Сатні і Табубу

Іван Франко

Оповідання про Сатні-Хамоїса, котрого частину подаю отсе в віршованім перекладі, дійшло до нас у однім неповнім рукописі, зладженім за часів Птолемея Філадельфа (284 – 246 перед Христом). Чи було воно тоді ж і скомпоноване, чи, може, належить до давнішого часу, годі знати. В усякім разі автор кладе подію, описану в повісті, в дуже давні часи, коли ще єгипетські царі жили в Мемфісі. Для свого перекладу я користувався перекладом проф. Масперо (Р. Мaspero, Les contes populaires de l’Egypte ancienne, traduits et commentes, Paris, 1889). Епізод про Табубу був зрештою кілька разів друкований окремо по-французьки в перекладі Росні (Les textes originaux, ст. 223 – 224), котрим потроху користувався й я.

1

Одного дня царевич Сатні,

Проходячи по площі Пта,

Побачив молоду дівчину

Такої неописаної вроди,

Що не було ніде їй пари.

Блискуче, дороге каміння

Вкривало скрізь її;

За нею йшли дівчата і раби

Числом аж п’ятдесят і двоє.

Зачудувався, задививсь царевич,

Забув весь світ, на неї дивлячись,

Вкінці слугу покликав молодого,

Що йшов за ним, і так сказав йому:

«Іди за сею панною як стій

Аж до її домівки:

Розвідай, як вона зоветься!»

Сквапливо молодий слуга

Побіг сповнить його приказ.

Він зупинив одну слугу панянки

І запитав її ось так:

«Хто є ся пані?»

А слуга сказала:

«Се Табубу, дочка пророка з Бастіт,

Володарка палати в Онктуї.

Вона спішить у храм

Молиться богові святому Пта».

З тим парубок вернув до Сатні

І передав йому невольниці слова.

І мовив Сатні:

«Вертай, перекажи тій панні ось що:

Мене послав тут Сатні-Хамоїс,

Син самодержця Усірмарі,

І сі слова велів подать тобі:

«Я дам тобі три фунти злота,

Щоб провести з тобою

Одну годину.

Коли ж противна будеш,

Я силою доб’юся свого.

Велю спровадити тебе

В таке таємне місце,

Де не знайде тебе ніхто довіку».

Вернув слуга до панни Табубу

І знов заговорив до молодої

Невольниці і все їй передав.

Аж скрикнула вона від тих речей,

Немов від лютої зневаги.

Та Табубу сама до молодого

Післанця мовила ось так:

«Покинь із сею дурою балакать!

Зближись до мене і кажи, що знаєш».

Зблизився молодий післанець

До місця, де стояла Табубу,

І мовив так:

«Я дам тобі три фунти злота,

Щоб Сатні-Хамоїс,

Син самодержця Усірмарі,

Одну годину міг пробуть з тобою.

Коли ж противна будеш,

Він силою доб’ється свого.

Велить спровадити тебе

В таке таємне місце,

Де не знайде тебе ніхто довіку».

І відповіла Табубу:

«Іди скажи царевичеві Сатні:

Я є свята, а не продажна жінка.

Коли бажаєш розкоші зо мною,

Приходь в Бубасті до мойого дому.

Там буде все готово,

Там розкоші зазнаєш ти зо мною,

І не підгляне нас ніхто.

А тут на шляху я не зупинюся,

Як продажні дівки на роздорожжі».

Коли слуга вернув назад до Сатні,

Переказав йому докладно всі слова,

Які вона сказала, ще й додав,

Немов віщуючи лиху годину:

«Нещасний, хто там буде з паном Сатні».

2

Велів собі приставить човен Сатні,

І сів на нього, й живо через Ніл

Він переплив щасливо до Бубасту.

Поперек міста йшов він все на захід,

Аж поки дім один побачив

Високий, мурами обведений довкола.

Від півночі розкинувсь гарний сад,

А перед брамою було підсіння.

Побачив кілька слуг поблизько Сатні

І запитав у них: «А чий се дім?»

Йому сказали: «Дім сей Табубу».

Пройшовши через браму в мурі, Сатні

Спинився у саду напроти дому.

Гнеть сповістили Табубу, що князь

Прийшов. Вона напроти нього

Зійшла, взяла князя за руку й мовить:

«Кленись мені, що пошануєш дім

Пророка із Бубасту

І пошануєш паню з Онктуї,

Що ось стоїть перед тобою.

В такому разі радою душею

Введу тебе з собою в сю домівку».

Вчинив князь Сатні, що вона просила.

І з нею враз піднявсь на сходи дому.

І на горішній вийшовши поверх

З красунею, оглянув гарну залу:

Вона була прикрашена цятками

З туркусів, з лазурового каміння.

Стояло там чимало пишних ліжок,

Покритих віссоном, і золоті

Чарки були завішені над ними.

В одну з тих чаш

Живенько слуги налили вина

І подали царевичеві Сатні.

А Табубу промовила до нього:

«Будь ласкав, покріпися тут!»

Та він, увесь зворушений, відмовив:

«Я не того прийшов тебе просити».

Вона вдала, немов не розуміє,

І наказала над огнем поставить

Посудину. Живенько принесли

Добірні страви й пахощі всілякі,

Приправлені для царського бенкету,

І все поклали перед Сатні;

Він забавлявся з Табубу, та все ще

Дівочого її не бачив тіла.

Вкінці сказав царевич до дівчини:

«Скінчім!.. Ходім у внутрішні покої!

Горить моя любов».

Вона ж відмовила спокійно:

«Сей дім – він твоїм домом буде,

Та я є непорочна,

Я не якась продажная дівчина.

Коли ж направду так бажаєш ти

Зо мною пить солодощі кохання,

Спиши мені заприсяжний листок

І дай мені писемно даровизну

Всіх твоїх скарбів і всього добра».

Він, оголомшений її красою, мовив:

«Нехай прийде тут писар і напише

Листи, яких бажаєш!»

Не забарився писар появиться,

І Сатні підписав для Табубу

Лист присяжний, писемну даровизну

Всіх скарбів своїх і всього добра;

Що мав, усе те записав на неї.

3

Отак пройшла година, аж нараз

Донесено царевичеві Сатні:

«Прийшли сюди твої дрібнії діти

І кличуть тата».

«Нехай ввійдуть сюди», – промовив Сатні.

Почувши сеє, вийшла Табубу,

І надягла одежу прозірчасту

Із віссона, і знов ввійшла в покій,

Ясніючи, немов за млою місяць.

І крізь тонесеньку тканину міг

Усю її тепер побачить Сатні.

Його любов страшенно розгорілась,

Про все, про все забув він від бажання

І скрикнув:

«Табубу! Досить! Скінчім!

Ходім сповнити разом те, що знаєш!»

«Ні, – відрекла вона. – Сей дім –

Він буде твоїм домом.

Та я є непорочна,

Я не якась продажная дівчина.

Коли бажаєш ти сповнить зо мною

Своє бажання, то вели сим дітям,

Нехай підпишуться на нашім листі.

Що не жадатимуть з твого добра

Нічого від моїх дітей».

І се вволив їй Сатні.

Він привести велів своїх дітей,

Велів їм підписать на даровизні

Все те, чого хотіла Табубу.

Тоді сказав до неї:

«Ну, годі! Хай вже раз те все скінчиться!

Ходім у спальню, щоб сповнив я те,

За чим прийшов сюди».

4

Вона ж відмовила: «Сей дім –

Він буде твоїм домом.

Та я – нескверна,

Я не є дівка низького гнізда.

Щоб я сповнила те, чого бажаєш,

Вели вперед побить своїх дітей,

Щоб не відбили від моїх дітей

Твоє насліддя!»

І Сатні, очарований любов’ю,

Й на се пристав!

«Нехай сповниться й се! – промовив він. –

Щоб наситилася ненависть серця твого!»

Тоді вона веліла повбивати

Дітей царевича перед очима батька

І тіла їх веліла крізь вікно

Повикидать котам і псам на страву.

І поки звірі жерли тіло їх,

Царевич напивався з Табубу.

І знову він промовив до дівчини:

«Та годі вже!

Ходім сповнить моє бажання…

Таж все, чого хотіла ти від мене,

Все я сповнив тобі».

Вона відмовила: «Йди в сей покій!»

Подався Сатні до покою й ліг

На ліжку з слонової кості і гебану,

А жар любви горів ще дужче в нім.

Ось надійшла і Табубу й лягла

Обік його на краю ліжка.

І Сатні руки простяга в знетямі,

Обняв чудове те дівоче тіло,

Притис до себе і сповнив нарешті

Своє гарячеє бажання.

Примітки

Вперше надруковано у збірці: Іван Франко. Поеми. 1899, с. 25 – 34, з передмовою автора.

Поема написана в кінці 1890-х років. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 24 – 30.