4. «Отцы и дети»

Іван Франко

Але Нежданов, хоч правдивий яко тип, не був посліднім словом в розвої російської суспільності, хоч можна сказати, що був послідним словом в розвої російської шляхти. В нім, як і взагалі во всіх людях рудінського типу, видно бідноту жизненних соків, недостачу тої енергії, котру дає дітям робуче, трудове життя родичів. Дворянство російське, з покоління в покоління виростаючи в лінивстві, безділлі і розпусті, мусило передати потомкам своїм м’які і слабі мускули, тонкі кості, бліду кров, але зато надмірно розвиті нерви, котрі в тяжких і прикрих обставинах, вимагаючих твердості і праці, стаються найбільшим прокляттям чоловіка. Тип Рудіна, як бачимо, був зовсім фізіологічно оснований на цілім давнішім розвої російського дворянства. Але не менше вірно підхопив Тургенев і походження слідуючого, зовсім нового типу, – Базарова.

Що з шляхти російської не може вийти нове, суцільне в обі покоління, з здоровою кров’ю і твердими робучими руками, се показала вся белетристика російська, і то або негативно, як Пушкін в Онєгіні, Лермонтов в Печоріні, Гоголь в премногих типах звичайних російських шляхтичів і Тургенев в Гамлетах, Чулкатуріних, Рудіних, Бамбаєвих, Губарьових та Нежданових, або також позитивно. Де тільки російським писателям іде о то – показати чоловіка з твердою волею і сильним діяльним характером, – там вони виводять на сцену або німця (Гончаров, напр., Штольца в «Обломові»), або якогось іншого чужоземця (такими суть: Скудронжогло в другій часті Гоголевих «Мертвих душ» і Інсаров, болгарин, в «Накануне» Тургенева). Се переконання російських белетристів о дегенерації російської шляхти доходить до тої степені, що, напр., Тургенев, хотячи умотивувати хоч яку-таку силу і симпатичність характеру Лаврецького (героя «Дворянского гнезда»), дає йому за матір просту кріпачку, т. є. скріплює його здегенеровану дворянську кров свіжою струєю здорової, трудової крові мужичої.

Не диво затим, що й герой нового, реалістичного руху серед російської суспільності – Базаров виходить не з шляхти, а з так званої нижчої верстви, з-під убогої стріхи міщанина. Базаров – се імпонуюча, гранітова постать, – одинокий майже з-поміж типів тургенєвських, в котрім натура здорова, нерви сильні, думки і діла в повній гармонії, роздвоєння ніякого ані сліду. Він з погордою глядить на «батьків», т. є. на Рудіних, котрі, поскакавши в своїй молодості більше або менше на ліберальну нуту, під старість осіли на вигідних сідалах. З неменшою погордою глядить він на їх естетичні прибаги, їх делікатні підходи, їх конвенціональну фальшивість.

Все, що не приносить прямого, реального хісна, чого не можна діткнутися, змірити і зважити, все те для Базарова – «дело девятое». I любов для нього не єсть тим, чим була для лібералів з дворян, – головною цілею і окрасою життя. Ціль життя Базарова – тверда, хоч і дрібна, але для загалу хосенна робота, і до тої цілі стремить він ціле життя, їй посвячує все, для неї й гине, скалічившися при секції трупа. Але серце його, проте, не є тверде і нечуле, противно, він уміє любити глибоко і страсно, цілою силою здорової, незіпсутої натури; тільки що не ставить любов понад всі блага земні, не поклоняєсь їй, як божищу, але вважає її ділом приватним.

Повість «Отцы и дети», котрої героем есть Базаров, єсть, безперечно, найголоснішою зі всіх повістей Тургенева. Назва «нигилист», якою в тій повісті називає себе сам Базаров, сталася кличкою для цілого молодого покоління людей [18]60-х і 70-х років. Повість тота викликала величезну многоту критик і завин на автора: молоде покоління накинулось було на Тургенева за те, що він, буцімто, в Базарові осмішив нові змагання і нових людей. З другого боку, поступовий критик Писарєв під небеса підносив тип Базарова, бачачи в нім справдешній ідеал нового чоловіка-реаліста.

Щоправда, Базаров у Тургенева списаний не зовсім психологічно вірно – він, напр., поєдинкується за якусь дурницю з якимсь дурним шляхтичем, що зовсім не підходить до його характеру, і декуди Тургенев говорить о нім мовби з якоюсь укритою нехіттю; але проте єсть він все-таки історично найцікавішим і психологічно найцільнішим типом з-поміж цілої великої галерії людей, змальованих Тургенєвим. Коли Тургенев, малюючи того гордого і могучого плебея, почував часом до нього якусь нехіть, то була се радше зависть дворянина, котрого плебей перевищує і переростає о цілу голову. Але все-таки артистичне чуття Тургенева було надто вірне і сильне, а щоб та нехіть до свого героя мала понукати його до фальшування його характеру. Базаров є справді історичний тип, так само вірний і так само важний в історії розвою російської суспільності, як Рудін.

Звиш 15 літ по «Отцах и детях» трібував Тургенев у повісті «Новь» списати другий тип реального руського чоловіка – Соломіна. Але той тип вийшов зовсім блідий і напроти Базарова і напроти Гоголевого Скудронжогло, до котрого він де в чім дуже подібний.

Примітки

…Скудронжогло в другій часті Гоголевих «Мертвих душ»… – Таке прізвище мав герой Гоголя в ранній редакції другої частини «Мертвых душ». Далі автор змінив це прізвище на Костанжогло.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 303 – 305.