Баламутний ювілей
Іван Франко
«Moniteur de Rome» обнародував письмо папи римського з дня 30-го серпня до архієпископа віденського по поводу празника «освободження Відня від турецької осади». Папа хвалить в письмі духовенство за те, що бере уділ в тім торжестві і заявляє, що заслуга освободження Відня належить папі Інокентію IX, котрому удалося звести монархів і християнські війська докупи і уговорити їх до спільного виступлення проти неприятелів хреста. Вкінці благословить святіший отець цісаря Австрії, його дім і цілу його державу; не споминає, однак, в листі, мов нарочно, о первостепенній заслузі короля польського.
Німецькі газети споминають вправді і о Яні Собеськім, однак, тільки мимоходом, ставлячи вище всіх заслуги принца Лотарінгського і Штаренберга. Зате приписують поляки всю честь і славу побіди своєму королеві Янові III, роздають тисячами образки, на котрих принц Лотарінгський, один з предків цісаря, представлений з відкритою головою і в покірній поставі перед їх королем.
Виходить так, що кождий що іншого святкує в тім 200-літнім ювілеї побіди під Віднем. І так церков святкує побіду християнства над магометанізмом; німецькі газети – побіду западної культури над восточним (отже, і польським) варварством; поляки святкують славу і величіє польського імені і заслуги Польщі про Австрійську державу; Відень святкує славу осаджених турками у Відні, а держава… визволення der Reichs- und Residenzstadt Wien від грізного ворога і спасіння держави Габсбургів від упадку.
Так, кожний з празнуючих цей ювілей хотів би перед всім собі упечи калач; однак найнезавиднішу ролю грають при тій нагоді поляки. Вони святкують нібито ювілей Собеського. Нібито, кажемо, бо если би вони справді хотіли спом’янути великі діла і заслуги славного короля колишньої Польщі, то вони святкували би були вже перед кількома літами його величаву побіду над турками і татарами під Хотином і його богатирську оборону Галичини від напасті ворогів, і королівства польського від соромного гарачу. В такім торжестві русини певно не відмовили би участі.
Але ні, їм не ходило о Собеського, його славу і його заслуги про наш край і про Польщу, їм захотілось пригадатися Відневі і державі, поблискотіти своїми колишніми заслугами і нинішньою преданостею перед троном, задемонструвати величієм і силою на весь світ проти всіх ворогів Польщі і випімнути Відневі чорну невдячність. Того вони хотіли: однак церков, правительство і народи австрійські не дались запрягти до їх тріумфального возу, а русини впрост відмовили участі в їх політичних самолюбивих демонстраціях. Но що ж? Вони, вмісто на тім поперестати, вмісто узнати правду, що їм не вдалося визвати русинів до ніякої спільної акції, доки не устануть кривди, на котрі справедливо жалується народ руський, вони наймають собі двох здитинілих старців на те, щоб задурити себе і світ руським стихом і руською проповіддю, вони блахманять світу очі тостовими компліментами владик руських, співом змушених до їзди в Краків алюмнів і туманять себе тим, що зробили з руських селян, приїхавших там до них за повітові гроші, апостолів єдиної і нероздільної Польщі.
Що більше! дитинство їх доходить до того, що вони не встидаються пускати своїми газетами в світ смішну брехню, що руські товариства: Просвіта, Академічне братство, Кружок і пр. брали участь в поході відбувшімся у Львові 12 с[ього] м[ісяця] на честь Собеського; в поході і торжестві, котре – дякувати «niepodzielności kraju» випало дуже скромно. З поминального богослужения, котре відбулось 11 с. м. рано в латинськім] кафедральнім костелі визначуєм похвально такт львівської публіки, що стояла спокійно за плечима учинившої шпалер молодежі і не силувалась їх живий ланц перервати.
Торжество поставлення пропам’ятної таблиці на домі, в котрім колись мешкав король польський, випало слабо. Не 30 000 люда, як пишуть польські газети, але навіть і 3 000 не було на тім торжестві. Ілюмінація визначилась краще. Ринок, а особливо кам’яниця т[ак] з[вана] Собеського, були дуже гарно освітлені, а кілька десять тисяч люда придивлялося в порядку ілюмінованим вікнам. Сторожа обивательська більше зробила, чим, може, і поліція і не було предсказаних розрухів, хіба що на Стрілецькій площі свавільна челядь реміснича вибила жидам кілька вікон.
Ніби вже по празнику, по славі і по хвальбі. Погасли світла, хоругви пощезали. В очі знов пхається мізерія краю і замість шумних самохвальних бесід реве нам у вуха гірка нужда нашої землі, з котрої зняли святочну одежу, що покривала вчора перед світом бруди і лахи. І як же стоїть з великими надіями поляків, що вони до того торжества прикладали? Узнали німці, узнали народи Австрії, узнала держава заслуги Собеського так, як того надіялись полки? Ні. Німецькі газети глумляться поляками і пишуть, що король польський і польські сенатори за тяжкі гроші і з розказу папи ходили під Відень. Вони обкидують богатиря Польщі болотом і прозивають польське «горде військо» eine Diebesbande . Вони приписують всю заслугу побіди Каролеві Лотарінгському і вправному лицарству Австрії і не хочуть ударити чолом перед польським іменем. І було ж тут чого шарпатись? Було чого величатись і святкувати свято, котре святкувати не полякам, а Відневі і Австрії належало?
Чи не лучше було празнувати 10 літ тому 200-літній ювілей битви під Хотином і звеличити пам’ять богатиря з-під Львова, Журавна і сотні інших борб, битих за наш край, а битих так славно? Та ба! Ви хотіли всю заслугу перелому османської сили сховати в польську кишеню і це не удалось. Не удалась і демонстрація з кількома зареквірованими русинами, брехня, пущена вами в світ, що руські товариства брали участь в ювілейнім вашім торжестві. Хіба ж ви думаєте, що вони покрили перед світом все те, що діялось і діється тут з нами? Дуріться, братчики, дуріть! Не довго вже будете дуритися…
Примітки
Вперше без підпису надруковано в газ. «Діло», 1883, за 1 (13) вересня.
Подається за першодруком.
Стаття написана з приводу святкування 200-річчя перемоги польських та австрійських військ під керівництвом Яна III Собеського над турецькою армією. Святкування ювілею хотіла використати в своїх цілях польська шовіністично настроєна шляхта, щоб продемонструвати перед австрійським імператором свою лояльність і добитися для себе нових привілеїв і поступок з боку уряду.
Інокентій XI (1611 – 1689) – справжнє ім’я Бенедетто Одескалькі, з 1676 по 1689 рр. папа римський.
Лотарінгський принц – Карл V Леопольд (1643 – 1690), призначений своїм дядьком Карлом IV наступником трону, але 1669 р. разом із ним був змушений залишити Лотарінгію. 12 вересня 1683 р. в битві під Віднем очолював австрійське військо.
Штаренберг (von Starhemberg) Ернест Рюдігер (1635 – 1701) – австрійський генерал -фельдмаршал, комендант Відня під час оборони міста у 1683 р.
…величаву побіду над турками і татарами під Хотином… – Йдеться про битву, що відбулася під Хотином 11 листопада 1673 р., в якій польське військо під керівництвом Яна Собеського розгромило корпус турецького воєначальника Гусейна-паші.
Академічне братство – товариство студентів-українців з 1886 р. у Львівському університеті.
Кружок, «Академічний кружок» («Академічний гурток») – студентське товариство, засноване 1871 р. у Львові, «москвофільського» напряму. В 1876 р. «Академічний гурток» об’єднався із студентським «народовським» гуртком «Дружній лихвар».
…на домі, в котрім колись мешкав король польський… – Мається на увазі , розташований на площі Ринок, № 6.
Стрілецька площа – тепер площа Данила Галицького.
…богатиря з-під Львова… – Автор має на увазі сутичку військ Яна Собеського з турецькою армією, що відбулася біля Львова 24 серпня 1675 р.
…з-під Журавна… – Йдеться про бої у вересні – жовтні 1676 р. під м. Журавном біля впадіння р. Свічі до Дністра, де польське військо під керівництвом Яна Собеського перемогло турецько-татарську армію Ібрагіма Шайтана.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 338 – 340.