Змій-королевич

Із боснійсько-герцеговинської народної поезії

Переклад Івана Франка

Ішли шляхом два вандрівниченьки

Із-під міста білого Будима;

Доходили в Будимі до брами,

Поглядали по білім Будимі,

Між собою стали розмовляти:

«Милий Боже, гарне сеє місто,

Ще гарніша в ньому королева!

Але горе будській королеві,

Бо не має <…>

Якби знала будська королева,

Молилась би великому Богу,

Щоб їй Бог дав [сина народити],

Хоч би навіть змію сорокату.

Король би їй у Сіню поїхав,

Під Сінею Богу би молився,

День поза день, цілих дев’ять років».

І знов далі стали говорити:

«Якби завтра рано-рано встала,

Та <…>

Щире злото <…>

А <…>

Та плела би сіти дрібноокі,

Золотії, тонкі та широкі,

Та дала б їх слузі Михаїлу,

Щоб заніс їх на Дунай на тихий;

Як Михайло дійде до Дунаю,

Щоби зрана устав пораненько

До зірниці, до сонця жаркого,

Щоб закинув сіти по Дунаю.

То зловив би рибу у Дунаю,

Злоті крильця з обох боків має.

Най би рибі крильця ті відрізав,

Заніс би їх до білого двора.

Дав би праве крило королевій,

Щоб із нього зимну воду пила,

Сорок ранків воду натще серця.

То вродила б [королева сина]

З золотим <….>

А як дасть їй ліве крило з риби,

То уродить змію сорокату:

Змія буде, але й лицар буде».

А чув теє все слуга Михайло,

Поспішився, королевій каже.

Все їй каже, що і як робити.

То цариця зараз те й зробила:

Шле Михайла з сіттю до Дунаю.

Як Михайло до води зблизився,

Добре щастя йому пострічалось.

Скоро вкинув сіті до Дунаю,

Зараз риба в сіті уловилась.

То він витяг рибу ту на берег,

І відтяв їй крила золотії,

Замотав їх <…>

Кинув рибу назад до Дунаю.

Бідну рибу вода поглотила,

Та не стало своїх крил у неї,

Щоби плавать по тихім Дунаю.

Та Михайло про того не дбає,

Поспішає у ті двори білі.

А як став він у Будимі-місті,

Королеву одурив Михайло –

Дав їй ліве риб’яче крилечко,

Праве – своїй матері дарує.

Пройшло часу мало не багато,

Не багато, сорок день минуло:

Дитя мала Михайлова маги,

Золотії <…>

Та що <…>

Нім родити прийшлось королевій,

А у тої дитя і сконало.

Уродила дитя королева,

Невеличке – змію сорокату.

Як зійшлися приятельки в неї,

Королева так їм говорила:

«Зробіть мені услугу велику,

Візьміть тую змію сорокату,

Гарно тую змію іскупайте

І повийте у білії шовки,

Положіте в золоту колиску

І несіте змію охрестити.

Гарне її ім’я приберіте,

Гарне ймення – король Міховило».

Все зробили приятельки вірні,

Гарно тую змію [спорядили],

Все достоту, як вона казала,

Понесли ту змію охрестити,

Та й гарне їй ім’я приложили:

Міховило, з Буди королевич.

Як вернули від хресту з змією,

Вклали її в золоту колиску,

Мати її грудьми накормила.

Прийшло часу мало не багато,

Вийшла змія з злотої колиски

І сховалась у дуб дупленастий,

Та, там місця собі не найшовши,

То й поповзла <..>

Але й тутка зміститься не може,

То й <…>

Але й тутка зміститься не може,

То й сховалась у скелі щілину.

У щілині змія пробувала,

Пробувала дев’ять років сповна.

В дев’ять років король повертає

Із-під Сіня, білої столиці.

То він взавтрі стає вранці-рано,

Прохожаєсь містом <…>

Аж тут вийшла змія в сонці грітись,

Кличе татком короля з Будима:

«О мій тату, з Будима королю,

Чи здорово встав ти вранці-рано

І по місту <…> похожаєш?»

Як учув се король із Будима,

Скленув руки, біжить [у покої],

Королевій усе повідає:

«Королево, господине моя,

Чи ж у нас є дитя родженеє?

Як ішов я містом <…>

Аж тут щось мя із щілини кличе:

«О мій тату, з Будима королю,

Чи здорово встав ти вранці-рано

І по місту <…> ходиш?»

Королева мужу відмовляє:

«Ой серденько, з Будима королю,

Як ходив ти з Сіньом воювати,

Я вродила <…>

Та була се змія сороката.

Втекла вона у скелі щілину,

І отсе вже дев’ять років сповна,

Як в щілині змія пробуває».

Пройшло часу мало не багато,

Вечеріло, змрак запав на землю,

Сів з жоною король вечеряти

ł червоним вином запивати,

Аж виповзла змія із щілини

І сховалась у білого дуба.

А як першу чарку король випив,

Окликаєсь змія сороката:

«О мій тату, з Будима королю,

Най та чарка тобі на здоров’я!..»

Примітки

Твір з рукописної спадщини І. Франка, переклад, автограф зберігається в Інституті рукопису НБУВ (І, 4931-6, арк. 7 – 9).

Переклад твору із зібрання «Narodne pijesme bosanske i hercegovačke», виданого Й. Юкичем та Г. Мартичем (Осік, 1858). Твір із розділу І (що містить «pijesme junačke»), номер твору 5, с. 76 – 80. Датування перекладу не зазначене.

Переклад твору Франком не закінчено. Подальший його сюжет можна встановити за паралелями, що існують, зокрема, у сербській народній епіці. Для Змия-королевича батько висватує царську дочку із Призрена (місто в сучасній Сербії), у весільну ніч Змий, обнімаючи молоду, вивільняється із зміїної шкіри; його мати, надійшовши, кидає цю шкіру у вогонь, в результаті Змий умирае. Його дружина стає вдовою та кляне свекруху.

Публікується вперше, за вказаним автографом.

Юкич Йован (Jukić; 1818 – 1857) – боснійський фольклорист, етнограф, історик. Чернець-францисканець. На титульній сторінці згаданого зібрання зазначений як Ivan Franjo Jukić Banjalucanin.

Мартич Грга (Martić; 1822 – 1905) – боснійський поет, фольклорист. Також був францисканським ченцем. На титульній сторінці згаданого зібрання підписаний псевдонімом: Ljubomir Hercegovac.

Будим (Будин, Буда) – давня частина Будапешта, розташована на правому березі Дунаю. У 1873 р. Буда об’єдналася з Обудою та Пештом, угворивши місто із сучасною назвою.

Сінь – йдеться про місто Сень (на узбережжі Адріатичного моря, на території сучасної Хорватії), в давнину певний час належало Угорщині, відігравало помітну роль в історії.

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 729 – 732.