2. Театр в Коломиї

Іван Франко

Але та коротка ясніша хвиля в історії гр[еко]-к[атолицької] семінарії не минула без сліду для руської літератури і театру. Любов до театральних видовищ, раз розбуджена, не пропала. Один з їх найгарячіших любителів, Рудольф Мох, скінчивши семінарію і зіставши сільським душпастирем, видав 1849 року написану, очевидно, давніше першу пробу руської комедії п. з. «Справа в селі Клекотині». Не єсть се зовсім штука драматична, правильно збудована і для театру призначена, але радше діалогована історія одного дня в галицькім селі за часів панщини. Нема тут поділу на акти і сцени, річ ціла діється в корчмі, але мимо того досить тут руху і акції, діалог дуже жвавий і дотепний, досадно малює життя, погляди і терпіння сільського народу в Галичині в тій нещасливій добі.

Немов в калейдоскопі пересуваються тут перед нашими очима численні постаті сільських баб і мужиків, війта, присяжного, жидів, вояків, – а все те схоплене дуже вірно і віддане з грубуватою не раз, але завсігди реалістичною, правдою. Додати до того ще треба, що стих того утвору ядрений, повний зворотів народних і, як на ті часи, гладкий і вироблений. Чи був той твір коли-небудь ставлений на сцену, на що ще й тепер з многих взглядів заслугує і до чого по доконанні деяких змін досить добре міг би бути прикроєний, – про те не маємо ніякої відомості.

Другий учасник театру семінарського, Келестин Скоморовський (Долиняненко), майже в тім самім часі працював над перекладанням з великоруської мови трагедії Хомякова «Єрмак»: переклад той, доконаний неримовим п’ятистопним ямбом, зістав напечатаний в тім же 1849 році.

Третій учасник того ж театру семінарського, Іван Айталевич Кобринський, видав рівночасно ще одну драматичну п’єсу на руській мові – водевіль (радоспів) «Козак і охотник», перероблений мабуть з французького. До того самого розряду переробок належить також поміщена зразу в часописі «Пчела» 1849 р., а відтак видана осібно, переробка Мольєрової комедії «George Dandin», приноровлена до галицького життя початкуючим ще тоді писателем Іваном Наумовичем п. з. «Гриць Мазниця. Із французького на язик малоруський переложена», а для нас особливо з того взгляду цікава, що поміж поодинокі акти переводчик повставляв свої власні ліричні інтермецца. Розуміється, що ні одна з тих праць властивої сцени ніколи не побачила.

А прецінь рік 1848 і на тім полі зробив рішучий початок. В тім-бо році відбулося перше публічне представлення театральне руське, і то в Коломиї, де в ту пору працював один з вельми заслужених в ділі нашого народного розбудження мужів о. Верещинський, під той час предсідатель окружної «Ради руської». Обік нього бачимо в Коломиї щирих руських патріотів: Дрималика і о. Озаркевича. Сей послідній, мабуть, піддав думку загрівати духа народного сценічним представленням деяких руських п’єс; він і приладив для коломийської сцени дві найдавніші, а неув’ядаючі квітки української драматургії «» і «» Котляревського, а опісля також Квітчине «».

В грудні 1848 р. відбулося перше представлення «Наталки Полтавки», котрій о. Озаркевич дав назву «На милування нема силування» (під такою назвою вона була і напечатана того ж року в Чернівцях). Хто були аматори, граючі на сцені, ми не могли довідатись, так як о тім першім руськім представленні ніде не довелось нам вичитати докладної вісті, і навіть дати його не знаємо. Знаємо тільки з оповідання, що публіка руська, зложена, як виражались поляки, «z popów i chłopów», з великим восторгом повітала рідне слово, роздаючеся з сцени, за кожним уступом обсипала граючих безконечними оплесками, а коли представлення скінчилося, притьмом забажала побачити автора, не знаючи о тім, що той давно вже умер і то аж в Полтаві. Коли помимо вияснювань деяких людей оплески і викликування «Автор! Автор!» не переставали, виступив вкінці один з акторів, хотячи витолкувати клопітливе положення, але публіка не дала йому прийти до слова – мусив прийняти ті овації, котрі призначені були для небіжчика Котляревського. З тої забавної сцени зродилася опісля жартівлива поговірка, що «Котляревський 1848 року в Коломиї був».

Се перше представлення було немов іскра, підпалююча ватру. Не тільки коломийська публіка домагалась чимраз нових представлень (друге зряду відбулося «в вівторок по Михайлі» на дохід Головної руської ради і принесло 100 зр. чистого доходу [«Зоря галицька», 1848, ч. 32, з д[ня] 18 грудня, стор. 134]), але й по інших містах і містечках почали організовуватися аматорські трупи для руських представлень. Штуки Котляревського давано по кілька разів у Львові і Перемишлі (в сім посліднім на дохід «Матиці руської»), попереджаючи представлення театральне відспіванням Гушалевичевої пісні «Мир вам, браття» [«Зоря галицька», ibidem, а також «Пчела», ч. 3, стор. 39], котра в ту пору, випливши з природного антагонізму «мирних» русинів до «ворохобних» поляків, сталася немов якимсь гімном народним.

Але запал той недовго тривав. Урядова реакція придавила й живі почини духового життя русинів. Після 1850 року життя те, не без вини і самих провідників Русі, звільна завмирає. «Зоря галицька» швидко сходить з первісної народної дороги; рівночасно з псуванням в ній народної бесіди псується до «non plus ultra» її зміст. Про театр, як і взагалі про живі духові і матеріальні потреби народу, забуто. «Зоря галицька» перепечатує нужденні елюкубрації російські якихось писателів з-під темної звізди, в роді трагедії «Немира». Одиноким, трохи живішим проблиском з тих часів єсть комедія Василя Ковальського «П’яниця», основана на шекспірівськім мотиві о перенесенні сплячого в рові п’яниці до панської палати і показанні йому там життя, зовсім обалюючого його дотеперішні погляди і привички. Але і о тій досить живо і чистим язиком народним написаній штуці не знаємо, чи була коли-небудь виведена на сцену.

Примітки

Мох Рудольф Іванович (1816 – 1891) – маловідомий український поет і драматург, один з послідовників «Руської трійці».

Вербицький Михайло Михайлович (1815 – 1870) – один з перших українських композиторів – професіоналів у Галичині.

…Іван Айталевич Кобринський видав… ще одну драматичну п’єсу на руській мові… – йдеться про українську переробку водевіля німецького письменника Коцебу Августа-Фрідріха (1761 – 1819) «Der Kosak und der Freiwillige», видану 1849 р. в Перемишлі під заголовком «Козак і охотник». Автором переробки, як це уточнив сам Франко наприкінці статті, був не Йосип Кобринський (1818 – 1901), а маловідомий галицький літератор Іван Вітошинський, який в кінці сорокових і на початку п’ятдесятих років виступав з оповіданнями і статтями під псевдонімом Іван Айталевич.

«Пчела» – літературно-громадський український часопис москвофільського напряму, виходив у Львові в 1849 р.

Верещинський Микола (1793 – 1882) – культурний діяч, дав кошти на видання «Русалки Дністрової», був активним організатором театральних вистав у Коломиї в 1848 р.

Дрималик Сильвестр – коломийський бургомістр, допомагав в організації театральних вистав.

Озаркевич Іван (1795 – 1854) – священик у Коломиї, один з ініціаторів українського театрального аматорства в Галичині наприкінці 1840-х років, автор переробок п’єс І. П. Котляревського «Наталка Полтавка» на «Дівка на відданні, або На милування нема силування», «Москаль-чарівник» на «Жовнір-чарівник», п’єси Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» на «Сватання, або Жених навіжений» та ін.

…о тім першім руськім представленні ніде не довелось нам вичитати докладної вісті… – Докладніші відомості про коломийські вистави подав згодом М. Возник у розвідці «Українські драматичні вистави в Галичині в першій половині XIX ст.» («Записки Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка», т. 87, 88).

«Матиця руська», Галицько-руська матиця – культурно-освітнє товариство в Галичині, що займалося видавничою діяльністю. Засноване у Львові 1848 р.

«Мир вам, браття» – вірш українського поета москвофільської орієнтації Івана Миколайовича Гушалевича (1823 – 1903), вперше виданий 1848 р. окремою листівкою; покладений тоді ж на музику українським композитором П. Любовичем.

«Зоря галицька» – перша українська газета, почала виходити у Львові 1848 р. як орган Головної руської ради, що дотримувалась проавстрійської орієнтації.

«Немира» – трагедія в п’яти актах. Переробка з німецької мови О. Онуфрієвича; друкувалася 1853 р. в «Зорі галицькій» (№ 14, 16 – 21, 23 – 28).

«П’яниця» – переробка В. Ковальським комедії сербського письменника П. С Дюрковича, видана в Перемишлі 1862 р.