3. Опис виставки

Іван Франко

Перш ніж перейти до більш детального опису празької виставки, хотів би звернути увагу на ще одну обставину, на мою думку, дуже важливу і характерну для чехів. Маю на увазі їх працездатність і спосіб мислення, які просуваються не лише швидко, а й безперервно, без відпочинку, послідовно, не вихоплюючись вперед понад сили, щоб згодом, виснажившись, впасти на півдорозі і нидіти роками. Велике народне зусилля, яким, безперечно, можна вважати празьку ювілейну виставку 1891 р., не тільки не вичерпало фізичних, фінансових й інтелектуальних сил чехів, але, можна сказати, їх подвоїло і потроїло.

Я був тоді присутнім на з’їзді прогресивної слов’янської молоді. Можу без хвастощів сказати, що представники польської і української молоді мали тоді перевагу над чеською молоддю щодо теоретичних знань, широти і зрілості суспільних і політичних поглядів; вони мали переважаючий, вирішальний вплив на складання і формулювання програми прогресивної слов’янської молоді в Австрії.

Відтоді минуло чотири роки. Що сталося у нас за цей період? Польський молодіжний прогресивний рух розтанув майже безслідно; український, що втілився в організації радикальної партії, після короткочасного спалаху енергії значно ослаб і якщо сьогодні залишив сліди, то хіба лише серед простого народу, бо серед молоді наступила деяка реакція і занепад політичної думки. А тим часом у Чехії на основі тогочасної програми виникла могутня прогресивна партія, що, незважаючи на поразки, яких зазнала у великому судовому процесі омладіни і яких завдало їй виняткове становище, здобуває дедалі міцніший грунт в усій Чехії і Моравії і вже сьогодні є суперником пануючій партії молодочехів, а з часом, безперечно, набереться ще більше сил.

Саме цю послідовність бачимо і в кожній іншій ділянці. З невеличкого етнографічного і ретроспективного відділу на виставці 1891 р. виросла велика краєзнавча виставка 1895 р. Але й цим чехи не обмежились, і вже сьогодні дуже серйозно обговорюється питання збереження великої кількості цінностей теперішньої виставки для використання її як основи у великому крає- і народознавчому чеському музеї, що має бути створений у Празі. Беручи до уваги великі практичні здібності та енергію людей, які це задумали, можна сподіватись, що музей незабаром стане доконаним фактом. Те, що він щодо багатства матеріалів, добору і систематизації експонатів уже з самого початку створення буде, безперечно, найбагатшим з-поміж усіх провінціальних музеїв Австрії, – в цьому вже сьогодні сумніватися не можна.

Як відомо, теперішню виставку влаштовано на тому самому місці, що й попередню, використавши значною мірою ті самі павільйони, що були на виставці 1891 року, хоч план теперішньої виставки дещо інший. У центрі її – величезний «народописний» павільйон, у якому міститься переважна більшість зібраних експонатів. Біля його входу гарний сквер з квітами, обабіч – широкі вулиці, де, крім менших павільйонів й адміністративних приміщень, по обидва боки сквера стоять два великі будинки; в одному міститься «музей міста Праги», в другому «виставка чеських товариств».

Перед центральним павільйоном – невеличкий круглий концертний павільйон, де щовечора грає оркестр. Праворуч від головного входу етнографічного павільйону великим півколом розташувалися павільйони: шкільний, сокольський, пожежної охорони, городництва, далі археологічний, відомий під назвою «пра-епоха чеської землі»». Трохи віддалік – оригінальна будівля – справжня копія середньовічного замку, збудованого над урвищем, обнесеного глибоким ровом з перекинутим підйомним мостом. Замок мурований з тесових каменів, з високою вежею, бійницями, великою брамою і має назву «граду Кокожина»; він містить у собі, крім діорами, яка зображає «розгром Сасів під Грубою скелею» – епізод, взятий із однієї з поем, що входять до складу «Короледворського рукопису», багату колекцію давньої чеської зброї, починаючи від пращ і крем’яних стріл доісторичної людини і кінчаючи XVII сторіччям.

В сінях замку загальну увагу привертає важкий масивний віз, який застосовували в гуситських війнах, – оригінальна річ, що служила як для транспорту, так і для спорудження рухомих укріплень, або так званих таборів. Відомо, що від гуситів тип такого воза перейняли українські козаки. Кожний із перелічених тут павільйонів сам по собі є чудовою ілюстрацією до певних сторін життя і розумової праці чеського народу.

Увійдім, наприклад, у шкільний павільйон. У головному залі – скульптура Коменського, усі видання його творів і те, що може ілюструвати розвиток чеських шкіл від часів незабутнього творця сучасної педагогіки. А саме старі пожовклі видання букварів і чеських підручників, друкованих огидним «швабахом», шкільні зошити з розмальованими ініціалами на титульних сторінках; безліч моделей шкільних будинків, починаючи від старих, скромних, перетворених у школи сільських халуп, кінчаючи сучасними дво- або триповерховими спорудами, здебільшого мурованими, зрідка дерев’яними, з городцями, розсадниками фруктових дереві т. п. А от усе внутрішнє обладнання сільських шкіл з безліччю наочного приладдя: карт, креслень, моделей навчальних предметів, колекцій з природознавства, ручних виробів, гімнастичних приладів і т. п.

Усе це ле звалене в одну купу, не зібране з різних місцевостей з метою показати найкращі речі для створення ідеальної картини, яка в дійсності не існує. Ні, тут представлено експонати від кількох десятків округів – міських і сільських, багатших й убогіших – майже фотографічне відтворення картини народних шкіл разом з усім, що в них є. А поруч сотні фотографій із зображенням шкіл, вчителів, шкільної дітвори. Але навіщо тут фотографії, якщо кожного дня сюди приводять сотні шкільної дітвори. Мов струмки з усіх кінців країни, пливуть день у день на виставку численні лави шкільної дітвори, хлопців і дівчат, з учителями і вчительками, з піснями, прапорцями і табличками, що вказують, звідки вони прибули.

Протягом тижня, який я провів у Празі, таких екскурсій пройшло принаймні 20. Дітей розподіляли на групи, водили їх непоспіхом, не підганяли, не втомлювали, а під час оглядин влаштовували для них довгі відпочинки, давали перекусити, так що ввечері вони виглядали так само бадьоро, як і зранку. Я замилувався, дивлячись на них: з їхніх облич, одягу, рухів було видно, що чехи люблять своє майбутнє, своє молоде покоління так само палко, так само розумно, як і своє минуле.

З яким захопленням біля дітей юрмилися люди, коли ті, оглянувши виставку і відпочивши, виходили на майдан, щоб почати свої звичні ігри й танці. Якими сердечними, ласкавими вигуками заохочувала, підбадьорювала публіка цих дітей! Ось школа для дівчат з якогось містечка поблизу Праги танцює під звуки народних пісень. Простенькі танці і пісеньки, схожі на наші веснянки і гагілки. Дівчата спочатку, як видно, трохи соромляться публіки, що придивляється до них. Та незабаром вони жвавішають, танок і пісні стають бадьоріші; танок не втомлює, бо в ньому немає поворотів, а тільки розмірені кроки, підстрибування, рухи руками і головою – тобто елементи здорової, раціональної гімнастики. Дивлюсь на цю дітвору, милуюсь її охайністю, вільними рухами, інтелігентним виразом обличчя, дружнім і товариським ставленням до неї вчителів – і сльози навертають на очі. Згадуються мені наші бідні, немиті, нечесані, рабські галицькі школи.

– Ну, а у вас в Галичині є щось подібне? – запитує мене один знайомий чех.

Не встигаю йому відповісти, бо в цю мить починається новий танок і нова пісенька. Дівчата йдуть парами по колу, припадаючи в такт на ліву ногу, і співають:

Ja mám v levé nůze

Trna, trna, trnačika!

Ja mám v levé nůze

Trnačika, trn!

– Та ж далебі! Це політична пісня! – вимовив якесь мимоволі, забуваючи де я.

– Політична? – здивувався мій співбесідник. – Ні, пане! Це звичайний дівочий танок «трначік». Хіба у вас немає таких ігор?

– У нас, пане, переводять учителів «за службовими причинами», – вимовив я, щоб принаймні чим-небудь виявити оригінальне обличчя наших народних шкіл. – А у вашому «трначіку», безумовно, побачили б у нас політичний натяк, якесь порушення спокою, і на даному педагогові поставили б хрестик.

Поштивий чех роззявив рота, не знаючи, жартую я чи кажу серйозно. А тим часом дівчата починали вже інші танці, співали іншу пісеньку, остання строфа якої знову мені схожа на отруєне вістря політичного натяку:

То nebyla ružmaryna,

Jenom to byl křen.

Vykopal jej zahradniček,

Vyhodil jej ven.

Довго у мене в ушах звучала ця пісенька. І пізно вночі я думав про те, коли ж той «городник» у нас викопає хрін і викине його геть, – хрін, який фальшиво вдає з себе розмарин і захаращує наші бідні народні стосунки?

Примітки

…сокольський… – тобто присвячений діяльності «Сокола», чеської масової фізкультурної «і громадсько-політичної організації, заснованої 1862 р. у Празі.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 234 – 238.