3. «Дворянское гнездо», «Дым», «Новь»
Іван Франко
Та й народилось же їх чимало! Во всіх інтелігентних сферах життя, на всіх становищах, де не поглянь – всюди Рудіни. Конечно, одні більше талантливі, другі менше, одні більше чесні, а другі прямо шарлатани. Роздвоєння між світом ідей а світом дійсності, між мислями і словами а ділами, між буйним полетом бажань а мізерним трепотанням енергії, – те болюще роздвоєння проводить Тургенев перед нашими очима в цілім ряді типів, обрисованих майстерським різцем. Він показує нам те роздвоєння во всіх його формах, во всіх, раз болющих, то знов трагікомічних його консеквенціях. Рудінство означає собою цілу переходову добу в суспільному житті Росії, а Тургенев єсть найвірніший історик тої доби. Перегляньмо ж хоч важніші типи з тої галереї хоруючих рудінством людей, котру Тургенев списав на вічну пам’ятку всьому світові.
Погляньмо поперед всього на багатого дворянина, Лаврецького, героя повісті «Дворянское гнездо». Образований і вихований в достатку, він жениться замолоду і живе собі років зо два щасливо, не думаючи навіть, що його жінка – великосвітська кокетка і обманює його. Случайно дізнавшись о тім, він попадає в гнів і розпуку; його щасливі мрії розпадаються, але його віра в доброту людей не гине. Він їде в свою маєтність, бажав би занятися якимсь ділом, котре принесло би хосен загалові, але й сам не знає, що би такого робити. А при тім же робота, яка тоді була єдино можлива, робота над матеріальним піднесенням і просвітою селян, – се робота тверда і тяжка і вимагала б відречення від всяких панських прихотей, – а на то у Лаврецького не стає сили. Він помимо розчарування бажає ще раз зазнати щастя, – і залюблюється в дівчині, хоч і не надто розвитій, але з характером чистим і щирим, як золото.
Що ж би ви думали приходиться зробити Лаврецькому в такім разі? Очевидно тільки одно – розірвати вузол, що в’яже його з невірною жінкою, вандруючою собі з кавалерами по Європі, а оженитись з чистою і притім гідною його дівчиною! Та ба, Лаврецький міркує, отягається чогось, не сміє і не рішається, аж поки вкінці, мов грім з ясного неба, не спадає на люблячу пару правовита, хоч і невірна, жінка і не розбиває в зароді їх щастя. Бідна дівчина, зламана в першім розцвіті молодості, запираєсь в монастирі, а Лаврецький – ну, Тургенев говорить, що він аж тепер охолодів серцем і зачав під кінець життя робити те, що повинен би був робити з початку – зачав працювати над поліпшенням долі своїх селян. Лаврецький, будь-що-будь, єсть найсимпатичніший з цілої галереї Рудіних, – коли ж і він в ділах своїх показуєсь нерішучим і нетвердим, то в сім проявляється іменно недуга цілої епохи історичної.
В тім самім «Дворянском гнезде» находиться по-майстерськи обрисований і другий тип, заражений краплею рудінства, – се урядник Паншин. Напоказ він чоловік і образований, і принадний, і ліберальний, а коли прийдесь до діла, тоді і показуєсь, що він чоловік пустий і безхарактерний.
Але коли Лаврецький представляє одну, найсимпатичнішу відміну Рудіна, а Паншин другу – далеко не симпатичну, то в повісті «Дым» Тургенев показав нам карикатури того самого типу. «Дым» єсть переведений на нашу мову, і для того, мені досить буде вказати на типові фігури Бамбаєва і Губарьова, щоб читателі могли собі ясно представити, до яких границь доходило виродження того типу. «Дым» писаний був уже геть-геть після «Дворянского гнезда», коли тип Рудіна пережив уже свій час, а на зміну його прийшов тип новий – Базаров.
Та тільки ж, хоч Рудіни і пережились скоро, в яких десяти-п’ятнадцяти літах, то і в їх потомках не могла відразу постати зовсім нова натура; в них перейшло по наслідству також чимало крапель рудінської крові. Сей закон наслідства старався показати Тургенев в своїй послідній великій повісті «Новь». Герой тої повісті Нежданов, хоч живе в половині [18]70-х літ, все-таки має в своїй крові багато крапель Рудіна.
Ми бачимо його посеред клекочучого виру нових рухів. Молодіж «іде в народ» проповідувати великі (з західної Європи живцем нахапані) мислі соціальної революції. «В народ! В народ!» – лунає по всіх кінцях Росії, – ну, і Нежданов також іде в народ. Він виїздить ніби на лекцію до одного поміщика, щоб тут, будучи на селі, зачати пропаганду. Та ба, його панські нерви стають йому на перешкоді, він залюблюється в першій стрічній дівчині, ну, і остаточно остаєсь, як той осел між двома в’язанками сіна: він ані в любові не може добитися щастя, ані між народом не знає, що діяти, що говорити і як повернутися. Він ранить серце дівчини, котра його полюбила, а попавшись між мужиків, котрим хотів проповідати «слова братства и любви», він тільки всього і здобуває, що, упившися кількома чарками горілки, паде без пам’яті під стіл. Розмах був завеликий, а сил замало.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 301 – 303.