1. Прага – чеське місто

Іван Франко

Я ще увесь під враженням цілотижневого перебування у надвлтавській столиці. Враження сильне і тривале. Коли намагаюсь точніше осмислити його, сформулювати словами, завжди мимоволі в моїй уяві вимальовується щось подібне до киплячого казана, осередка великої парової фабрики. Щось шумить, клекоче, безупинно мчить у різні кінці, працює, зносить докупи, збирає, громадить, складає, приводить у порядок, потроху перетворює і змінює, і все це з якимось гарячковим поспіхом і з невтомною енергією, серед гучних вигуків, різноманітних і не завжди, влучних гасел і під звуки голосної і завжди гармонійної музики.

Прага справляє враження великого європейського міста з багатою історичною традицією. На вулицях, незважаючи на спеку, величезний рух, що триває до пізньої ночі, майже за північ. На центральних вулицях і площах, таких, як площа св. Вацлава, – електричне освітлення, в театрах сила-силенна публіки, численні кав’ярні, пивні, літні ресторани майже завжди повні людей, і то також до пізньої ночі; густо снують трамваї, омнібуси і коляски, перевозячи маси людей. Щодо цього Прагу з усіх австрійських міст, за винятком Будапешта, можна порівняти хіба що з Віднем, з яким її споріднює багатство давніх історичних пам’яток, старовинних будівель, веж, костьолів і т. п. Це багатство старовини у Празі справляє ще більше враження, ніж у Відні, оскільки зосереджується на відносно меншій площі, не врівноважується такою кількістю нових і величних споруд, як у Відні.

І ще одне. Старовинний характер Праги тим сильніше вкарбовується у пам’ять, що дуже відрізняється від характеру всіх околиць, що оточують місто. У який би бік від міста не поїхав, скрізь мимоволі впадає в очі сила, інтенсивність і разом з тим молодість цивілізаційної праці. Охайні, заможні села, чудові шосейні дороги, раціонально оброблені поля, муровані мости, будинки також муровані, і все це нове, свіже, дерева вздовж доріг молоді, однакового розміру. Здається, ніби вся ця країна щойно за якихось останніх 20 – 30 років, після великої катастрофи, що прокотилася над нею, підвелась зненацька якимось гігантським зусиллям її мешканців і зробила цей могутній ривок так, що змогла повністю стерти сліди цієї катастрофи.

Також впадає в очі тому, хто приїздить у Прагу, її виразно підкреслений, домінуючий національно-чеський характер. Проходячи вулицями Праги, скрізь бачимо чеські написи, чуємо чеську мову, помічаємо чеські газети п руках як службовців, так і у візників. Більше того, написи на магазинах, установах, плакатах підкреслюють чеський характер установ, чеське походження виробів, чеські фабрики, чеську торгівлю, чеські кооперативи, чеські банки і т. п. Мимоволі пригадується, що все це таке недавнє, здобуте так швидко, таким величезним зусиллям чеського народу, що Прага ще на початку цього століття була німецьким містом, що патріарх слов’янської філології Добровський сумнівався тоді, чи зможе чеський народ ще відродитися до самостійного національного життя, і перед нашими очима постає незвичайна картина, яка окрилює розум і серце, картина народу, що відроджується з попелу, як здорова гілка на старому, розчахненому громами стовбурі. І водночас, дивлячись на цю нову чеську Прагу, в якій німецька стихія, недавно ще домінуюча, розтанула дощенту, щезла майже безслідно, стає нам ясною лють австрійських німців з приводу целійської гімназії. О так! Хто обпікся на гарячому, той дме на холодне.

Те, що цей національно-чеський характер Праги не поверховий, не обмежується написами і плакатами, а сягає вглиб, випливає, так би мовити, із самої суті празьких мешканців, справа загальновідома і неодноразово підтверджувалась сумлінними спостерігачами. Щоб переконатись у цьому, досить хоч трохи поговорити з будь-яким перехожим з нижчих і найнижчих верств празького населення.

– Ну от, пане, – говорив мені служитель, якого я розпитував про готелі і розташування деяких вулиць і який, проводжаючи мене до потрібного місця, сам завів зі мною розмову на політичну тему, – тепер можемо бути певні, що німці не проковтнуть нас!

– Звідкіля ця впевненість? – запитав я.

– Аякже! Досі заявляли, що ми безсилі, що весь чеський рух – це штучна агітація, що наші депутати не тямлять у політиці! А тим часом виявилося, що наші депутати привели до падіння їхню коаліцію. Виявилось, – додав з гордістю, – що управляти Австрією без нас і всупереч нам не можна. Мусять рахуватися з нами. Мусять скасувати це виняткове становище у Празі. Мусять переконатись у тому, що чеський народ – це не груша, яку можна схрупати.

В кінці вулиці, якою ми йшли, показалася висока башта з вузькими заґратованими вікнами, з старовинним різьбленням і кам’яними прикрасами.

– Ось бачите, – додав мій співбесідник, стишивши трохи голос і вказуючи на башту, – у цій башті, в будинку, що до неї прилягає, судили «покрокарів», отих омладіністів. Вони і досі сидять там, аякже! І Гайн, і Рашин, і Сокол сидять. Деякі вже повиходили, а ті ще й досі сидять. О, коли б їх судили сьогодні, певне, не засудили б. Знаєте, нещодавно відверто писалося в газетах, що їх засудили невинно, що їх повинні випустити.

Те, що і «народописна» виставка, відвідини якої було основною метою поїздки в Прагу, так само має національно-чеський характер, справа цілком природна: що цей характер підкреслено дуже сильно, що в численних менших або більших деталях все зроблено для того, щоб надати виставці рис національної демонстрації, полемічного антинімецького характеру, що цей характер ще сильніше виявляється в тих незліченних відвідинах, колективних екскурсіях, гостинах, бенкетах, вітальних промовах і тостах, приводом яких, метою і темою є виставка, це справа, можливо, не така природна, але тим більше правдива.

Не настільки природна тому, що з назви «чесько-слов’янська народописна виставка» можна було б зробити висновок, що характер її виключно науковий, а однією з головних рис науковості є безсторонність або, точніше, справедливий розподіл світла і тіні. З цього погляду також не цілком зрозумілою є демонстративність, те, що ми не чуємо протилежних голосів, що німці здебільшого мовчать про виставку, не полемізують, не агітують проти неї. Однак у повітрі ніби носиться гарячковий подих глибокозатаєної, але запеклої національної боротьби, в якій обидва табори напружують усі свої сили, а табір чеський, хоч вдає іноді, що він покривджений, гноблений і перебуває під загрозою, здається мені насправді сильнішим, завзятішим у боротьбі, сповненим запалу і близького тріумфу.

Те, що я сказав про демонстративність, яка, мовби згусток шумовиння на морських хвилях, носиться над празькою виставкою, не применшує її глибокого значення, її наукового характеру. Оглянувши багатство її експонатів, наскільки це було можливим протягом кількох днів, можу підтвердити, що не буде перебільшення у словах однієї з чеських газет, яка висловилась, що це перша, влаштована у такому широкомасштабному народному дусі виставка в Європі, що відносно її розмірів і багатства жодна із дотеперішніх виставок такого роду не може з нею зрівнятися.

Примітки

Добровський Йозеф (1753 – 1829) – чеський філолог-славіст, один із засновників наукового слов’янознавства, діяч чеського національно-культурного відродження. Автор першої наукової граматики чеської мови.

…лють -австрійських німців з приводу целійської гімназії. – Запровадження словенських паралельних класів при гімназії в Целы було приводом виходу з австрійського уряду німецьких буржуазних партій (червень 1895 р.).

…скасувати це виняткове становище… – У зв’язку з антиурядовими демонстраціями у вересні 1893 р. оголошено надзвичайний стан у Празі і сусідніх повітах (скасований у жовтні 1895 р.).

… покрокарів, отих омладіністів. – Йдеться про учасників «Омладіни», руху чеської студентської і почасти робітничої молоді, що розвивався в руслі дрібнобуржуазного «прогресистського» (по-чеськи «покрокарського»). Рух був неоднорідним, включав як прибічників соціал-демократії, так і реакційних діячів.

Сокол Карел Станіслав (1867 – 1922) – чеський буржуазний політик, журналіст, учасник омладіністського руху.

«Народописна» виставка – етнографічна виставка, в експозиції якої зібрані експонати матеріальної і духовної культури чеського народу. Була організована в Празі 1895 р.; їй передувало ряд менших подібних виставок у чеських провінціях. І. Франко відвідав виставку 1895 р. і високо оцінив, вважаючи її визначною «цивілізаційно-історичною» подією. Про неї він відгукнувся кількома статтями в газеті «Kurjer Lwowski».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с.228 – 231.