Падучі зорі

Оссіт

Переклад Івана Франка

Оссіт – псевдонім молодого французького писателя чи писательки, що здобула собі в остатніх роках досить видне місце в літературі. Оссіт пише мало; оповідання «Ilse», збірка новел «A guoi bon?» i друга, торік видана збірка «Il n’у a plys d’iles Bienheureuses», – ось і весь її дотеперішній літературний доробок. Її літературна фізіономія інтересна тим, що лучить у собі французьку грацію, тонкість і ясність рисунка з тужливо песимістичним світоглядом Ніцше, але без його цинізму, бруталізму та фальшивого аристократизму. Оссіт нагадує трохи А. Доде, тільки без його гумору і блискучої фантазії. Подаємо тут перекладом пару її ескізів, вийнятих з остатньої збірки. – І[ван] Фр[анко].

Leben und Untergehen, das reimt sich seit Ewigkeiten.

F. Nietzsche

Вечоріло. Захована в глибокім фотелі, однім з тих вигідних меблів, що так і вкривають, так і обіймають вас, в будуарі, цілком білім, мов сніг, коли би сніг був теплий, вона поринала в мріях.

Все було біле довкола неї, і дуже м’яке, і гарне – і все те було подібне до неї. Вона підперла голову рукою – подібна до блідої рожі, до дуже рідкої, виїмкової рожі, ніжної і білої, незвичайно білої, без рефлексів, – а на її лиці тільки її великі зеленкуваті очі були одинокою барвистою плямою.

Обік неї лежало кілька книжок і газета з нинішньою датою – п’ятниця, 13 падолиста. Вона розвернула її; від самого ранку то за візитами, то за кухнею вона весь день не мала часу прочитати газету.

Вона перебігла очима зміст:

«З товариства.

Новини з заграниці: з Бразилії.

Палата послів: підмога для опери.

Всячина: Падучі зорі».

І нараз ті остатні слова розбудили в її пам’яті щось таке, що дуже сильно зацікавило її.

Падучі зорі!.. Нараз вона побачила себе маленькою дівчинкою, в піковій суконці, в панчішках і з старою нянькою, що її звали Христиною. І вона ще тямить дуже добре те фантастичне оповідання, що чула на сю тему від своєї сестри Вероніки, тепер уже покійної.

Як глибоко вона вірила тоді в таємничу силу падучих зірок! Ся віра тепер викликала усміх на її уста. Треба побажати собі щось: приміром, наїстися будущого літа багато суниць або зробитися щасливою властителькою забавки з Синім Карликом, або висловити яке-будь подібне і рівно важне бажання. Тільки – і се був головний сук – треба висловити се бажання якраз у тій хвилині, коли паде зірка.

Вона докладно пригадує собі, як одної ночі вона встала в довгій сорочці, що тяглася аж по землі, такій, у яку обвивають зовсім маленьких дітей, і, обвинувши нею свої малюсінькі голі ніжки, тихенько, з обережністю індіянина і з незвичайними хитрощами, вичитаними з книжки – оповідання, повного всяких страховий про червоношкурих, – висмикнулася з ліжка і видісталася аж на терасу. Там, захищена від усякої безпосередньої небезпеки, вона взялася вартувати. Один пан при вечері сказав, бачите, що особливо в отсю падолистову ніч зорі будуть падати густо, як дощ.

Вона ждала добрих двадцять мінут, муркочучи весь той час, мов тиху молитву, предмет свойого бажання, щоб не проминути відповідну хвилину. Бо коли запізнишся хоч на одну секунду, то всі слова не здадуться ні на що і вимовлене бажання не сповниться.

А вона не хотіла бажати собі нічого дитячого, як се чинила її сестра або її приятелька Кларісса. Ні, її замисли сягали вище. «Хочу бути гарною!» Вона повторила се речення, може, з яких п’ятсот разів.

Сумовитий усміх промайнув по її устах.

Як же ж то сварили на неї другого дня, коли побачили у неї страшну простуду; вона вкінці призналася до свойого проступка!

Але як же ж то байдужно, зовсім стоїчно і спокійно перенесла вона довгі докори Христини і навіть жорстоку конфіскату улюблених книжок Гюстава Eмара! Невважаючи на ніщо, в глибині душі вона була вдоволена, була певнісінька, що її бажання сповниться, бо ж нарешті, насилу дождавшися, вона побачила, як падала одна зірка, гарна та пишна, білява зірка. Вона вирвалася з самого вершка неба і зачеркнула чудовий, широкий лук! І якраз, точнісінько в тій самій хвилі, вона вимовила: «Хочу бути гарною!»

Тепер се певне. Її маленьке серденятко наповнялося гордощами. Вона буде гарна, гарна як її велика кузинка, ота славна Лора, котру подивляють усі. І її також подивлятимуть усі. І вона також буде королевою балів, так само, як Лора, а може ще й більше, бо ж тут зорі, могучі, неохибні зорі наділятимуть її своєю красою! А се було її найвище бажання, її найвища мрія.

Вона ще раз усміхнулася сумовитими устами, легенькою іронічною усмішкою.

І справді так воно сталося! Її бажання сповнилося. Вона зробилася гарною, дуже гарною, була королевою незлічимих балів, мала великі успіхи…

Вона взялася читати статтю на третій сторінці.

– Як дивно, – думається їй, – се якраз той сам вечір, із 13 на 14 падолиста. Сьогодні якраз п’ятнадцять літ…

І ще раз її мрії приймають виразні риси. Але вона вже не думає про свої дитячі літа, вона думає про сучасне.

Вона піднялася і наблизилася до вікна, але з вікна не було добре видно неба за високими супротилежними домами. От тим-то вона відчинила скляні двері і вийшла на балкон.

В її голові мигнула думка:

– Коли б я ще сьогодні вірила сьому, чого бажала б я собі сього вечора?

Вона зітхнула. Перед її уявою промайнуло її життя: її шлюб, уладжений так, як се випадало її батькам, а далі оте життя, безбарвне, одностайне, пусте, без любові і без принади.

Невже ж вона не любила нікого? ніколи?

Її серце починає бити трохи живіше. «Він» дуже принадливий… Вона бачить перед собою усміх його синіх очей.

Та враз їй робиться ніяково – так само, як і кождим раз, коли він дивиться на неї. Його очі такі гарні… а проте в них є щось… щось черстве, холодне і жорстоке.

Вона глядить на небо.

– Чого б бажала я? – думається їй. І вона чує, як у її серці знов оживає віра, те чудове дитяче вірування, воно вернуло – могутнє, самовладне, чарівливе.

Але всі звізди, бачиться, стоять недвижно, тільки тремтять крихітку промінням.

– Чого б я бажала?.. Щоб він усе любив мене?.. Ні, щоб він направду любив мене!.. Бо чому ж він не прийшов учора?

І вона звільна нахиляється на балюстраді і не бачить зірки, що мигнула і впала.

Потім знов починає думати:

– Так, він любить мене, про се нема сумніву… Але його очі такі холодні!..

І нараз її душу обгортає смуток.

– Я дуже нещаслива! – думається їй.

І нараз перед нею немов розпанахано заслону.

– Хочу бути щасливою!.. Ось чого треба бажати.

І ось вона повторяє, повторяє ненастанно:

– Хочу бути щасливою!

Велика, розкішна надія надихає її, бо ж зорі не брешуть!

І ось нараз ціле небо, бачиться, запалало незлічимими іскрами, що тремтять і літають; одна за одною вони описують луки, довгі, граціозно вигнуті луки.

Упоєна радощами, вона простягає обі руки, нахиляється. «Хочу бути щасливою!» – шепче вона. Її очі блищать, а довкола уст мигоче щось, мов щастя вічності.

Вона нахиляється, нахиляється, раз у раз шепчучи немов магічне заклинання: «Хочу бути щасливою!»

І ось нараз вона тратить рівновагу і зісковзується в безодню, мов велика біла птаха.

Зорі, бачите, не брешуть ніколи!

Вона навіть не скрикнула, майже легенько вдарилась об гострий камінь, від чого у неї на виску виступило кілька червоних крапель – і се була знов-таки одинока кольорова пляма на її лиці, бо її великі зеленкуваті очі були затулені.

Зрештою, вона зовсім не мучилася і не покалічилася. Вона так і лишилася дуже гарною, а на устах її заховався усміх екстази.

Одна бабуся, що йшла обік і була дуже забобонна, присягалася, що се сталося тому, «бо сьогодні маємо п’ятницю і д[ень] 13[-те]».

Примітки

Назва оригіналу: «Etoiles filantes».

Вперше надруковано: ЛНВ. – 1899. – Т. 5. – Кн. 2. – С. 222 – 226. Примітку перекладача про Оссіт (с. 222) підп.: І. Фр.

Передруковано у вид.: Франко І. Твори: У 30 т. – Т. 29. – Кн. 1. – С.296 – 301.

Подається за першодруком.

В особистій бібліотеці І. Франка (ІЛШ) за № 5963 зберігається, переплетена разом зі збіркою оповідань А. Доде, збірка творів Ocen, за якою, вірогідно, здійснено переклади: Ossit. И n’y a plus d’illes Bienheu reuses. – Paris, 1898. – 172 p. Тут уміщено: «Etoiles filantes» (c. 83 – 92), «Ironie» (c. 109 – 121), «Cruature» (c. 155 – 172). I. Франко не переклав присвят конкретним особам до кожного з оповідань.

Оссіт (Ossit) – псевдонім французької письменниці Мадлен Деслянд (Madailine Deslandes).

…дотеперішній літературний доробок. – Мається на увазі написане до 1899 р.

Ніцше Фрідріх (1844 – 1900) – німецький філософ, представник ірраціоналізму та волюнтаризму, один із засновників «філософ; ї життя». Автор книги «Так казав Заратустра», з якої взято епіграфи до оповідань Оссіт «Падучі зорі» та «Жорстокість».

Емар Гюстав (1818 – 1883) – французький романіст, автор близько 50 популярних пригодницьких романів, сюжети яких були навіяні неймовірними пригодами його власного життя. Майже всі його романи було перекладено російською мовою. Писав у стилі Ф. Купера і Майн Ріда.

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 571 – 575.