Декілька афоризмів у альбом «Ділу», прочитавши його статтю «Смутна поява» в ч. 97

Іван Франко

Любов не обов’язкова, та почуття обов’язку обов’язкове.

Сліпа любов, як і сліпа віра, родить фанатизм і нетолеранцію.

Хто твердить: люблю свій народ, а не сповнює своїх обов’язків зглядом того народу – брехню твердить.

Справедлива увага – се хірургічна операція: болить і помагає; несправедлива увага – се сліпий вистріл: не болить того, на кого був вимірений, а тільки робить стрільцеві сором.

Посол Вєльовєйський прилюдно заявляє, що любить русинів. Ну, кого такі пани люблять, того я з спокійним сумлінням можу не любити.

Перейдімо насамперед «собачу» азбуку, а там чень дійдемо й до ідеальної премудрості.

«Коли я зле сказав, докажи се, а коли добре сказав, за що ж мене б’єш?» (Єванг[еліє] Йоанново, XVIII, 24).

«Уж если он и останется собакой, так пусть же не от меня об этом узнают, пусть не я выдам его!» (Н. В. Гоголь, «Мертвые души»).

Polsko! lecz ciebie błyskotkami łudzą;

Pawiem narodów byłaś i papugą;

A teraz jesteś służebnicą cudzą.

Choć wiem, że słowa te nie zadrżą długo

W sercu, gdzie nie trwa myśl nawet godziny…

Mówię, bom smutny i sam pełen winy.

Przeklnij, lecz ciebie przepędzi ma dusza,

Jak Eumenida przez wężowe rózgi.

(J. Słowacki)

Від народного обов’язку сам бог не може звільнити; нахваляється звільнити від нього сатана.

Примітки

Вперше надруковано у журн. «Житє і слово», 1897 р., кн. 3, с. 263 – 264. Замітка адресована Юліанові Романчуку, що в газ. «Діло» від 13.V 1897 р. виступив з статтею «Смутна поява». Ця стаття була реакцією на передмову І. Франка «Nieco o sobie samym» («Дещо про себе самого») до польського видання збірки «Obrazky galicyjskie», в якій І. Франко гостро висловився про тип галицького рутенця – «русина». Автор статті «Смутна поява» закидав І. Франкові відсутність патріотизму і рекомендував йому усунутись від громадської і політичної діяльності.

І. Франко відповів Романчуку творами «Сідоглавому» і «Декілька афоризмів у альбом «Ділу»…».

Процитований вірш Словацького в перекладі М. Рильського звучить так:

Тебе, о Польще, надять блискітки,

Ти павичем була серед народів,

Папугою! Тепер у наймички

Пішла чужинцям, всім на сміх і подив…

Та що слова! Ти й не почуєш їх!

Всі винні, всі, – я винен більш за всіх…

Клени мене! Бич у руці моїй,

Як Евменіди, хай тебе карає!

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 482 – 483.