Наперед!

Іван Франко

Вперед, брати, та наперед!

Страшний бій жде на нас.

Най кождий в руки меч береть,

Зблизився слави час.

Не думаю: сталевий меч, –

Ми шляхом миру йдем;

Тільки науки й правди меч

Врагів спалить огнем.

Вперед, ви, юні сили, враз!

Оружтесь тим мечем!

Зачався бій і час на нас.

Врага ми рознесем.

Таж сильне рам’я молоде,

І грому сила в нім,

І хрест огнистий нас веде, –

Хто ж видержить той грім?

Вперед, брати! Пора вже раз

Зламать ляхів ярмо.

Нема в них сили проти нас,

Вони гнилі давно.

Вони, як кажуть, браття нам,

Слов’яни так, як ми;

Чи ж братня се любов: братам

Бажать лиш зла і тьми?

Чи ж братня се любов: братам

Жорстоко видирать,

Що найдорожче їх душам,

їх нищить і здирать?

Чи ж братня се любов: братів

За ближніх не вважать?

Вони нас вчать любові слів,

Самі ж їх не держать.

Вперед! Нехай там валить світ

Міцкевич господин!

На Руси щезне Польщі слід.

Вперед всі, як один!

Примітки

Уперше надруковано в журн.: Друг. – 1875. – № 21. – 1 (13).Х. – С. 489 – 490, за підп.: Джеджалик. Передруковуючи твір у збірці «Із літ моєї молодості», Франко, крім модернізації правопису, українізації лексики та вдосконалення стилю, вдався до деяких композиційно-смислових змін. Зокрема, усунув строфу, що була п’ятою. Синтаксично вона пов’язана з первісним варіантом четвертої строфи, тому подаємо обидві:

Таж юності кріпке рам’я,

Як грому, сила єй, –

Огнистий хрест, то єй знам’я,

А хто ж, хто проти ней?

Єй рам’ям світ хотів валить

Міцкевич господин, –

Ним ми, най сам Міцкевич зрить,

Днесь Польщу розвалим!

Два останні рядки вірша початково виглядали так:

От днесь на Русі Польщі ніт,

Ми днесь ю розвалим!

У «Передньому слові» до збірки Франко зазначав: «Випускаю їх [поезії, – Упоряд.] у світ у поправленій та язиково підчищеній формі, не зміняючи, одначе, їх змісту». І все ж наведені вище уривки свідчать про те, що вслід за їх усуненням зникав своєрідний рефренний перегук між п’ятою та кінцевою строфами першої редакції. А це пом’якшувало антиміцкевичівський пафос вірша, згладжувало радикальну програмову конкретику останнього рядка. Другий рядок останнього катрена в збірці Франко супроводив приміткою: «Натяк на ентузіастичну строфу в Міцкевичевій «Gdzie do młodości»:

Hej ramię do ramienia! Wspólnymi łańcuchy

Opaszmy ziemskie kolisko!

Zestrzelmy myśli w jedno ognisko,

I w jedno ognisko 4tchy!

Dalej z posad, bryło świata!

Nowymi cię pchniemy tory,

Aż spleśniałej zbywszy kory

Zielone przypomniesz lata.

(Пор. Dzieła Adama Mickiewicza, Wydał dr. Henryk Biegeleizen, t. IV. Lwów, 1893, cm. 22)».

Гей! Рамено до рамена! Землю навкруг

Обвиймо руками, браття!

Думи застрільмо в спільне багаття

І в спільне багаття – дух!..

Встань же, брило, з ями світа,

На колії нові дора;

Як злізе з тебе плісняви кора,

Згадаєш зелені літа.

(Пер. Д. Павличка).

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 81 – 82.