Хрест
Іван Франко
Вірш написаний як привіт митрополитові Йосифу Сембратовичу в день його іменин д[ня] 26 грудня 1875 іменем питомців руської духовної семінарії у Львові
Хреста нас знаменем хрестили,
Ростем під знаменем хреста:
З хреста пливуть всі наші сили
І віра наша пресвята.
І під знаком хреста пречудним
Боролись наші предки все
І поступали шляхом трудним,
Як Той, що тихо хрест несе.
І під знаком хреста лягали
Вони за віру в тьму могил,
І під знаком тим побіджали,
Як Той, що пекло побідив.
Упали вороги, та тьмою
Покритий наш народ зістав,
І в тьмі непевною ногою
Ступав, а сам куди – не знав.
Гидкому налогу відданий,
Він сам морочив ним свій ум,
Недавно скинувши кайдани,
Став ворогам на сміх і глум,
Та знов хреста чудова сила
Проникла помрачений зор
І сонні душі пробудила,
Вказала нам святий прапор.
Той хрест, що побідив поганство,
Осяяв блиском і наш люд,
Прогнав страшную тьму ту – п’янство,
Вказав нам ціль – науку й труд.
Тож слава ввік Тобі, герою,
Ти, що могучою руков
Подвигнув хрест святий над тьмою,
Вказав нам нашу хоругов.
Ти проти тьми, як вождь хоробрий,
Син Руси та її отець,
Ти пастир наш, і пастир добрий,
І церкви нашої вінець.
Народ наш темний і убогий
В Тобі защитника знайшов,
Мов світла луч, в його пороги
Твого навчання звук дійшов.
Він оживає, він кріпиться
І славить Бога та Тебе,
І його мови звук шириться,
І його пісня знов живе.
І нам, що з людом тим готові
Піти у бої життєві,
Не раз Ти доказ дав любові,
Дбайливості вітцівської.
Під Твоїм, Пастирю, проводом
Нам не страшна та боротьба;
За церков, за права з народом
Стоять – в нас воля не слаба.
А днесь Тобі в заміну милу
За труд Твій щиро шлем привіт;
Життя своє, всю нашу силу
На той кладемо заповіт:
Що доки тиснуть нас окови,
І кривда гнобить руський люд,
Не згасне в нас огонь любови,
Не пропаде наш щирий труд.
Примітки
Про історію публікації твору дає уявлення примітка, якою Франко супроводив його текст у збірці «Із літ моєї молодості» (Львів, 1914, С. 23 – 24):
«Сей вірш був друкований у друкарні Товариства імени Тараса Шевченка під зарядом Фр. Сарницького у Львові восени р. 1875, без підпису автора під заголовком «Стих в честь Єго Високопреосвященства кир Іосифа Сембратовича, митрополита галицького, архиепископа львівського і проч. і проч. в нарочитий день тезоіменія 26 декемврія 1875 (7 січня 1876) в чувстві іскреннійшей благодарности і ізрядного почитанія питомцями гр. к. ген. семінарії львовской предложений». Сей вірш я написав на просьбу питомців, передану мені О. Василем Давидяком, який, приготовляючи його до друку, поробив у моїм рукописі деякі зміни. Тут подаю його в поправленій формі з перводрука (формат 4-to, карток непагінованих 4, титул і текст у обвідках, власність Національного музею у Львові). За визичення примірника складаю подяку Вп. бібліотекареви того музею д-ру І. Свєнціцькому. В бібліографії I.E. Левицького сей друк не зазначений».
В останньому твердженні Франко помилився, оскільки у праці І. Левицького «Галицко-русская библиография XIX ст. Дополненная русскими изданиями, вышедшими в Венгрии и Буковине (18Ш – 1886)» (Львів, 1895, т. II, с. 588, рубрика «Публикации, вышедшие в гг. 1861 – 1886, без поставлення года печати, а которых год издания невозможно мне было с точностью определить», № 3342) вірш згадується. Рідкісний примірник першодруку і нині зберігається в бібліотеці Національного музею у Львові.
Подається за збіркою «Із літ моєї молодости».
Сарницький Франц – польський видавець.
Давидяк Василь (1850 – 1922) – український громадсько-культурний діяч, священик москвофільської орієнтації. У 1870-х роках – студент Львівської духовної семінарії, член «Академического кружка» і редколегії «Друга». Через нього Франко надсилав для публікації в «Друзі» свої перші твори.
Свєнціцький іларіон (псевдонім – Святицький; 1876 – 1956) – український філолог, мистецтвознавець, історик української мови. З 1913 р. – приват-доцент, із 1939 р. – професор Львівського університету. Організатор (1905) і директор (до 1952) Національного музею у Львові, заснованого і фінансованого А. Шептицьким.
Левицький Іван Омелянович (1850 – 1913) – український бібліограф. Автор праць: «Галицко-русская библиография XIX столетия» (у 2 т.), «Галицько-руська бібліографія за роки 1772 – 1800», «Українська бібліографія Австро-Угорщини» (у 3 т.), а також ґрунтовного біографічного лексикона «Прикарпатська Русь в XIX в. в біографіях і портретах її діятелей…», підготованого в рукопису, з якого вийшла друком лише частина. Франко пильно стежив за діяльністю Левицького, використовував і рецензував його покажчики, захищав перед тими, хто закидав ученому, «що його біографії – то, властиво, не біографії, а купи сирого матеріалу, наваленого особливо в нотах, інколи і в тексті, без критики, без синтези, без проби якоїсь характеристики». Всупереч таким оцінкам Франко зазначав:
«Нехай тільки матеріал буде цінний, певний і багатий, усе інше можна дарувати. А з сього погляду, власне щодо певності і багатства зібраного матеріалу, належиться д. Левицькому повне признання» (47, 244).
Сембратович Йосип (1821 – 1900) – галицький митрополит (1870 – 1882). Пієтет Франкового ставлення до нього невдовзі замінили сатира й іронія. У галереї образів його поемки «Дума про Маледикта Плосколоба» (1878) митрополит фігурує як «старець Божий Митро Полита, Що ума не набрався через довгії літа, Всі книжки, крім Псалтирі, бракує, День і ніч Богу алілую ликує».
У «Нарисах з історії української літератури в Галичині» (1888) Франко пише, що Сембратович був «дещо більше римляни[ном], ніж австрійцем», але «українцем-патріотом не був…» (27, 135). А в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (1910) окреслює межі митрополичої діяльності Сембратовича двома віхами: на «вході» – ініціюванням «організації численних місій для проповідування тверезості» (41, 348), що виявилося «стелею» громадських зусиль галицького духовенства та його лідера у 70-х роках XIX ст.; на «виході» ж – розплатою за москвофільські симпатії, оскільки з митрополичої столиці Сембратович у 1882 р. мусив зрезигнувати після гучного процесу над москвофілами А. Добрянським та О. Грабар, що звинувачувалися в державній зраді (41, 420).
Андрій Франко
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 82 – 84.