Národ sobĕ

Іван Франко

1

Щоб належито вирозуміти, чим було для чехів велике свято отворення чеського народного театру в Празі, треба поперед всього розказати коротко історію заложення того театру і подати його опис. До р. 1848 чехи зовсім не мали свого театру в Празі, хоч ще в р. 1845 деякі чехи просили у тодішнього виділу станового о його заложення – розуміється, безуспішно. В р. 1850 зав’язалося товариство, маюче на цілі основания чеського театру в Празі, і почало збирати складки, але аж 1863 р, виділ краєвий чеський заложив тимчасовий театр чеський, в котрім давано представлення аж до 1882 року. Тим часом з назбираних складок почали будувати театр; 1868 р. положено під нього камінь угольний. (При тім торжестві були русини о, Стеф[ан] Качала і Богдан Дідицький). План виробив і будову провадив славний архітект чеський, проф. Житек. Будова тяглася звиш 13 літ, в міру прибування фондів. З початком 1881 р. видано вже було на неї до 1800000 з[олотих] ринських, і вже театр був майже готов; на вересень 1881 року пороблені були приготовления для празничного отворення театру, коли 12 серпня бляхарі, працюючи під дахом, случайно запустили огонь до середини – і за кілька годин пожар знищив плоди 30-літніх заходів і складок цілого чеського народу.

Але се велике нещастя не зломило чеської енергії і віри в себе. Ще коли театр горів, зачато збирати складки – і складки поплили тепер далеко багатші, ніж поперед того. В кількох місяцях зібрано 820000 з[олотих] р[инських], з асекурацій вплило 250000 з[олотих] р[инських], а 150000 з[олотих] р[инських] допозичав сойм за іпотекою. Самі складки осіб приватних на спалений і новий театр разом виносили звиш 2 мільйони з[олотих] р[инських]. Та зате сей новий театр єсть далеко більший і пишніший від спаленого, бо докуплено дім сусідній і зайнято під будову також той пляц, на котрім стояв театр тимчасовий. Взагалі будова театру погорілого і нововідбудованого коштувала 3100000 з[олотих] р[инських], з котрих перед пожаром видано 1800000 з[олотих] р[инських], а на відбудову 1300000 з[олотих] р[инських]. Розуміється, що досі будова не єсть ще в всіх частях цілком скінчена.

Новий чеський театр народний взноситься на березі Волтави, напроти гори св. Лоренца. Будинок єсть з всіх чотирьох сторін відособлений і доступний, виставлений в стилі старого ренесансу. Імпонуюча позолочена копула вистрілює високо понад будинки міста. Головний вхід знаходиться від улиці Фердинанда, напроти палати Лажанського. Над входом взноситься препишна лоджія, крита п’ятьма низькими копулами. Колюмни коринтські підпирають мармурові луки, під котрими знаходяться різьби Аполлона і дев’яти Муз. Над лоджією єсть тераса, відки розстелюєсь прекрасний вид на цілу Прагу аж до Градчина. Портик і лоджія сполучені з головним будинком кліткою сходовою. Гарна єсть також фасада від сторони улиці Театральної, становляча галерею лукову: колюмни в стилю іонськім, капітелі з граніту, а склепіння лукові з каменю піскового. Галерея і лоджія освітлені газом – впрочім, весь будинок освітлений світлом електричним. Під’їзд находиться від сторони берега Волтави, – відти також іде окремий вхід до ложі цісарської.

В головнім вестибюлі находиться 8 образів пензля Лібшера, представляючих алегорії: оперу, трагедію, мелодраму, оперетку, комедію, драму, водевіль і балет. Відси троє дверей скляних веде до головного фойє: єсть воно склеплене, пілястри і стіни з штучного мармуру, а гзимси з мармуру карарійського. Стеля і стіни прикрашені малюнками.

Кімнати цісарські становлять окрему, зовсім в собі замкнену часть театру. На долині знаходиться осібний вестибюль, відки сходи з шлезького мармуру ведуть до цісарських кімнат. Стеля над сходами прикрашена препишними малюнками, передсінок цісарських кімнат оббитий сіро-зеленими шовковими тапетами, а фриз поділений на 9 піл, містячий малюнки чеського маляра Маржака, представляючі історичні місцевості Чех і величну напись «Národ sobĕ». З передсінка входиться до цісарського салону, оббитого жовтими шовковими тапетами. Фриз прикрашений препишними образами славного чеського маляра В’ячеслава Брожека, в котрих представлено головні моменти пановання в Чехах трьох династій: Премислідів, Люксембургів і Габсбургів. Стеля салону покрита багатими орнаментами і золоченнями. З салону ведуть одні двері до ложі цісарської, а другі до будуару, оббитого ясно-синім адамашком. Ложа цісарська оббита темно-зеленим адамашком; над нею взноситься балдахин оксамитний, увінчаний чеською короною. З поруччя ложі звисає багатий ковер з гербом Чех. Умеблювання ложі дуже виставне – коштувало само 150000 з[олотих] р[инських].

Театр має чотири поверхи: ложі знаходяться на партері, на 1-ім і 2-ім поверхах. Ложа цісарська находиться обіч стіни на першім поверсі; над нею єсть ложа для свити цісарської; насупроти – ложа для членів виділу краєвого на партері, над нею – ложі намісника і маршалка краєвого.

Весь дах в новім театрі залізний; так само і конструкція сцени, почавши від пивниці о трьох поверхах, а також і всі п’ять поверхів над сценою – все єсть залізне. Досі в цілім світі нема другої сцени з залізною конструкцією. Сцена має п’ять куліс завглибшки. Театр має шість машин парових, уміщених в пивницях, але так, щоб ані одна не була під сценою ані під амфітеатром, але всі на боках. Три машини мають сил по 80 – 100 коней, одна 50 коней, а дві по 40 коней: Машини ті служать до огрівання театру парою, до освітлення електричного, до вентиляції і до висування і спускання декорацій. Воду черпають вони прямо з Волтави. Світло електричне системи Едісона. Ламп єсть в театрі 2500, кожда з силою 8 – 12 свічок. Крім того, на головних проходах суть лампи охоронні на случай, коли б світло електричне згасло. В тих лампах горять свічки.

Дуже добре суть уряджені водопроводи, беручі воду з 9 резервуарів, уміщених над театром, а наповнюваних водою прямо з Волтави при помочі машини парової. Рури водопроводу мають промір одної стопи віденської. Над кождою кулісою вгорі суть мідяні дірковаті рури, котрі в одній хвилі можуть залити цілу кулісу від одного краю до другого. Інші рури кінчаться великими ситами, з котрих уливний дощ може залити цілий театр. Механізм водопровідний можна порушити і знадвору, коли б в разі небезпеченства зсередини годі було до нього приступити. За одним потягненням ручки з всіх кранів в театрі бухнуть потоки води. Всі місця і локалі в театрі получені з собою телеграфами і телефонами, Окремі суть телеграфи пожарові. Місто безплатно достарчає 12 помпієрів театрові на службу вечірню, а 5 помпієрів пробуває там день і ніч в осібній стражниці в самім театральнім будинку.

Се єсть короткий опис того національного пам’ятника, котрий здвигнув чеський народ собі самому. Урядження чеського театру може рівнятися з перворядними театрами європейськими; в деяких зглядах воно перевишає, н[а]пр[иклад], урядження двірської опери в Відні. Ніщо і говорити о тім, що консервація і адміністрація сього театру буде коштувати також дуже багато, і народ чеський буде ще мусив довгі літа поносити багато жертв, заким театр той зможе удержатися самими доходами з представлень сценічних. Але то певна річ, що народ не пожалує жертв ніяких, знаючи, що робить се собі самому.

2

А тепер, познакомивши читателя хоч з історією і виглядом того великого твору чеської енергії і усильності, що зветься чеським народним театром, ми розкажемо трохи обширніше про празник його отворення, звертаючи при тім головну увагу на наших руських репрезентантів, котрі своєю присутностею почтили велику культуру і національну працю братнього чеського народу.

Русини, як се вже звісно читателям «Діла», вислали трьох делегатів на той взнеслий празник чеського народу, а іменно професора Романчука, д-ра Іс[идора] Шараневича і Володислава Федоровича яко репрезентанта руської шляхти. (Крім них, були ще на торжестві яко приватні гості син д-ра Іс. Шараневича і п. В. Площанський редактор «Слова»). Ті наші три делегати завсігди держалися разом і виступали солідарно яко репрезентація русинів. Коли приїхали до Праги в суботу о 10 годині вечером, прийняли їх дожидаючі на двірці залізниці члени комітету і повезли до першого готелю празького, званого «Готель де Сакс», де їм визначені були кватири. Яко невідступний супровідник для руських делегатів визначений був комітетом п. Патера кустос «Чеського Музею». Розуміється, що комітет приймав і угощував всі депутації – а також і нашу руську – через весь час їх пробування в Празі на свій кошт. П[ан] Федорович, прибувши до Праги ще в п’ятницю, пробував там своїм коштом.

Рівночасно з приїздом наших делегатів до Праги, c. є. в суботу вечером, була в кімнатах «Мещанскої беседи» приготована комітетом вечеря для слов’янських гостей, однако ж наші делегати задля спізненої пори і втомлені після далекої дороги не пішли туди, але, повечерявши в готелі, удалися на спочинок.

Слідуючого дня, в неділю, відбулася поперед усього академія о 12 годині в полуднє, де віддекламовано два натхненні стихи Врхліцького, написані спеціально для сього случаю, дальше відграно також для сього случаю написаний утвір музичний і відспівано пречудову кантату Гейдука хором, зложеним з 200 співаків. Під час тих продукцій – перших на сцені нового театру – наші делегати сиділи в ложі партеровій, і особливо багатий староруський стрій Володислава Федоровича звертав на себе увагу всеї безчисленної публіки як в театрі, так і в місті самім.

По академії відбувся обід в готелі Саськім, уряджений комітетом для гостей слов’янських, окрім словаків, котрих багатий, в Празі проживаючий словак Кузьманич запросив був до себе. Не був се, отже, офіціальний бенкет, але скромніша дружня учта. Зразу було в плані не взносити на тім обіді ніяких тостів, але в ході дружньої розмови між різнорідними слов’янськими висланцями, коли серця, огріті піднеслим почуттям, почали битись живіше, не обійшлось і без бесід та промов.

Ітак, предсідатель комітету вніс тост на здоров’я зібраних гостей слов’янських; на його промову відповів бурмистр краківський Вайгель досить обширною бесідою, а затим повстав д-р Шараневич і, зазначивши близьке свояцтво між племенами слов’янськими, сказав між Іншим: «У нашого народу єсть приповідка, що гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком здиблеться. Так і ми з Вами, браття чехи. Наші гори розійшлися, наші ріки розплилися, але наші серця найшлися і найдуться в кождій потребі». Промову д-ра Шараневича всі присутні прийняли живими окликами «Slava!». (Бесіди д-ра Шараневича не подали чеські газети для того, бо вона, як сказано, була виголошена в кружку більше приватнім, а не на публічнім бенкеті.)

Вечером того першого дня було в театрі представлення, на котре прибули многі чеські магнати, а також представителі світу офіціального: чеський губернатор, маршалок краєвий і др. Всі улиці і площаді перед театром були переповнені тисячами народу, котрий всіх входячих і виходячих гостей вітав одушевленими окликами «Slava!», Звуки патріотичних чеських пісень розлягалися по цілім місті. Головна улиця, ведуча до театру (ул. Фердинанда), того і слідуючого вечора освітлена була лампами електричними. По театрі удались гості до салі «Мещанскої беседи», де відбувся т[ак] зв[аний] «Patelsky vecer», на котрім зібрані гості допізна забавлялися дружніми розмовами і любувалися патріотичними чеськими піснями, котрі співало товариство празьке «Hlahol».

Слідуючого дня, т. є. в понеділок, відбулася друга половина великого національного празника. О 10-ій годині зрана вирушили слов’янські гості під проводом д-ра Тоннера звиджувати цікаві пам’ятки міста Праги, а іменно Градчина, костела св[ятого] Віта, палати Валленштайна і др. Д-р Тоннер показував і поясняв гостям особливості тих місць по-чеськи. О 3-ій годині пополудні зачався в великій салі «Мещанскої беседи» бенкет. Наших делегатів посаджено на почесних місцях, близ славного провідника чеського д-ра Рігера, а і нині прекрасний стрій п. Федоровича, відмінний від вчорашнього, звертав на себе увагу загальну. По учті розпочались тости. Перший промовив Рігер і підніс заслуги династії Габсбурзької і пануючого нині цісаря около відродження і подвигнення чеського народу. По нім промовив Шкарда, член виділу краєвого і інтендант чеського театру, і взніс тост на честь чеського народу і на його щасливу будущину. Дальше говорив заступник чеського бурмистра Валіш, і взніс тост на честь слов’янських гостей. По нім заговорив по-польськи бурмистр краківський Вайгель і, пройшовши коротко історію чеського народу, його зносин з Польщею і його відродження, взніс тост на честь Рігера. По нім слідувала промова нашого делегата Романчука, котру ми подали в скороченні після газет чеських. Нині подаємо її в цілості:

«Сердечні браття чехи! На вість о вашім народнім святі поспішили і ми, русини, щоби з щирого серця пожелати вам щастя і потішитися вашою радостею. Ви можете мати можніших приятелів, але щиріших від нас не маєте. Ще з давніх давен, коли і ми, і ви своїх князів мали, в’яже оба народи дружба. Наші князі дружилися з вашими королями, наш Лев з вашим Вацлавом, на Гуситські війни йшла і наша шляхта, іменно литовсько-руська, воювати й за вашу свободу, в нових часах наші поети і учені, Шашкевичі, Вагилевичі, переписуються з вашими Шафариками і Ганками, а найбільший наш поет Тарас Шевченко одну з найкращих своїх поем заспівав в славу Івана Гуса і переслав та й присвятив її знаменитому вашому Шафарикові.

За кождим разом, коли Золота ваша Прага обходила яке ваше свято, а містила в собі і слов’янських гостей, прибували сюди і русини: були на слов’янськім з’їзді 1848-го року, були на закладинах вашого театру в 1868-ім році, прибули і нині, і на кождий ваш зазив ми готові прибути знов. Ми тішимося з вами і з вами сумуємо. Коли перед двома роками сей ваш театр, ваша надія, жертва і праця многих літ, в одній хвилі обернувся в руїну, не тільки вам полилися сльози, але і нас заболіло серце. Нині ж глядимо на вас з беззаздросною радостею і з подивленням; ми подивляємо ваш патріотизм, вашу енергію і витривалість, єдність і солідарність всіх верств вашого народу, тверду віру в себе, не захитану ніякими невзгодинами, ми подивляємо, як ви не якою чужою помочею, але власними силами добилися теперішнього поважного становища, – подивляємо і черпаємо звідси також для себе науку, потіху і надію. Справді, такий народ, як ваш, не тільки не загине ніколи, – сеся прекрасна ріка не пропаде ані в німецькім, ані в ніякім чужім морі, – але він буде ще щораз більше рости і процвітати. Такому народові і тим проводирям, що його так повели, честь і слава!»

Після Романчука промовив директор загребського театру, хорват Мандрович, котрий при кінці своєї промови виразив бажання, «щоб старий чеський лев охороняв чеську народність від ворожих нападів», і взніс тост на честь і славу чеського народу. За ним словак Іосиф Гурбан взніс тост в честь міста Праги. Словенець Івон Грибар взніс тост на честь народу чеського, першого представителя і двигача слов’янської взаємності. По нім мораванин Шром взніс тост на розвій чесько-моравської спільності. Після нього виступив відпоручник краківського «Czas-y» гр[аф] Андрей Потоцький з промовою в честь чеської журналістики. Йому відповів д-р Єржабек довшою промовою, котру закінчив тостом «на загальний поступ до свободи рука об руку з покревною Польщею». По нім проф. Дурдик взніс тост на честь чеських драматичних поетів, компоністів і артистів. Бенкет закінчився промовою Ф. Шуберта, директора чеського театру, на честь чеської штуки, «котра здобуває і здобуде світ для чехів».

Затим провідник бенкету Рігер, замикаючи його, оповістив зібраних о надоспівших телеграмах, котрих було 96 польських, 27 хорватських, 22 словацькі, 21 словенська, 20 руських, кілька російських, 4 болгарські, 1 сербська, 1 сербсько-вендська і 1 угорська.

По бенкеті всі удалися до театру на представлення опери Сметани п[ід] заголовком «Лібуша». Під час того представлення комітет також відзначив наших делегатів, уміщуючи їх в перворядній ложі на 1-ім поверсі, туж обіч ложі провідника чеського Рігера. По представленні театральнім відбувся знов «Pratelsky vecer» в салі «Мещанскої беседи». На тім скінчилася офіціальна часть чеського торжества.

Слідуючого дня перед від’їздом наші делегати звиділи ще пам’ятки Чеського Музею і відвідали також деяких знаменитих чехів, як Рігера і їречка, в їх власних помешканнях. Того ж дня бурмистр Праги д-р Черні лично прибув до готелю Саського попроїдати руських гостей.

Можемо сміло сказати, що празник чеський і для нас, русинів, не останеться без хосенних наслідків. Як колись на соборі празькім 1848 року, так і тепер пронеслось в мурах надволтавської «Золотої Праги» наше слово голосно і розумно і залунало в серцях всіх слов’ян, зібраних з різних окраїн широкої слов’янської землі. Як тоді, так і тепер наші делегати виступили гідно і поважно, здобули собі і руському імені почесть і засвідчили живучість руського народу, його працю над власним поступом і його щире почуття слов’янської дружності. Як колись, так і тепер наші делегати в піднеслій, празничній хвилі старались подати початок до живіших літературних і наукових взаємин.

Бажаємо з щирої душі, щоб той празник в Празі і рівночасно празник Міклошича в Відні, – щоб оба ті слов’янські свята не проминули безслідно в історії Слов’янщини, але стались початком нової, дружньої праці для всеслов’янської свободи, спільності і поступу.

Примітки

Вперше надруковано в газ. Діло, 1883 р., № 128, 12 (24) грудня, с. 1 – 2, без підп. Авторство: Павлик М. Спис творів Івана Франка. – С. 15; Дорошенко В. Спис творів Івана Франка. – Львів, 1918. – Т. 4. – Вип. 1. – C. 633 № 1774; Мороз M. О. Іван Франко: Бібліографія творів. – С 167.

Подається за першодруком.

Волтава. – Йдеться про річку Влтава, на берегах якої розташована Прага.

Аполлон і дев’ять Муз – в античній міфології боги–покровителі мистецтв.

Градчин – район міста Праги.

Лібшер Адольф (1857–?) – чеський художник, майстер історичного живопису. У двадцятирічному віці був запрошений для оздоблення фойє Народного театру в Празі. Згодом став професором Празької Вищої технічної школи.

Маржак Юліус (1835–1899) – чеський художник, якому було доручено виконання картин із зображенням чеських міст та пам’ятних місцевостей для оздоблення королівської ложі Празького народного театру.

Брожек В’ячеслав (Вацлав; 1851–?) – чеський художник. Сюжети більшості його творів узяті з історії Богемії і знаходяться в багатьох музеях та мистецьких галереях світу.

Премисліди – королівська династія, яка правила з X ст. по 1306 р. у Чехії.

Люксембурги – королівська династія. Протягом 14 – 15 ст. посідали чеський, угорський, бранденбурзький імператорські трони. З 1310 р. до 1437 р. – правителі Чехії.

Габсбурги – германо-австрійська королівська династія. Своє ім’я одержала від назви замку Габсбург, збудованого 1027 р. на р. Аарі у Швейцарії. Чехія входила до складу Австро-Угорської імперії, якою правила династія Габсбургов,

Едісон Томас-Алва (1847–1931) – відомий американський винахідник у галузі електротехніки. Один із основних винаходів – електричне освітлення за допомогою ламп-жарівок.

Романчук Юліан Семенович (1842 – 1932) – професор Львівського університету, галицький громадсько-політичний діяч, народовець, один з ініціаторів «Нової ери».

Федорович Володислав Іванович (1845–1917) – поміщик села Вікно Скалатського повіту, у 1873–1876 рр. був головою культурно-освітньої організації «Просвіта» у Львові. Син політичного діяча, галицького посла до Австрійського сейму Івана Федоровича (1811–1870), учасника національного відродження 1848 р. Видавець творів К. Устияновича.

Площанський Венедикт (1834–1902) – український журналіст та історик, редактор газети «Слово» (1871–1887), друкованого органу москвофільської партії у Галичині.

Патера Адольф (?; ?) – чеський філолог, завідувач бібліотеки Чеського музею. Головна наукова робота – «Чеські глоси у Mater verborum» (1878).

«Мещанска беседа» – старовинний чеський ресторан у Празі.

Врхліцький Ярослав (1853–1912) – чеський письменник, автор поезій, драматичних творів, оповідань, повістей і критичних статей, перекладач класиків світової літератури на чеську мову.

Гейдук Адольф (1835–1923) – чеський поет.

Д-р Тоннер – чеський депутат Державної ради у Відні.

…палати Валленштейна… – Валленштейн, правильніше Вальдштейн Альбрехт-Венцеслав-Євсевій, герцог Фрідландський і Мекленбурзький, імперський головнокомандувач протягом 30-літньої війни (1583–1634). Празьке володіння Валленштейна – замковий комплекс XVII ст. – розташований на Малій Страні і є однією з найвизначніших пам’яток чеського бароко.

Рігер Франтішек-Владислав (1818–1903) – чеський політичний діяч і публіцист.

Наші князі дружилися з нашими королями, наш Лев з вашим Вацлавом. – Лев І Данилович (бл. 1225–1301), галицько-волинський князь. У боротьбі за Краківську землю уклав союз із Вацлавом II (Венцеславом, Вячеславом; ? – 1305) – чеським королем (1278–1305), однак ця боротьба для нього не була успішною.

Гуситські війни – військові дії, що вели прибічники Яна Гуса (1369–1415), етап визвольної боротьби чеського народу. Загальна тривалість воєн – 11 років, з 1420 р. по 1432 р.

Вагилевич Іван Миколайович (1811 – і 866) -- письменник і вчений, один із перших галицьких будителів, учасник «Руської трійці».

Шафарик Павел-Йозеф (1795–-1861) – чеський : словацький історик та філолог, діяч національно-культурного відродження Чехії та Словаччини.

Ганка Вацлав (1791–1861) – чеський вчений-філолог, поет і перекладач, видатний діяч національно-культурного відродження Чехії,

Гус Ян (1369 – 1415) – чеський мислитель, ідейний натхненник антифеодального та національно-визвольного руху в Чехії.

Гурбан Йосиф-Людовіт-Милослав (1817 – 1888) – словацький священик, видавець, критик, видатний письменник. Писав історичні романи в романтичному дусі з метою пробудити інтерес словаків до вітчизняного минулого, згодом – гостросатиричні твори із сучасного словацького житія,

«Czas» – щоденна польська газета, виходила у Кракові протягом 1848–1934 pp.

Потоцький Анджей (1861 – 1908) – князь, згодом намісник Галичини.

Дурдик (Дурдік) Алоїс (1839–1906) – чеський письменник і перекладач.

Шуберт Франтішек-Адам (1849–1915) – чеський письменник, драматург, театрознавець, директор Празького народного театру.

Сметана Фрідріх (1824 – 1884) – чеський композитор. На початку 1860-х років отримав посаду першого капельмейстера у новому національному театрі у Празі. Найвідоміша опера – «Продана наречена», вперше поставлена у Празі 1866 р. Чехи вважають його своїм найвизначнішим національним композитором.

Іречек Йозеф (1825–1888) – історик чеської літератури, видавець пам’яток давньої писемності.

Черни (Черні) Адольф (1864–1952) – чеський публіцист і вчений-філолог, редактор журналу «Slovansky Přehled» (виходив із 1898 р.), у часі описуваних подій – бургомістр Праги.

…празник Міклошича в Відні… – Наприкінці 1883 р. у Відні відбулося урочисте святкування 70-річного ювілею Франца Міклошича (1813–1891) – австрійського філолога-славіста словенського походження.

Наталія Тодчук

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 59 – 67.