[Полемічна відповідь рецензентові «Украденого щастя»]

Іван Франко

«Діло». Рідкий приклад несумлінності дав перемиський рецензент сеї часописі, помістивши в ній (ч. 138) простору рецензію на виставлену в Перемишлі драму Ів. Франка «Украдене щастя». Рецензентові захотілося знівечити драму – що ж, се йому вільно, коли драма справді не подобалась йому. Але чого не вільно рецензентові і чого не позволить собі ніякий чесний чоловік, – се нівечити і зогиджувати твір при помочі брехні. А таких брехень нагородив рецензент на «Украдене щастя» більше, ніж треба.

Поперед усього, він причепився до фігури героя, що в драмі є жандармом, а тільки на сцені з волі театральної цензури виступає в костюмі сільського поштаря. Рецензент удає, що не знає сього; а коли й справді не знає, то се тільки доказ, що не знає драми, про яку взявся писати і яка давно надрукована і всякому доступна.

Для рецензента незрозуміле й поступування Анни, хоча воно було зрозуміле такому тямущому критикові, як д-р Олесницький, і іншим також. І про Гурмана каже рецензент, що «брався з різних боків до того темного лицаря, щоби його зрозуміти, але не зміг».

Можемо від себе сказати рецензентові, що нам відомі такі люди, котрі бралися з різних боків зрозуміти тайники правила трьох, але не змогли. Але вони не пишуть рецензій на твори, яких не розуміють.

Бреше рецензент, пишучи, що Анна «цілими годинами висиджує на сцені з заложеними руками і ходить із кута в кут у розпуці»; бреше, коли пише, що «від початку до кінця драми не переводиться горівка на сцені; сила її там випивають, не зрахувати, бо згадується виразно навіть про барилки горілки»; бреше, коли твердить, що в драмі виведено війта-п’яницю, що виведені в драмі баби-цокотухи «плетуть про сільські сплетні широко-широко а зовсім злишно», що «в драмі уживається кілька разів того самого deus ex machina – паперу із суду» і т. д.

Ті брехні – се фактичний скелет рецензії; вони обсипані і приперчені густо кпинами, які показують, що у рецензента є справжній талант на фігуру, звану в німецьких цирках «der dumme August».

Цікаво ще одно. «Діло» друкувало колись розбори «Украденого щастя» пера д-ра Олесницького і пок[ійного] Струсевича. Чи драма змінилася від того часу, чи змінилося «Діло», чи тільки змінилися часи, що місце тих рецензентів зайняла почесна циркова фігура?

Примітки

Вперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1900. – Кн. 8. – С. 135 – 136 («Хроніка і бібліографія», рубрика «З газет і журналів»), без назви (вказано лише жирним шрифтом газету, до якої стосується допис: «Діло») і без назви. Авторство: Возняк М. С. З життя і творчості Івана Франка. – К., 1955. – С. 215; Мороз М. О. Іван Франко. Бібліографія творів. – С. 306 (тут назву зазначено за початковою фразою: «”Діло”. Рідкий приклад несумлінності!…»). Автограф (недатований): ІЛШ. – Ф. 3. – №662.

Подається за першодруком з новою назвою Є. Нахліка.

…перемиський рецензент – Йдеться про рецензію без підпису та назви (напівжирним шрифтом виділено початкові слова): [Про руський народний театр] // Діло. – 1900. – № 138. – С. 3 (рубрика «Новинки», підрубрика «Наука, штука і література»).

…героя, що в драмі є жандармом, а тільки на сцені з волі театральної цензури виступає в костюмі сільського поштаря. – У праці «Жіноча неволя у руських піснях народних» (Львів, 1883. – С 44 – 50) І. Франко опублікував «Пісню про шандаря» і докладно проаналізував її.

Згодом у журналі «Житє і слово» (1895. – Т. 4. – Кн. 4. – С. 91 – 95) під рубрикою «Із уст народу» Франко надрукував три варіанти «Пісні про шандаря», записані різними особами в селах Галичини. У примітках зазначив, що варіант цієї пісні, записаний 1878 р. Михайлиною Рошкевич у с. Лолин Стрийського повіту, послужив йому темою для драми «Украдене щастя».

За свідченням Осипа Маковея (Маковей О. Д-р Іван Франко // Зоря. – 1896. – № 1. – С 19), драма спочатку мала назву «Жандарм». Цензура дозволила виставляти п’єсу на сцені лише після того, як автор замінив жандарма поштарем. У зміненій для цензури редакції драма не друкувалась. У публікаціях персонаж фігурує як жандарм, а не поштар.

Олесницький Євген Григорович (1860 – 1917) – галицький громадсько-політичний діяч, правник, економіст. Опублікував рецензію на «Украдене щастя» у «Зорі» (1893. – № 3. – С 58).

«Діло» друкувало колись розбори «Украденого щастя» пера д-ра Олесницького і пок[ійного] Струсевича. – Насправді у «Ділі» опубліковано лише рецензію М. Струсевича (1893. – №250), згодом у перекладі передруковану в газеті «Kurjer Lwowski» (1893. – № 324, 325).

Струсевич Михайло (1855 – 1898) – публіцист, один із редакторів часопису «Діло».

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 254 – 255.