Як Юг Богдан свою жінку продав

Із боснійсько-герцеговинської народної поезії

Переклад Івана Франка

Браття любі, товариство миле!

Щоб в добрі вам рано засвітало,

У ще ліпшім сонце заясніло!

Не <…>

У Богдана дев’ять виноградів,

І ще дев’ять є левад зелених;

Всі городи вином наповнені,

Всі левади травою встелились.

Виногради відцвіли гарненько,

Обороги сіном наповнені.

Та не милі йому виногради,

Та не милі зелені левади:

Дуже тяжко Богдан задовжився,

Задовжився на три терхи скарбу;

І насіли довжики на нього,

Щоб попродав двори і обори,

Щоб попродав дев’ять виноградів,

Щоб попродав зелені левади,

Щоб віддав їм всі три терхи скарбу.

То тяженько лицар зажурився,

Він гадає, що і як почати.

Все гадає, се одно придумав,

Щоб повести свою стару маму,

Щоб повести [на майдан торговий],

Щоб продати за ціну велику, –

Чи не міг би довгу нею збутись?

Як се вчула старенькая мати,

Покотились по личеньку сльози,

І до сина жалібно сказала:

«Ой мій сину, молодий Богдане,

Як тебе я, сину, породила,

То всі куми мені говорили,

Що я, бідна, привела відміну,

Породила сина <…>

Що <…>

Наше славне плем’я обезславить.

Ей, мій синку <…>

Тую чутку всякі люди чули,

Її чули хлопці <…>

Будуть з тебе, синку мій, сміятись,

Що продав ти старенькую маму!

Ніде того в світі не чувати,

Щоби діти матір продавали!»

Також брат до нього обізвався:

«Не продавай матінки старої,

Не чини нам сорому в родині,

Продай радше свою вірну жінку, –

Тебе мати й другий раз оженить».

Тої мови Юг Богдан послухав

Та й прикликав свою вірну жінку

І до неї стиха промовляє:

«Вдягни, люба, золоті <…>

А на шию гердани перлові,

Так припало, треба нам розстатись,

Мушу тебе, люба, продавати».

Теє мовить, гіркі сльози ронить.

А як мила гарно зодяглася,

Узяв її Богдан за рученьку,

Повів її на [майдан торговий],

Цінить за ню ціну великую.

Надійшов там <…>

До Богдана теє слово мовить:

«По чім полон, лицарю незнаний?

Кілько ціниш за рабиню стрійну?»

Богдан йому гарно відмовляє:

«Ціна її – тисяча цекінів».

Знов промовив <…>

«Ну, настав, бра, <…>

Най відлічу тисячу цекінів».

Дуже турчин той перелічився,

Бо все очі набік обертались –

На тую препишную рабиню, –

Відлічив дві тисячі цекінів.

Взяв Богдан дві тисячі цекінів,

Пішов лицар у свій двір біленький,

Важко було лицарю розстатись

Від рабині, любої дружини,

Що її він продав поневолі,

Продав, брате, в неволю тяжкую,

А [як взяв рабиню пишну турчин –

То повів в палати свого двору],

А як були у першій палаті,

То обоє пішли в спальню спати.

Милий Боже, за все тобі слава!

Ясне небо на всі штири части

Повкривали густі, чорні хмари;

Розігралась Божа буря грізно,

Град посипавсь по чотири фунти;

Таке, браттє, градобитє впало,

Що аж іхштє з криш пообпадало.

Ізлякався [турчин того знака],

До рабині стиха промовляє:

«<…>, невольнице моя,

Скажи правду, як Богу присягу,

Чи є в тебе хто з твойого роду?»

Йому стиха мовила рабиня:

«Ой, сама я, сирота, лишилась,

З свого роду не маю нікого,

Крім одного брата рідненького:

Молодим го турки полонили,

Та я потім чутку зачувала,

Що зробився [дукою вельможним]».

А як тую він почув оповість,

Знов до неї стиха промовляє:

«А по чім би брата ти спізнала?

«Легко б я го могла розпізнати,

Бо він має <…>

А на лівій руці [вище ліктя]

Має шраму від давної рани,

Що турецька шабля ізранила».

«А чи тямиш, як ви його звали?»

«На ім’я він в нас Теріца звався».

«Сестро моя, щасна доля твоя,

Твоє щастя, та й моє з тобою!»

І колпаш зняв з-над очей тих чорних –

Видно стало <…>,

Засукав він рукав вище ліктя –

Стало видно шраму від шаблюки.

Як сестриця брата розпізнала –

Обіймає, Бога величає,

Свого брата у чоло цілуе.

І говорить [брат її по тому]:

«Прости, Боже: не здогадуючись,

Цілував я рідню сестрицю;

Та хоч її к собі голубив я,

Та гріху ще з нею не вчинив я».

Узяв її за білую руку,

Відвів її мужу Юг Богдану,

Додав му ще тисячу дукатів,

Щоби лицар із довгу сплатився,

За довг жінку продавать не мусив.

Примітки

Твір із рукописної спадщини І. Франка, переклад, автограф зберігається в Інституті рукопису НБУВ, І, 4931-6, арк. 10 – 12.

Переклад із вказаного вище зібрання Й. Юкича та Г. Мартича «Narodne pljesme bosanske і hercegovačke», Осік, 1858, розділ І, номер твору 5, с, 76 – 80.

Як і у випадку з попереднім твором, роботу над перекладом з боку перекладача не завершено. Датування перекладу: 22 / VI [18]93.

Існує сюжетна паралель до даного твору у зібранні Вука Караджича «Народне српске пjесме», кн. І, номер 725. Більш віддалені паралелі відомі у багатьох слов’янських народів.

Публікується вперше, за вказаним автографом.

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 733 – 736.