1. Індивідуалізм і соціалізм
Іван Франко
Ми живемо в час, повний контрастів і суперечностей. Щоправда, були вони завжди, хоч у різні часи різні, проте ніколи не досягали таких розмірів, такого ступеня інтенсивності, як тепер. Це явище нормальне, оскільки ніколи раніше такі широкі верстви народних мас не брали участі в суспільному житті, в тому, що можна б назвати «творенням історії», як зараз.
А сучасна історія – це історія великої війни, довшої, ніж столітня війна між Англією і Францією, запеклішої, ніж тридцятилітня війна між протестантами й католиками, війни невпинної, хоч не так гучної, жорстокої та невблаганної і на перший погляд прикритої блиском найвибагливішої гуманності, війни не лише тіл, а й почуттів та думок.
Це не виключно війна суспільна, питання шлунку і соціалізму; це не виключно війна релігійна, питання віри чи розуму; це не виключно війна політична, питання централізму чи автономізму, рівноправності чи денаціоналізації, – це сплетіння всіх тих і ще багатьох інших питань, це боротьба кожної людської особистості, що прагне, з одного боку, до можливого розширення сфери свого буття і своєї діяльності, свого індивідуального розвитку, а з другого боку, до якомога ширшого та одностайного усуспільнення, об’єднання одиниць з метою зміцнення їх сил в боротьбі за існування.
Якнайширше розвинутий індивідуалізм і якнайтісніша єдність одиниць – такі два головні лозунги нашого часу, що, на перший погляд, суперечні, але по суті неминуче доповнюють один одного. В їхній суперечності такий мислитель, як Шеффле («Квінтесенція соціалізму»), вбачав основну слабку сторону соціалізму; майбутнє соціалізму він ставив у залежність від вирішення цих суперечностей.
І ці суперечності збираються на наших очах щодня, щогодини. Досить сказати, що свідомими соціалістами стають звичайно найбільше, найіндивідуальніше розвинуті одиниці, що соціалізм має найчисленніших прихильників серед промислових робітників – верстви надзвичайно неоднорідної внаслідок неймовірної різноманітності занять та повсякчасної зміни умов життя; що нарешті серед верстви, яка найбільше живе під впливом нівелюючої традиції, серед верстви найменше диференційованої, що має найменше можливості для висунення яскравих індивідуальностей, – серед селян, – соціалізм має найменше прихильників.
Безумовно, що питання відмежування сфери самостійності одиниці від втручання держави чи суспільства досі чітко не визначене і ще тривалий час, а може, й постійно зазнаватиме змін. Незважаючи на те, слід, однак, визнати, що добрий шмат дороги у напрямі до розв’язання цього питання вже пройдено і що сучасна політична та національна боротьба є власне етапом у розвитку тої проблеми. Так як вимальовується її характер сьогодні, треба бути сліпим і глухим песимістом, щоб не вірити в можливість її успішного розв’язання.
Індивідуалізм і соціалізм, усуспільнення на основі широкого і всебічного розвитку особистості – ось гасла – ні, одне-єдине гасло наших днів, теоретичне і практичне досягнення XIX століття в еволюційному розвитку людства. Не панування темних, однорідних, несвідомих мас, як було в доісторичні часи; не панування видатних, більш розвинутих чи певним чином упривілейованих одиниць над масами, як було досі, а піднесення всіх народних мас до рівня отих свідомих, розвинутих одиниць і панування всього людства над силами природи – ось ідеал, який наш вік залишає у спадок своєму наступникові.
Ідеал, безумовно, високий, важкий для досягнення, та чи ж неможливий? Адже до його здійснення людство прямує, свідомо чи несвідомо, в кожній сфері своєї діяльності, прямує, щоправда, не прямо, а зигзагами, манівцями, але в результаті завжди вперед. Муки народження цього ідеалу в економічному, суспільному і духовному житті щоразу дужче потрясають людство. Ці симптоми, болісні й тяжкі, одні видають за прикмету розладу – занепаду й вмирання, інші – за провісників нового, активнішого життя. Такою є принципова різниця між двома великими таборами, що розділяють сучасне людство і представляють досить оригінальне явище в історії.
Досі звичайно бувало так, що консервативний табір яко beatus possidens, впевнений у своїй силі, спокійний за своє становище, скептично ставився до протилежного табору, хоча поступово, п’ядь за п’яддю внаслідок упертої боротьби, здавав йому свої позиції; натомість прогресивно-революційний табір метався, не раз впадав у відчай, понуро дивився в майбутнє, не вірячи в свої сили.
Нині відбувається щось зовсім протилежне. Консервативні елементи, це уже зовсім не beati possidentesa, постійно бояться втратити те, що мають, і, усвідомлюючи, що, незважаючи на упривілейоване становище, грунт дедалі більше зникає з-під їхніх ніг і атмосфера стає важчою, часто потрапляють у тихий розпач, кидаються на протилежний табір, лаючи його зовсім не по-лицарськи; зате протилежний табір впевнений у перемозі, спокійно дивиться в майбутнє і твердо переконаний, що воно належить йому.
Індивідуалізм і соціалізм як дві сторони однієї медалі, два нерозривні фактори прогресу виступають панівним, провідним мотивом і в сучасній науці й літературі. Лише там, де обидва ці фактори гармонійно поєднані, ми бачимо справжній прогрес, твори надійної тривкості і вартості; де один з них занедбаний за рахунок другого, породжується, з одного боку, утопізм, з другого, рознервоване декадентство, що тхне трупом. У дусі гармонійного поєднання обох цих факторів діють, свідомо чи несвідомо, кожний вищий розум, усі творчі сили нашого часу незалежно від поглядів і політичних переконань. І коли вся ця їх маса прямує до мети великим центральним шляхом більш-менш прямо, обернена до неї обличчям, то невеличкі гурти, що розбігаються манівцями, демонструють власне своєю безцільною біганиною, куди саме не варто йти.
Випадкові, зовсім заздалегідь не передбачені, але осяяні однією провідною думкою екскурси в розмаїті ділянки сучасної науки й літератури, які ми маємо намір тут розпочати, послужать ілюстрацією до висловлених вище думок.
Примітки
Шеффле Альберт Еберхард (1831 – 1903) – німецький буржуазний політеконом і соціолог.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 145 – 147.