Пандора

Йоганн-Вольфганг Гете

Переклад Івана Франка

[Ковалі]

<…> Риба там б’єсь в виру;

Птиця там рвесь в гору;

їх води всі

Непостоющії,

Бурно живущії!

Тільки знающії

В тами гнетущії

Втиснуть її.

Твердо земля стоїть!

Топчуть ї сотні літ!

Рийте її й копліть,

Ребра ломіть, валіть,

Скарб щоб добуть!

Плуг риє в ній си путь,

Вали, що в круг ідуть,

Сипле робучий люд;

Де цвіти не цвітуть,

Там ї клянуть!

Воздух і сонця світ,

Проч ми з очей пливіть!

Як не огонь розтліть,

На що ж більш вас?

В огнище лийтесь там,

Будете милі нам,

В робучий час!

В огнище лийтесь лиш,

Відтам вже не умчиш, –

Жар пожре вас.

Гей же, до діл! робить!

Ось вже огонь горить,

Бухає, в верх летить;

Най той, що дав го, зрить,

Зрить наш отець,

Що розжарив його,

Нам покорив його,

Ним довершив свого

Діла вінець!

Прометей

Най в сторонничості любуєсь дільний муж!

Тож радуюсь, що прочі елементи ви

Помітуючи, славите над все огонь.

Ви, що на ковадло глядючи, творите,

По своїй волі гнете-мнете спіж твердий,

Одних лиш вас я спас, як мій пропащий рід

З отвертими руками, з п’яним поглядом

За мар рухливих хмарою погнавсь, ловить

Що невловиме і що, хоть би і вловив,

Ні на що б не здалось; пожиток з вас одних.

Грізні, твердії скали не опруться вам;

Підойми ваші гори рудників валять,

Що, стоплені, плинуть, в знаряд зміняються,

В подвійну пясть, міць пясті множачи в сто раз.

Гримучий молот плеще, вміло ймуть кліщі;

Так власну силу й братні сили ви множіть

Невтомно, вміло, сміло, до безконечності.

Що міць уложить, хитрість вимислить, нехай

Се ваша штука створить, досканалыие ще.

Тож свідомо й вільно й радо все вершіть!

Бо ось зближаєсь вже потомків ваших рій,

Що рад готовому, невиданому рад.

Пастухи

Гей, під гору женім,

Рік берегами йдім!

Це цвіт на скал чолі,

Де рівнина в траві,

Там рай для стад!

Тутка для них цвітки,

В блеску роси листки;

Звільна, пасом ідуть,

Скачуть, мовчком скубуть,

Що їм під лад.

Один пастух

(до ковалів)

Сильні брати мої,

Узбройте нас!

Ніж найостріший мні

Дайте сейчас!

Виріжу трость ножом,

З боку затнем, –

Видасть прекрасний тон!

Радісно граючи,

Вас прославляючи,

В даль ми підем.

Другий пастух

(до коваля)

Хто пастухом буть рад,

В того часу досить,

Чи на листочку грать,

Зорі в ночі числить.

Листя на липі дость,

В багнах шепоче трость;

Майстре ковалю,

Ти не про теє дбай,

Трость спижеву ми дай:

Пищик круглесенький,

Отвір малесенький,

Щоб звук з металу

Дужчий, ніж людський спів,

Широко вкруг гримів,

Щоб всі дівчата вкруг

Чули той звук!

Третій пастух

(до коваля)

Дав бабіям ти все,

Чого хотіли,

Може й набор іще

Взяти що вспіли, –

Дай же залізні нам

Вістя, крилаті взад,

Щоб ід жердок кінцям

Їх прив’язать.

Ратищем вовка вб’єм,

Людей лихих;

Навіть зичливий крем

Не любить тих,

Хто не пантруєсь сам;

Часто лучаєсь нам

Бійка то ту, то там,

А хто не вояк-зух,

Той і лихий пастух.

Серед співу й музики розходяться пастухи по околици.

Прометей

Ідіть в спокою! Не спокій найдете ви:

Бо доля вже така людей, така й звірів,

Що на їх образ я гарніших сотворив,

Що одні одним одиноко й в громадах

Противляться, ненависно стираються,

Аж пок’ одні над другими не возьмуть верх.

Ступайте ж сміло, діти ви одног’ вітця!

Хто впав, остоявсь? мало дбає він о те.

Бо дома в нього щеп сильніший спочива,

Що раз у раз і в даль, і в шир, і в круг росте;

Усе затісно му й чимраз тісніш стаєсь,

Аж знов у світ розпустить парості буйні.

Блаженна хвиля дикої розлуки їм!

Тож ковалі! сини! лиш збрую куйте ми,

Все проче киньте, що роздумчивий орач,

Рибак промисний міг би днесь жадать від вас.

Лиш збрую куйте! В збруї все зробили ви,

Бо надмір втіх для найсильніших силачів.

Тепер, ви в труді, по ночі працюючі,

Для вас спокій і учта! Хто в ночі робив,

Спочине рано, коли прочих кличе труд.

Примітки

Вперше опубліковано у тижневику «Зарубіжна література». – 2006. – № 34 (482), вересень, у тексті статті М. Бондаря «Невідомі переклади І. Франка з Й.-В. Ґете». Місцезнаходження автографа: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Інститут рукопису, І, № 4926, с. 1 – 4.

Переклад цього твору, як і наступних трьох із Гете, записано на чотирьох сторінках (списані з обох боків два аркушики розміром приблизно в половину A4). За орфографією, якої дотримується перекладач, та характером почерку роботу над перекладами можна орієнтовно датувати початком 80-х років XIX ст.

Автограф має всі ознаки чистового. Очевидно, це мала бути добірка творів Гете, підготовлювана перекладачем до друку в якомусь із видань. Початок автографа не зберігся, заголовок перекладу фрагмента драми відсутній (в нашому томі заголовок дав упорядник за ідентифікацією з твором Гете). Проте не викликає сумнівів, що перекладач орієнтувався на переклад не всієї драми, а лише виокремленого з неї, умовно закінченого фрагмента, оскільки на с. 4 рукопису перекладуваний текст уривається (на завершенні чергової мовної партії Прометея), а далі відразу під ним іде переклад трьох епіграм. Епіграми нумеровані як 5, 6, 7. Отже, фрагмент із «Пандори» у цій добірці мав номер 4.

Над драматичним твором «Пандора», що за жанром мав бути «святковою виставою» (Ein Festspiel) Гете працював у 1807 – 1808 рр., опублікувавши твір у журналі «Prometheus», на замовлення якого й приступив до втілення задуму. Твір залишився незавершеним (написана була лише перша дія та схема продовження). Тематику, що може бути віднесена до «прометеївської», Гете розпочав у 1773 р. роботою над драмою, названою «Прометей». Роком пізніше поет написав однойменний гімн (і той, і інший твір, опубліковані не відразу, мають свою історію). Зазначена тематика поставала для Гете у великому розмаїтті мотивів – творчої особистості, незалежності, індивідуалізму, людинолюбства, змісту людського життя тощо; творчість Гете відзначає у сфері цих мотивів дуже складна розробка.

І якщо гімн «Прометей» зазвичай витлумачують як богоборчий поклик, як вершину вільної думки епохи «Бурі і натиску», то драма, позначена експресією меншої напруги, більшою мірою виявляє далеко нестандартний, надзвичайно своєрідний спосіб мислення поета (приміром, тези про одухотворення людей, до якого сам Прометей без допомоги Мінерви не здатен, про смерть як відрадний вінець життя тощо). Досить сказати, що через багато років (у 1819 р.) одержавши рукопис своєї драми, Гете, за переконанням дослідників, не до кінця зумів «розшифрувати» весь комплекс її ідей.

«Пандора» знаменувала ще одне звернення Гете до міфологічного матеріалу, в якому фігурують постаті Прометея, Епіметея та інші, ще один етап його розробки у не менш, якщо не більш складний спосіб. Драма є твором символічно-алегоричним, писаним у стилі, риси якого пізніше продовжено при завершенні «Фауста». Серед багатьох міфологічних сюжетів, пов’язаних з постатями цієї драми, Гете обирає оригінальну, рідкісну версію.

Так, заглавний образ твору – Пандора, зіслана богами на землю, у творі Гете позбавлена однозначної функції покари людей, – здійснювана нею роль може мати різні тлумачення, як і вміст тієї відомої «скрині», яку несе із собою: у ній – не звичайні лиха й біди, а щось більш вишукане (і тому, можливо, більш підступне) – химери та ілюзії, за якими людство веде гонитву. Через усю драму проведено протиставлення образів двох братів – Прометея та Епіметея, що є концептуальним. І тому й іншому Гете вділив риси і пориви своєї особистості. Прометей – уособлення дії, потуги, грубої земної закоріненості, він не довіряє обіцянкам Пандори, його друзями є ковалі, люди праці (а також і воїни, позаяк допускає і можливість войовничого, збройного чину).

Навпаки, Епіметей – постать споглядального способу життя, любитель мріянь і роздумів, шанувальник мистецької витонченості. Він, закоханий у Пандору, очікує її повернення, мріє поєднатися з нею (зрештою, за задумом поета, так і мусить статися, Епіметеєві і Пандорі у променях сонця належить здійнятися на небо). Відтак задум цієї «святкової вистави», після усіх розгорнутих у ній колізій, боротьби світоуявлень, передбачав зрештою радісний апофеоз, досягнення загальної гармонії. На Франковому виборі для перекладу саме цього фрагмента міг позначитись і зворушливий спогад про батька – коваля.

Молодий Франко навряд чи з усією повнотою міг розділяти утопічно-просвітницькі переконання Гете, тобто найзагальнішу ідею «Пандори». Проте у цій драмі, що не входить до кола популярних і загальновідомих творів Гете, Франка могло привабити те, що врешті залишилося у перекладі: образ наполегливого, діяльного Прометея, пошукування героєм однодумців серед тих, хто не гониться за незбутніми химерами, а шукає тривких основ існування та надає їх іншим. Можливо, образи з цього фрагмента твору Гете по-своєму вступали в перегук із Франковим захопленням ідеєю «позитивного» знання, яке він переживав на відповідному етапі світоглядної еволюції.

В листі до І. Белея від 12 жовтня 1881 р., ведучи мову про публікацію у журналі «Світ» творів Гете у своїх перекладах, Франко зазначає:

«Що ти хочеш у слід[уючім] н[оме]рі надрукувати «Бог і баядера», се добре, хоть, по-моєму, ліпше було б «Вічного жида», – штука ся менше знакома, а більше «anregend» [збуджуюча. – Упоряд.]. Коли б я міг тебе просити, то просив би надрукувати ще сього року всі три штуки: «Вічн[ий] жид», «Бог і баядера» і «Наречена з Корінфу» під спільним написом «Із поезій Йог[анна] Вольф[ганга] Гете». На перший н[оме]р слідуючого року осталась би «Кузня Прометея», котру раджу тобі прочитати уважно, – побачиш, що за хороша штука» (48, 291).

Як відомо, «Бог і баядера» були надруковані в «Світі» 1882 р., «Наречена з Корінфу» тривалий час залишалась у рукопису і вперше видрукувана 1932 р., доля «Вічного жида» поки що невідома. Оскільки наявний Франків переклад фрагмента із «Пандори» Гете обіймає частину тексту з мовними партіями ковалів, Прометея, пастухів, то залишається до обговорення питання, чи не цей фрагмент мав на увазі перекладач, мовлячи про твір під назвою «Кузня Прометея».

Публікується за вказаним автографом,

Риба там б’єсь в виру… – Йдеться про водну стихію. У декламації ковалів, в першій, другій і третій строфі даного фрагмента, як можна помітити, перераховано «першоелементи» світу (за вченням давніх філософів): вода, земля, повітря (разом із світлом), проте рішучу перевагу ковалі надають іншому «першоелементу» – вогню. «Вогонь понад усім» («Feuer ist oben an»), – проголошують ковалі у попередній строфі, хвалою вогню і завершується їх монолог.

…пожиток з вас одних. – До цих слів (у яких Прометей виділяє ковалів, протиставляючи їх усім іншим із «пропащого роду», хто ловить «невловиме») у рукопису додана примітка перекладача; «Щоб замутити щасте й супокій первісних людей, сотворених і оживлених Прометеем, зіслали боги Пандору, женщину чаруючої краси, за жінку єго братові Єпіметеєві. Замість посагу дали їй пушку, в котрій замкнені були всі людські «привиди», людські ідеали і чуства, непокоячі чоловіка за життя. Коли Пандора отворила пушку, всі вони полетіли в світ в виді чудових, змінних облаків, і всі люде, крім немногих вірних Прометеєві ковалів, побігли ловити їх і, звісно, ловлять і донині».

…гори рудників валять, Що, стоплені, плинуть, в знаряд зміняються… – Означено процес виплавки металу.

Пясть – п’ястук, кулак.

Хто пастухом буть рад… – В оригіналі цю строфу виголошує третій пастух, а наступну – навпаки, другий. Перекладач міняє місцями партії другого та третього пастуха, очевидно, з тим, щоб найбільш «мужні», супротивні «бабіям» слова прозвучали на завершення цієї частини тексту.

Бо дома в него щеп сильнійший спочива… – Тут вислів думки про неуникність і, зрештою, можливо, доцільність боротьби в середовищі живих істот, нові покоління яких приходять у світ із нових, ще сильніших «щепів» (стовбурів), які, на думку поета, має в своєму розпорядженні бог,

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 502 – 505.