Лист Модеста Гриневецького
до гр[афа] М. Оссолінського з р. 1813

Іван Франко

[передмова]

Між рукописами бібліотеки Оссолінських у Львові находиться досить споре число томів, у котрих містяться виписки та коллектанеа основателя тої бібліотеки, графа М. Оссолінського. Ті коллектанеа, в котрі входять виписки з друків або зі старих рукописів, копії документів, памфлетів, віршів і т. и., а також деякі оригінальні старі папери змісту історичного, літературного та бібліографічного варті того, щоби їх докладно перешукати. Се значно влегшує знаменитий каталог рукописів, що від кількох літ друкується під доглядом директора бібліотеки д-ра Кентшинського.

До тих коллектанеїв Оссолінського належить також том 280, у котрім находимо між иншим цінним матеріялом також слідуючий лист одного з перших щодо часу вчених галицьких русинів – василіянина о. Модеста Гриневецкого, доктора богословія і професора догматики та полеміки християнської на університеті Львівськім.

Про життя сього вченого-василіянина містимо далі докладнішу відомість, а тепер скажемо тільки дещо про його лист до Оссолінського. Лист сей, що заповнює дві картки in folio доволі щільного письма, писаний по-латині. В згаданім рукописі маємо не оригінал, але очевидно тільки копію, та й то не копію всього листа; пропущено щонайменше початок, що відносився до особи адресата, а переписано тільки саму наукову часть листа. Друкуємо текст сей по-латині, справляючи правопись (в рукописі множество слів починається без потреби великою буквою), а далі подаємо його руський переклад і деякі свої уваги до тексту.

[післямова]

До повищого листа, котрий свідчить про досить широкі літературно-антикварські інтереси і чимале знання Гриневецького, додамо тут деякі уваги. Вартість його лежить не тільки в тім, що його автор знає і говорить з власного досвіду і автопсії, але також в тім, чого він не знає.

Ітак, інтересно, що він (а також Шлецер) не знали ще про існування першої слов’янської друкарні Фіоля в Кракові. Що Скорина друкував свою Біблію в Празі під Варшавою, се повторяв за Шлецером ще й Греч; спростував се трохи чи не перший Шафарик (Geschichte der slavischen Sprache und Literatur nach allen Mundarten. Ofen, 1826, ст. 152).

Що ж до Божидара, то наш учений допустився грубої помилки, котру не знати як і пояснити супроти його власних слів, що «Служебник» 1554 є в бібліотеці св[ятого] Юра і що він, значить, бачив його. Що се не зовсім так, переконує нас дійсний текст передмови сього «Служебника», котрий виданий був не Божидаром, а його сином Віцентієм і був повторенням Божидарового видання «Служебника», що вийшло в Венеції 1519 р. Ніде в передмові не сказано, щоби сей Божидар був русином, а читаємо там тільки ось які характерні слова:

«Сего ради и азь грѣшній и мьньши вь человѣцех Божидарь Вукович от Гюрик Подгоричанинь… бывшу ми тогда вь западныхь странахь итальских, вь славнѣмь граде Венетіани, Богомь наставляемь и вьзревновахь поспѣшеніемь святого Духа, трудолюбьзнѣ потьщахсе сьставити форми, вь єже быти угодна вьсакому прочитающому, и сьписахь душеполезніе книгы сіє литургіе, вь них же божьстьвенна и безькрьвна жрьтва сьврьшаетсе, на просвѣщеніе Божьствьнимь црьквамь» і т. д. (И. Каратаєв, Описание славяно-русских книг, напечатанных кирилловскими буквами, т. 1,122, пор[івняй] також стор. 45).

Вже сама назва Вукович і сербська правопись передмови (ь зам. ъ) могли б були переконати Гриневецького, що Божидар не міг бути русином. Шафарик (op. cit., 152) називає його воєводою і вичислює також друки його і його сина. Про «Ірмологій», виданий Городецьким в р. 1700, згадував о. Петрушевич у своїй «Сводной лѣтописи съ 1700 – 1772» (стор, 19), підносячи, власне, цікаве послісловіє видавця. Одинокий екземпляр сього «Ірмологіона», який мені лучилося бачити (власність капітули руської в Перемишлі), не має передмови.

Примітки

Вперше надруковано в журн. Житє і слово, 1895 р., т. 3, кн. 2, с. 169; 176 – 177, під рубрикою «Із переписки наших літературних і політичних діячів», за підп.: І. Ф. Крім передмови, І. Франкові належить і упорядкування до друку (після передмови) самого листа (С. 170 – 176),

Подається за першодруком.

Гриневецький Модест (монаше ім’я; при хрещенні його назвали Михайлом) Васильович (1758 – 1823) – церковний діяч, богослов та історик, за віросповіданням греко-католик, протоігумен василіянського чину, професор і ректор Львівського університету, викладав християнську догматику українською мовою.

Кентшинський Войцех (1836 – 1918) – польський історик, етнограф, публіцист, з 1878 р. директор бібліотеки Оссолінських у Львові.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 610 – 611.