Гутак

Іван Франко

Повість із громадського і родинного життя нашого народу

Книга перша

Примітки

Вперше надрукував М. Возник у збірнику «За сто літ». Кн. 4. К., 1929, с. 201 – 224, супроводивши публікацію короткими вступними зауваженням.

І. Франко мав намір написати велику повість, у якій події повинні були розгорнутися на Дрогобиччині, зокрема в селі Нагуєвичі та його присілку – Слободі. Однак повністю здійснити цей задум йому не пощастило. Повість лишилася незавершеною.

Зберігся чистовий автограф твору (ф. 3, № 1619, арк. 3 – 10). Зважаючи, що автограф написано етимологічним правописом, можна твердити, що над повістю «Гутак» І. Франко почав працювати після «Петріїв і Довбощуків», яка побачила світ 1876 р. у журн. «Друг».

В автографі викреслено один уривок, яким починався третій розділ. Наводимо його:

«Зложивши присягу в дрогобицькім старостві, Гутак принявся заводити порядок у громаді. Насамперед велів перенести громадську касу від Чаплі до себе і заразом на засіданні ради визначено трьох годних, поважних радних для зроблений обрахунку з попереднім війтом і справдження стану каси. Були се формальності, при котрих однако ж Гутак умів показати свою проворність. Подаючи що-небудь під обраду радним, він умів то уложити так зручно, що помимо всяких розправ все-таки виходило на його. Василь Грім дуже багато допомагав йому. Від часу виборів громадських вони дуже якось заприязнилися. Гутак потребував не одного об’яснення щодо того, як що ведеться у громаді і в старостві, а Василь Грім – хто знає, які мав гадки; досить, що заскокував коло Гутака і всюди старався йти йому під лад. Якось у тиждень по виборі сиділи оба приятелі за столом у Гутака. Стіл був застелений обрусом, заставлений мисками, межи котрими пишалася мальована фляшка з горілкою. Гутачка, як звичайно, крутилася по хаті.

– Ну, що, Василю, – сказав усміхаючися Гутак після смачного обіду. – Я хотів, щоби ти ще раз то письмо перездрів.

– От-то добре, – сказав Василь. Покажіть його сюди, будем видіти.

Гутак дістав з полиці невеличку оковану скриньочку, одімкнув її і по довгім шуканні видобув старий, пожовклий лист паперу. Бережно держачи його в пальцях, звичаєм усіх неписьменних, оглянув по кілька разів довкола, заким подав го Василеві».

Після цього уривка йде абзац, що починається словами: «Пан професор Крицький аж дихати не міг з превеликої досади».

Подається за автографом. У нашому е-перевиданні розділам повісті дано назви (у Франка вони мали тільки римську нумерацію).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 16, с. 389 – 423.