Човен

Іван Франко

Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,

Мов дитя, цікава, шепче і розпитує вона:

«Хто ти, човне? Що ти, човне? Відки і куди пливеш?

І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?»

І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:

«Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить

Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,

Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

Хвилі – то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя;

Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я.

Поти лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов:

Вітер гонить, хвиля ломить – і я вже на дно пішов.

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль?

Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль

Кажуть, що природа-мати нас держить, як їй там тре,

А в кінці мене цілого знов для себе відбере.

Що ж тут думати? Тримає, то тримає, а візьме,

То візьме – ні в сім, ні в тому не питатиме мене.

Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь –

Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!»

Хвиля весело плюскоче та леститься до човна,

Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:

«Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил –

Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;

Хоч би й дев’ять не вернуло, то десятий повернув

І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,

Хто не має цілі. Човне, як пливеш, то знай же, де!

Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш.

Таж і в бурю не всі човни гинуть – тим ся ти потіш!

А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти?

Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!»

Стрий, 13 іюня 1880

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 8-9, с. 150, під назвою «Вічні питання».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 65 – 66.