Украдене щастя

Іван Франко

Драма з сільського життя в 5 діях

Дійові особи

Микола Задорожний, чоловік, літ 45, невеликого росту, похилий, рухи повільні.

Анна, його жінка, молодиця, літ 25.

Михайло Гурман, жандарм, високий, здоровий мужчина, літ 30.

Олекса Бабич, селянин, літ 40, сусіда Миколи.

Настя, його жінка, літ 35.

Війт, селянин, літ 50.

Шльома, орендар.

Селяни, селянки, парубки і дівчата, музики і т. і.

Діється коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1894, № 9, с. 202 – 207; № 10, с. 225 – 227; № 11, с. 250 – 252; № 12, с. 276 – 280. Того ж року п’єса вийшла окремим виданням у Львові. В текст другого окремого видання (Львів, 1901) автором внесено ряд виправлень змістового та стилістичного характеру, кілька реплік зроблено більш лаконічними. За життя І. Франка було здійснено й трете видання (Київ, 1909), але даних про участь у ньому автора немає.

Драму написано на конкурс, що був оголошений 18 березня 1891 р. і мав тривати до кінця вересня того ж року. І. Франко подав п’єсу вчасно, але термін конкурсу жюрі продовжило. Всупереч запеклій протидії урядової та «народовської» реакції, після довгих митарств і переробок на вимогу конкурсної комісії в січні 1893 р. драма була відзначена другою премією і рекомендована для постановки. У статті «Д-р Іван Франко» («Зоря», 1896, 1, с. 19). Осип Маковей згадує, що спочатку драма мала назву «Жандарм». Цензура не дозволила «виставляти на позорище такої важної в суспільності людини, як жандарм», і драма пішла на сцені після того, як автор замінив жандарма поштарем. Жандарм з’являється лише в останній дії, щоб арештувати Миколу. В зміненій для цензури редакції драма не публікувалася.

Вперше «Украдене щастя» було виставлене на сцені театру «Руської бесіди» у Львові 16 листопада 1893 р. Відтоді драма зайняла почесне місце в репертуарі українських театрів. Так, у 1904 р. трупа братів Тобілевичів поставила «Украдене щастя» в Києві.

У праці «Жіноча неволя в руських піснях народних» (Львів, 1883, с. 44 – 50) І. Франко опублікував «„пісню про шандаря", в котрій показана женщина безспірно сильна характером і силою чуття» і докладно проаналізував її. Згодом у журналі «Житє і слово» (1895, т. IV, кн. 4, с. 91 – 95) під рубрикою «Із уст народу» Франко надрукував три варіанти «Пісні про шандаря», записані різними особами в селах Галичини. В примітках Франко зазначив, що варіант цієї пісні, записаний 1878 р. Михайлиною Рошкевич у селі Лолин Стрийського повіту від селянки Явдохи Чигур, послужив йому темою для драми «Украдене щастя».

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 3, № 220, с. 23) зберігся автограф початку драми.

Зберігся уривок автографа першої дії драми (ф. 3, № 392) – від початку пісні парубків і дівчат у першій яві («Ой мужу ж мій, мужу, не бий мене дуже») до слів Насті в середині другої яви («Та вспокійся, кумо! Що вже о тім говорити, що пропало! Най їм за се бог заплатить!») Текст цього автографа повністю збігається з друкованим текстом.

Зберігся також список початку першої дії драми, зроблений невідомою рукою, і список кінця останньої дії (іншою рукою – № 397). Тексти цих списків дещо відрізняються від першодруку. Під заголовком «Украдене щастя», згідно з вимогами конкурсу, замість прізвища автора зазначено девіз – вислів з трагедії Софокла «Цар Едіп» мовою оригіналу, що в перекладі українською мовою означає: «Ти сліпий на очі, на вуха і на розум». На цей вираз натрапляємо у Франковому перекладі «Царя Едіпа», зробленому 1894 р. Подаємо текст першого уривка:

Подається за кн.: Іван Франко. Украдене щастя. Львів, 1901.

Наводимо основні різночитання між першодруком та виданням 1901 р.

У дії першій (ява перша) після слів:

1 парубок.

Господи тобі слава, що ся душа напхала!

випущено репліку:

2 парубок.

Дякувати богу та й мені, а господині ні!

У дії першій (ява друга) репліку:

Анна

А тепер гадала, що от-от уже вспокоюся, піддамся своїй долі, що от-от давні рани перестануть боліти.

скорочено:

Анна

А тепер гадала, що от-от давні рани перестануть боліти,

У дії першій (ява п’ята) в репліці після внутрішньої ремарки:

Микола.

Ну, заробок, нема що казати!..

(Сідає кінець стола і починає стягати чоботи.)

випущено слова:

Ага, почекай! Чоботи замерзли як кість, ані руш стягнути. А ніг уже давно не чую. Коби лиш не відморозив, а то якраз найліпша пора окалічіти.

(Чухається в потилицю.)

У дії другій (ява п’ята) після слів:

Жандарм.

Так хочеш бути щасливою?

Анна

(так само).

Хочу.

випущено дві репліки:

Жандарм.

Хоч би те щастя було лиш день, година, одна хвилина?

Анна

(так само).

Хочу.

У дії четвертій (ява четверта) в репліці:

Жандарм.

Як то не п’єш…

випущено слова:

…Щоб ти не думав, що се яка отрута, абощо! Не бійся!

Тут же у репліці:

Жандарм.

Будь спокійний. Не роби ніякої комедії, ніякого галасу…

вилучено слова «ніякої комедії».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 7 – 64.