1. На зорі грецької лірики

Іван Франко

Геройський вік старої Греції тривав, оскільки можна дослідити, від XII до VIII в. перед Христом і закінчився повстанням величних епопей «Іліади» й «Одіссеї», переданих потомності під іменем одного поета Гомера, а також рядом інших епічних поем, що являються чистим поетичним дзеркалом тих славних часів. Характеристикою того благословенного віку можна вважати патріархальну простоту та чистоту обичаїв, близькість пануючої верстви до маси робучого люду, брак окремої верстви жерців і взагалі церковного життя при загальній живій релігійності народу, а також брак окремих воєнних дружин довкола пануючих династій, не вважаючи на часті війни та смілі походи, в яких брали участь охотники з люду та визначні герої з пануючих родів.

Тих пануючих родів скрізь у Греції було дуже багато, і вони зі своїми дружинами в початках першого тисячоліття пер(ед) Хр(истом) звільна заселили острови на Егейськім морі, західні побережжя Малої Азії, а навіть такі далекі острови на Середземнім морі, як Родос і Кіпр. У тих малих оселях, серед гарної та благословенної природи розвинулася також та велика, гармонійна та глибоколюдяна епічна поезія старих греків, що на щастя людської цивілізації перетривала бурі та негоди пізніших віків, дійшла до наших часів майже в нетиканій повності і досі дивує наші уми, чарує та веселить наші серця.

Упадок геройського віку почався насамперед на нових східних осідках грецького племені в малоазійських колоніях та на островах. Лагідне, більш обичаями, ніж законом, кермоване панування королів геройської доби занепало, а на його руїнах запалали свари сторонництв. Великий, довгі століття протягнений переворот, якого історія заховалася нам тільки в уривках, почався ще и IX в. Початками бували, звичайно, незгоди в королівських родинах за спадок. До панування доходили або многі члени одної родини, або члени многих родин І захапували в свої руки те, що вперед держав один. Із монархій робилися таким способом олігархія або республіка під збірним пануванням шляхти.

Ся форма правління, звичайно, бувала нетривка задля щораз більшої конкуренції можновладців і кінчалася дуже часто побідою міщанства над малочисленною верствою олігархів, демократією. Але також демократія при невисокім розвитку політичних та адміністраційних інституцій по містах не могла стояти довго, і власть незабаром переходила в руки одного, що зумів приєднати для себе більшість народу і робився самовладним паном, тираном цілої невеличкої держави. Той сам процес, який протя« гом XIII та VII вв. відбувався скрізь у малоазійських грецьких оселях та на островах, бачимо трохи пізніше і далеко ясніше в історії найважнішої грецької державної організації Афін.

Сей бурливий час боротьби між шляхетськими родинами, міщанством та тиранами сплодив також сильний розвиток ліричної поезії з політичною або сильно особистою закраскою, якої не знали давнішні часи. Лірична поезія у греків у самих початках, так як і в многих інших народів, була релігійно-обрядова, була витвором релігійного культу і випливом релігійного почуття одиниці в відношенні до вищих від неї природних та надприродних сил. Невідлучним супроводом її була музика, і вже найдавніші відомі ліричні поети Орфей та Таміріс являються також незвичайними музикантами.

В Гомерових епопеях являються вже рапсоди, що співають пісні про геройські діла вояків, отже, пісні епічно-ліричного характеру, але Гомерові приписують також т(ак) зв(ані) гомерівські гімни, зложені гекзаметрами переважно епічного характеру, отже, твори релігійного змісту, складені вже не для співу, а для голосної рецитації на празниках поодиноких богів або просто для читання, як незвичайно довгий гімн до Гермеса, що числить 580 рядків. Аж у VII в. на тлі згаданих вище суспільно-політичних переворотів повстає на грецьких островах новий рід ліричної поезії, сильно індивідуальної, рівночасно з появою початків філософії і так званих сімох мудреців, що були такою самою новиною на полі грецької думки та науки, як лесбійські лірики на полі поезії.

«Се не припадок, – читаємо в розвідці Теодора Кока про Алкея та Сапфону [Theodor Kock, Alkaös und Sappho, Berlin, 1862.], – що час появи сімох мудреців припадає в пору тих партійних борб, і не припадок, що на ту саму пору припадає також найвищий розцвіт суб’єктивної лірики серед еольського племені. Вона відразу пускає дві парості відповідно до того, чого вимагали ті часи. Утративши спокійний рай невинності та щасливого життя, чоловік міг знайти заспокоєння для себе або в бурях партійних подій та змагань, або в гармонії власного серця. І ось являється рівночасно мужеська та енергічна лірика Алкея і жіноча сердечна лірика Сапфони».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 346 – 348.