Жіноча бібліотека

Іван Франко

Видає Наталія Кобринська. Книжка І. Наша доля, збірник праць різних авторів. Стрий, 1893

Майже рівночасно з 1 кн. «Житя і слова» появилася в світ також 1 кн. давно дожиданої «Жіночої бібліотеки», видаваної звісною писателькою Н. Кобринською. Щиро вітаючи се нове видавництво і бажаючи йому якнайкращого ходу серед нашої суспільності, ми хочемо сказати кілька слів про зміст 1 книжки.

Вона містить ось які статті: «Жіноча справа в Галичині» Н. Кобринської, «Швачка», стих Олекси Ходовицького, «Праправнучка баби-борця», оповідання Ганни Барвінок, «Чого нам боятись?», розвідка Євг. Ярошинської, «Відчит» Анни Грималюк, «Дві народні пісні», «Домашній жіночий промисл» Н. К. і Марії Реваковичівни, «Літературні замітки» д-ра Дам’яна М., «Звістки з заграница і з краю» Ольги Кобилянської і Н. К., Статут товариства «Охоронка». Як бачимо, зміст досить різнобарвний і порушує важні питання нашого суспільного життя.

Статут товариства «Охоронка» становить один крок до виконання ухвал стрийського віча, щоб інтелігентні жінки по наших селах засновували такі охоронки для догляду над мужицькими дітьми в часи, коли матері їх зайняті польовою роботою.

Замітка М. Реваковичівни про жіночий промисл у наших горах свідчить про щире заінтересування авторки – не виробами та узорами, а долею і заробітком тих жінок-селянок, що роблять, ткають та вишивають і в котрих обороні вона стає против інших жінок – жидівок та циганок, що відбирають їх заробіток.

Панна Наталія Окуневська подала прекрасну пісню народну про долю сиріт; пісня ся, мабуть, нового складання, бо в старіших збірках, в тім числі й у Головацького, ми її не стрічали. Інтересною повістю в руському виданні є «Пісня про свекруху», перекладена Рахелею К. з жидівського жаргону. На жидівський жаргоновий фольклор давно звернено увагу в світі науковім (гл[яди] хоч би Grünbaum, Jüdischdeutsche Chrestomatie), та все-таки не в тій мірі, як би слід. Того самого Грюнбаума «Жидівсько-польська хрестоматія», заповіджена, не вийшла досі.

Пригадаю, що на мою просьбу один із ліпших знавців жидівської жаргонової літератури, Бернфельд, написав був для «Зорі» 1886 р. добрий огляд її. В «Житі і слові» ми думаємо посвятити досить місця жидівському жаргоновому фольклорові, до чого маємо обіцяну підмогу шановного д-ра Генрика Бігеляйзена.

В першій книжці «Жіночої бібліотеки» слід іще звернути увагу на гарну поемку д. Олекси Х[одовиць]кого «Швачка». Оповідання Ганни Барвінок, написане прекрасною мовою, по своїй провідній думці може не зовсім надавалося до видання, котре голосить рівноправність жінок з мужчинами. Пані Г[анна] Б[арвінок] взялася власне оповідати «епопею» підчинення жінки чоловікові, навіть нелюбому, в додатку ще й ідеалізуючи сю жінку.

Про статтю і замітки самої впорядчиці сеї збірки, д. Наталії Кобринської, не місце тут говорити докладніше. Се праці публіцистичні і в значній часті полемічні. Скажемо тільки згори, що симпатизуємо вповні з її поглядами із тою діяльністю, яку вона розвиває для їх осущення. Та все-таки скажемо одверто, що, по нашій думці, своєю белетристикою навіть для спеціально жіночої справи вона могла б зробити далеко більше, ніж публіцистикою.

Звернемо ще увагу на вісті літературні д-ра Дам’яна М. Подав він короткі справоздання з деяких голосних книжок німецьких: одної філософічної (Ніцше), двох драм Гауптмана і Ібсена і двох повістей (Келлера і Гі де Мопассана). Думка, без сумніву, добра – вказувати нашим жінкам речі, котрі надаються до їх лектури, та тільки добір їх не видається нам щасливий. По що на чолі поміщено книжку Ніцше (чи Ніче, як його пише автор, зводячи його в 2 пад[ежі] до Нічого) – сю блискучу, а фальшиву балаканину, сю справді анархістичну філософію, роблену «без царя в голові», – сього абсолютно не розуміємо. Так само дивно нам, чому з Гі де Мопассана він вибрав якраз патологічну студійку «Орла», а не згадав про найкраще діло передчасно помершого писателя «Bel Ami»? Та все-таки авторові заміток належиться признання за те бодай, що перший у нас звертає увагу на драми Гауптмана, автора справді знаменитих «Ткачів».

Не можемо в кінці проминути ще одної обставини: зверхній вигляд, друк, коректа, а подекуди й мова в 1 кн. «Жін[очої] бібл[іотеки]» просто неможливі. Ми навіть боялися би входити в детальний розбір деяких праць, заміщених в ній, щоб не передати думку автора зовсім фальшиво, держачися того, що в книжці надруковано. Такого, кажучи словом Федьковича, «шанталавого» в технічнім погляді видання, котре при тім має таку поважну ціль і такі щирі наміри, у нас, мабуть, іще не було. Дуже жаль! Щиро бажаємо новому видавництву крім численних передплатників також доброї друкарні і доброго, грамотного коректора.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1894, т. І, кн. 2, с. 306 – 308, за підписом І. Ф.

Подається за першодруком.

Кобринська Наталія Іванівна (1855 – 1920) – українська письменниця, громадська діячка, організаторка жіночого освітнього і громадського руху у Галичині,

Ганна Барвінок (літературний псевдонім Білозерської-Куліш Олександри Михайлівни; 1828 – 1911) – українська письменниця.

Н. К. – літературний криптонім Н. І. Кобринської.

Дам’ян М. – літературний псевдонім Морачевського Вацлава Іполитовича (1867 – 1950), вченого-біолога, літературного критика. Після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною – професор Львівського ветеринарного інституту.

Кобилянська Ольга Юліанівна (1863 – 1942) – українська письменниця, борець за емансипацію жінок.

Стрийське віче – збори, проведені в Стрию 1891 р. з метою залучення жінок до участі в загальнодемократичній боротьбі проти соціального гніту.

Грюнбаум Макс (Мейєр) (1817 – 1898) – німецький орієнталіст та фольклорист.

…один із ліпших знавців жидівської жаргонової літератури, Бернфельд, написав був для «Зорі» 1886 р. добрий огляд її. – Йдеться про статтю Ізидора Бернфельда «Жидівська література, гебрейська і жаргонова» («Зоря», 1886, № 9, 10, с 149 – 150, 170 – 172).

Ніцше Фрідріх (1844 – 1900) – німецький філософ-ідеаліст.

Гауптман Гергарт (1862 – 1946) – німецький драматург,

Келлер Готфрід (1819 – 1890) – швейцарський письменник-реаліст. Писав німецькою мовою.

Мопассан Анрі-Рене-Альбер Гі де (1850 – 1893) – французький письменник-реаліст.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 202 – 204.