділ в «Історії літератури руської» (див. «Зоря», 1888, № 15-16).
Przegląd powszechny – польський клерикальний журнал, який у 1884 – 1949 рр. виходив у Кракові.
Олекса Ка – псевдонім Олександра Михайловича Колесси (1867 – 1945) – українського поета, мовознавця, літературознавця.
Ось дослівний переклад… вірша Туга… – В рецензії вірш був наведений польською мовою, тут подається мовою оригіналу.
І. Ж. – криптонім маловідомого поета І. Журбина.
Цезарко – псевдонім українського поета і перекладача Кесаря Олександровича Білиловського (1859 – 1934).
на чудову легенду невідомого автора… – Поема підписана псевдонімом Невідомий і датована 1884 р.
Некрасов у своєму вірші «Повесть о двух великих грешниках»… – Таку назву має один із розділів поеми М. Некрасова «Кому на Руси жить хорошо?»
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 221 – 224.