4. Вибранець господній
Ярослав Врхліцький
Переклад Івана Франка
[1] | [2] | [3] | [4] | [5]
У першій пісні поеми, що має напис «Стріча на горі Гарацім», показано стрічу і розмову кесаря Гадріяна з раввіном Акібою. З тої розмови Гадріян зрозумів, що добротою з жидами не порадить нічого і постановив доконати їх строгістю. Він велить свойому легатові заорати те місце, де стояв Соломонів храм, і побудувати на ньому нове місто. В другій пісні п.з. «В долині Бет Ріммон» показано збір жидів, сполошених цими заходами Риму. Вони рішають боротися з римлянами до останньої каплі крові. Акіба обіцяє їм на начальника Бар-Кохбу, котрого має відшукати. Збір висилає Акібу, Терадіона і Бар-Кохбу до римського легата, щоб зупинити його від розорювання Сіону. В третій пісні показано, як Акіба віднаходить Бар-Кохбу між гробами, і Бар-Кохба приймає гідність гетьмана. (Іван Франко)
Шатро на склоні гори Сіону. В глибині сцени заслона, котру відхиливши, можна бачити широкий круговид. Зліва ліжко, справа стіл і крісла. На столі листи і воєнні мапи. Квінт Тіней Руф, кесарів легат, сидить при столі, затоплений у студіюванню мап. Тит Анній стоїть край великої задньої заслони.
Т. Анній
Є тут посли жидівської громади
І ждуть ще на останній послух, поки
Сповниться кесарів приказ.
Руф
(не підводячи очей)
Чого ж їм треба? Що я їм пораджу?
Нехай ідуть домів і будуть тихо.
Т. Анній
Шановні це і чесні люди, пане,
В очах горить огонь, пророцька гордість,
Це не бунтівники.
Руф
Рад вірити тому,
Та задля них ніщо вчинить не можу:
Виразний тут є кесарів наказ,
На крок від нього вбік — загибіль наша.
Хто провідник у них?
Т. Анній
Старий Акіба.
Руф
О, знаю, знаю! «Де Мойсей не міг,
Дійшов Акіба», — так про нього мовлять.
Крім нього, хто?
Т. Анній
Раввін Терадіон,
Лід розуму, де той — огонь чуття.
Руф
І цього знаю — ті оба, то є
Цілий Ізраїль. А хто ще з ними є?
Т. Анній
Якийсь ще незнайомий третій муж,
Та ростом, вродою богам подібний,
Проречистий, мабуть, як плуг скрипливий,
Але готов до діла.
Руф
Як зоветься?
Т. Анній
Бар-Кохба.
Руф
Ні, не знаю. Три їх є:
Акіба, це уява, Терадіон —
Це ум, а чим же є отой Бар-Кохба?
Ну, хай війдуть! Шкода балаканини,
Та хай їм буде. Тільки слухай, хлопче,
Не разом всіх впускай їх в це шатро,
Лиш по черзі, як тут мені назвав їх.
Це не міша, щоб кесарів наказ
Був сповнений тим часом; поки я тут
Прогаюсь з ними — чисто риторично, —
Ти виконай його. Збери вояцтво,
Вели крадьма зорать святеє місце,
Де здавна славний Соломонів храм
Стояв, і там засновини положиш
Нового міста. Так наказ велить.
Ну, йди, то ж розумієш?
Т.Анній
Все сповню,
Що зможу і як зможу.
(Відходить.)
Руф
То крутий,
Твердий, упертий люд! Я певний, Рим
Його залегко важить, ну та Рим
На все собі позволить може, він
Це добре зна і своїм шляхом ходить.
Я лиш роблю, що він велить, що мушу.
Акіба!
(Входить Акіба.)
Акіба
Щастя тобі, легате,
І Божий мир!
Руф
Вітай мені, Акібо!
Жаль, що інакше привітать не можу,
Як би годилося для твого віку
І старості, і слави. Ой, Акібо!
Ідеш стрімким і небезпечним плаєм;
Чим вище йдеш, тим глибше впасти можна.
Рим не зігнеться, вір! У нього ноги
Залізні, хоч худа його вовчиця.
Сінайських таблиць не злякаєсь він,
Це пам’ятай, старий, премудрий мужу!
Акіба
Старий, мій пане, це є дійсна правда, —
Та чи премудрий я, це знає Господь;
Добра свого народу я бажаю.
Руф
І шляхом бунту?
Акіба
Бунту? Ні, мій пане!
Вперед з’ясуймо, що зовеш ти бунтом.
Великий — Рим, це знає кожний з нас,
Ми — мурашки.
Руф
А хтіли б бути львами!
Равві! Вся мудрість має свої межі.
Ти вчений і старий, то тим певніше
Міг зрозуміти, як марна та сварка.
Рим має силу, ви — його раби.
Акіба
Цих слів ти не повинен був сказати.
Хто брата зве рабом, той сам в тій хвилі
Є раб надмірної своєї сили.
Руф
Байдуже Римові така гра слів,
Ми маєм силу, ну, а ви раби.
Акіба
Великий Рим — це правду ти сказав, —
Великий на вазі людської долі,
Але на Божій, бач, вазі ми більші.
Цього ти не піймеш, поганець! Ми — щось більше,
Дали ми світу Бога.
Руф
Але світ,
Як бачиш, далі йде собі з богами.
Це, вчений мій равві, є лиш гра слів.
Де міць, там право. Ну, де був ваш Бог,
Коли вперед римляни в край ваш впали,
Коли вперед смолоскип кинув Тит
У храм його святий? Боги ж поганські,
З котрих в нерозумі своїм смієшся,
Зовеш їх витвором голов безмізких, —
Перемогли понурого Єгову.
Кінець — вінець. Сьогодні ви є труп.
Акіба
Не так зовсім, мій пане, як здається.
Руф
Чого ж вам треба? Втоптані у порох,
Розтрощені…
Акіба
На що всі мають право,
Кому те сонце світить! Хочем жити.
Руф
Хто ж вам боронить? Жийте, як вам любо,
Та мусите кориться, в тім і все.
Акіба
Кориться, це по-твойому зректись
І Бога, краю і матірньої мови…
Руф
Бог, мова, край — та ну! Слова, слова!
Ти вчений, ти оглянув світ увесь,
Як можеш у словах в’язати духа?
Дух — переможець. Нині це дух Риму,
Не ваш дрібний, вузький гебрейський дух,
Що дбає про Сіон і Гарацім.
Рим, його дух панує нині світу,
А ви — дрібне, засліплене сектярство
На шляху під колесами його.
Він вас роздавить, бо на те він Рим.
Акіба
Такий малий не є наш дух, о пане
Яким тобі здається з римських башт,
Перед якими й Ганнібаль схитнувся.
У вас є Сціпіони, Цезарі
І Августи — пошана їм і слава! —
Та на вазі духовій — вибач, пане! —
Вони нам не рівня. Ми люд малий,
Від віку битий. Мов малий островець
Від віку серед моря чужини
Поклав нас Бог. Невпинний бій, це наша
Історія. Ми все були серна,
Що до смерти цькують стрільці неситі.
Не хочемо нічого, тільки змоги
Жить, розвиватися в законних межах,
Які від віку є в нутрі людському.
Ви більші силою, це вам признаю,
Ми більші духом.
Руф
Сила — також дух!
Де ж би взялась та сила, мудрий діду,
Без духа в боях? Ми здобули світ,
Вас здибали на тім далекім шляху,
Це наша сила, наш тріумф, побіда!
Акіба
І в кігтях злої вашої вовчиці,
Що затягла півсвіта своїм тілом,
Ми дихаєм, єсьмо, жиємо досі!
Цього не заперечиш ти, легате!
Руф
Вовчиця та, що з неї ти смієшся,
Не простягала лап, щоб вас розшарпать
Зовсім на порох; інші наміри
І інші цілі кермували нею.
Занадто ви дрібні, равві учений,
Щоб простягать на вас спіжеві лапи.
Коли така прочвара кинесь бігти,
Ковтать простір перед собою вольний,
То що там їй сернина, що припадком
Уб’ється в лапу? Бестія летить,
Рве, жре і топче, що на шляху здибле, —-
Терн потім, аж по всіх тріумфах бою,
Спокійно вилиже — то Рим і ви!
Акіба
Прочвара, мовиш, — це мені досить,
Світ нас розсудить, як оба ми, порох
Забутий, тлітимем. Даруй, що я
На хвилю стурбував твій супокій.
Ви знищити нас хочете? Ну, знищте!
Одно зістане, та не вам на славу,
Що світло ми несли на межі світа,
Де ви насильством панувать хотіли.
Те світло все ще рівно в нас горить,
Воно з Мойсеевої йде купини,
Воно безсмертне! Що ж ще більш сказати?
Ви зорете собі святий Сіон,
Збудуєте на нім новеє місто,
І де колись стояв кивот завіта,
Там стане грецький, римський двір — Бог знає
Новий, знать, Вавілон паскудства й зла.
Це все можливе. Виполете нас,
Як хопту, з коренем на цьому місці,
Де Аронів пруток колись то цвів, —
Та жида ви не знищите, — він вічний,
Як все людство.
Руф
Геть відси, лихословче!
Лиш старість ще охороня тебе.
Акіба
Лиш старість? Ні, мій захист є Господь!
(Відходить)
Руф
Фанатик! Хай ввійде Терадіон!
Заслона відхиляється, входить Ханіна бен Терадіон, ступає наперед, кланяється і стає перед Руфом.
Руф
Чи ти Терадіон?
Терадіон
Вам до послуги, пане!
Руф
Чого від мене хочеш?
Терадіон
Ти чогось
Від нас ось хочеш, пане!
Руф
(подразнений, суворо.)
Я хочу
Зорати ваш Сіон-гору, де храм ваш
Стояв, хочу там місто заснувати,
Що Елія Капітоліна буде зватись,
На посміх вам і вічну осторогу.
Терадіон
Це все ти хочеш? То не мудро, пане.
Руф
А що ж було б мудріш, равві учений?
Терадіон
Зробити те, що мож, легате славний.
Руф
А я це не зроблю?
Терадіон
Ледве, мій пане.
Руф
Чому ж, равві, коли в руках є міць?
Терадіон
Міць ще не все.
Руф
Чого ж ще треба?
Терадіон
Сили.
Руф
І силу маю.
Терадіон
Маємо і ми.
Руф
Спинити нас?
Терадіон
Це не сказав я, пане.
Руф
В чім ваша міць? До храму стін старих
Товкти лобами і псалми ті мимрить,
Люд бунтувать, що жив без вас би тихо
І вдячний власті, що дає всім жити.
Мовчи, мовчи! Це знаємо напам’ять:
Це ви, раввіни, свого краю згуба,
Ви струп їдкий, з якого йде отрута
У всі найдальшії сустави. Ви
Чума для Риму. Бачу це виразно!
Вас перших слід здушить, зламать, стоптати,
І буде мир, — а з вами ні, ніколи!
Терадіон
Попробуй лиш!
Руф
Попробую, равві.
Терадіон
На це ти маєш міць, легате царський,
Та нам що з того?
Руф
Я вас добре знаю!
Терадіон
Не знаєш, пане! Й думкою не збагнеш,
Чим людям є пророки.
Руф
Бунтарями!
Терадіон
Не бунтарі, ми свідомість народу
І його сила.
Руф
А ми стопчем вас.
Терадіон
Нас можна, пане, бо нас мало є,
Та не народ увесь — бо цей безсмертний.
Руф
З такими не говорю, як Акіба.
Терадіон
Я, пане, Терадіон, супроти нього
Холодний розум, другий полюс світа.
Руф
Мені байдуже. Мов, чого бажаєш?
Терадіон
Нічого, пане.
Руф
Так чого ж приходиш?
Терадіон
Бо ти щось хочеш, чого ми не хочем.
Руф
То я раввінам маю сповідаться?
Терадіон
Ні, не раввінам, лиш собі і Богу.
Руф
Собі? Та в чім? Ти ж знаєш, я легат
Від Риму. Богу? Я його не знаю.
Мої боги — це боги Риму, тим я
Здам відповідь.
Терадіон
Як ти на тім спокійний,
То й я мовчу.
Руф
Ну, так скажи, що хочеш!
Спинить мене від моїх намірів?
Терадіон
Ні, пане, лиш оберегти тебе.
Руф
А перед чим, равві?
Терадіон
Поперед всього
Перед твоєю міццю, що її
Звеш силою.
Руф
А як це, мій равві?
Терадіон
Зовсім попросту. Ось маленьку притчу
Скажу на це. Раз вийшов лев із гір,
На лови вийшов гордий, повний сили.
Скакав по горах, біг по рівнині!
До броду просто, де при світлі зір
Пили газелі. П’яний силою
Своєю, він не чув, як павучок
Малий, рудавий вплутався у лапу
Його космату — біг і біг все далі.
Добіг до цілі, гарну, ситу ланю
Ніс на поживу своїм молодим
І гордо їм поклав її в берлозі
У тіні скал — та втім сам впав при них.
Павук дрібний шпигнув його у лапу,
І поки гордо біг він по долині,
Отрута в суставах міцних сочилась
І розпливалась в тілі далі й далі,
Аж вхопила його: при вході в яму
Він трупом впав над здобиччю своєю.
Руф
Цю байку знаю: Рим — лев, ви павук!
Та вір мені, могутнє тіло льва
Від цеї краплі трути не подасться, —
Її осилить, стравить — стравив більше.
Терадіон
Колись комар Немроду вліз у вухо,
Немрод сказивсь, бо вижер в нього мізок.
Руф
До байки байку — з Богом, мій равві!
Нічим і ти не ліпший від Акіби.
А хто цей третій, що ще там чекає,
Бар-Кохба на ім’я?
Терадіон
Пізнаєш зараз.
(Відходить.)
Руф
Той запалом огнистої промови,
А цей догадками байок дитячих
Рад зупинить летючії колеса
Всесвітньої судьби. Безумці!
Знадвору чути чимраз дужчий галас.
Що це за гук?
Мабуть, Тит Анній вже сповняє
Мої накази й буриться народ…
До шатра впадає Тит Анній, обдертий і без меча.
На Марта, що там сталось?
Т.Анній
Твій наказ
Я хотів сповнить. Вже впряжений в ярмо
Бугай чекав при плузі, щоб зорати
Гору, сигнали дано з труб, окличник
Чита едикт цісарський. Мертво, тихо…
Бліді, мов стіни, муж при мужі вколо
Стоять, уста лиш рушаються стиха
Та руки, що руде волосся рвуть.
Прочитано, і воїн шарпнув повід…
Втім з тиску виступив муж-велетень,
Підняв п’ястук, бика в чоло як гримнув,
Цей впав, немов простертий вдаром грому,
А муж грізний ревнув, мов голос суду:
«Так буде всім, чия рука зухвала
Цеї землі святої доторкнеться,
Що є Єгови власність!» Крик гучний
Був відповіддю. Я велю воякам,
Щоб запряглись в ярмо й орали скибу,
Та як бика вперед одним ударом
Звалив на землю, так почав валити
Страшною силою між військом вколо —
Що вдар, то смерть. За ним юрба скажена,
І град каміння військо розігнав
І докінчив, що розпочав п’ястук.
Руф
О стид вам і тобі!
Т.Анній
Піди, глянь сам!
Постав мене супроти легій Ганнібаля,
Супроти львів чи пажерних гієн,
Я й вусом не моргну. Та з божевільним
Фанатиком бороться я не вмію.
Одно лиш знаю: не зорать нам тої
Гори, ввесь люд стоїть супроти нас.
Руф
Ми зоремо гору, хоч би ввесь легіон
Там мусів полягти муж коло мужа
Під п’ястуками велетня отого, —
Та й він зомліє. Зоремо гору!
Шум битви чимраз дужчий. Входить Бар-Кохба без оружжя, в простій одежі, густі рудаві вуси спливають йому багатими хвилями на груди, а довге волосся обіймає, немов рямки, могутню голову з львиним виразом. Спокійно він наближається до Руфа, що вдивляється в нього без змішання.
Бар-Кохба
Бен Акіба й равві Терадіон
Прийшли сюди просити; поки ти
Їх вислухав, зухвалі клеврети
Вже почали сповняти твій наказ.
Руф
А що тобі до того?
Бар-Кохба
Чесний муж
Ніколи так не робить. Це був підступ.
Послухай, що тобі скажу, легате!
Додому йди, скажи там: хоч би Рим
Увесь із своїх гір сімох прийшов
Сюди з цілою силою своєю
З цілого світа, не зогне Сіона,
Не зоре поля, де був храм Єгови.
Руф
Я сам розорю!
Хоче йти до заслони.
Бар-Кохба
(простягає руку.)
Гов, назад, легате!
Ціла заслона відірвана паде, жидівський люд, озброєний до бою, валить серед голосного крику й окликів на сцену, на його чолі Акіба; ззаду видно, як утікають римські вояки, при вході лежать трупи побіч убитого бика і переверненого плуга. Бар-Кохба показує простягненою рукою в глиб сцени, Руф уступає.
Руф
А хто ти, варвар?
Акіба
(виходить наперед, віддихнений.)
Вибранець Господній.
Повстав новий Саул, новий Давид,
Самсон новий серед ворожих тисків!
Ріг сил своїх Господь зілляв на нього,
Свій грім вложив в його міцну правицю,
Свій блиск у його око, ангелів
Сто при боці його поклав, щоб крили
Чоло його стоокими крильми.
Його стріла ворожа не досягне,
Великий він серед дрібних ітиме,
По головах топтати ящірок;
Зубами вп’ється в грудь старій вовчиці,
Аж та в ногах його заллється кров’ю.
Бар-Кохба це, великий син звізди,
Твій цар новий, народе, твій Месія!
Народ з усіх боків обступає Бар-Кохбу, деякі клякають перед ним і цілують його одіж. Він стоїть, схрестивши руки на грудях, недвижне.
Акіба
Благословлю тебе! Я, що пройшов ввесь світ
І бачив у пониженню свій люд,
В тобі його воскресіння вітаю!
Ти лев Іуди, Якова звізда,
Ти подихом палким уст своїх заб’єш
І сатану, як мовив Ісаія!
Ти Насі наш, ідеш ти без меча,
Бо в рамені твойому є вся сила.
Та я опережу тебе мечем владання,
І сядеш ти на білого коня,
А я держатиму покірно стрем’я,
Як свойому царю.
(До Руфа).
А ти, легате,
Спіши до Риму й мов: повстав Ізраїль,
Тепер не є він безголове тіло.
Ізнов помилував Господь свій люд,
До храму стін вже не товктимеш лобом,
А крикнем настріч свойому цареві,
Що звесь Бар-Кохба і є син звізди.
Серед чимраз більшого крику народу відводить Бар-Кохбу. Руф і Тит Анній поглядають за ним в німім остовпінню.
Руф
Швиденько треба слати вість до Риму:
Пожада буде більша, ніж я думав.
Акіба, то чуття; Терадіон, то розум,
Бар-Кохба ж більш усіх їх, він є — діло.
Примітки
Сіон і Гарацім – Сіон – храмова гора в Єрусалимі. Гарізім – священна гора в Палестині..
Ганнібаль – (247 – 182 рр. до н.е.), карфагенський воєначальник у війні з Римом.
У вас є Сціпіони, Цезарі / І Августи – імена римських державних діячів. Сила речення – «є славні полководці».
Де Аронів пруток колись то цвів – (Числа, 17, 8) Євреї заперечували право Аарона бути першосвящеником. Тоді Моісей узяв узяв 12 прутів з вирізаними на них іменами колін і поклав на ніч до скінії. На ранок прут коліна Леві з іменем Аарона розквітнув.
Колись комар Немроду вліз у вухо – не знаю, що це за легенда. Хто знає – напишіть.
Ти Насі наш – ім’я Насі зустрічається в Біблії (2 Єзри, 5, 32), але там воно позбавлене будь-яких додаткових визначень. Наскільки я годен зрозуміти, слово «насі» тут є не власним іменем, а соціальним терміном, який позначає князя або (в розумінні римлян) патріарха єврейського народу, і його треба було б писати з маленької літери. Але у Врхліцького воно написано таки з великої.