Федькович – концертант і прелегент

Іван Франко

Незабаром вийде перший том повного, критичного видання творів Осипа Федьковича, безперечно, одного з найбільших наших поетів по Шевченкові. Се видання має бути завершене біографією і характеристикою поета, а щоб се було можливе, треба ще немало пошукувань, споминів і вказівок.

Подаю тут один такий причинок, уділений мені ласкаво усно проф. Ів. Верхратським. Проф. Верхратський познайомився з Федьковичем особисто в часі побуту поетового у Львові (від 22 липня 1872 до січня 1874 р.). Ф[едьков]ич, переважно мовчазний, нетовариський, чувся мов сам не свій у товаристві тодішніх львівських русинів.

Та проте зразу всі вітали його дуже радо, горнулися до нього, бачачи в нім нового кобзаря, славу і гордощі рідного краю. В товариських розмовах Ф[едьков]ич часто захвалював гру на лірі і заявляв, що сам він уміє гарно грати на тім інструменті та бажав би, щоб його вживання розповсюдилося скрізь по наших селах. (Сю думку висловив Ф[едьков]ич також у послісловію до своєї книжечки, виданої «Просвітою» п[ід] з[аголовком] « во честь і славу святого Отця нашого Николая». У Львові 1873, перше видання стор. 29 – 30, у дальших виданнях се послісловіє пропущено.)

Бажаючи зробити поетові приємність, львівські громадяни зложилися і купили йому гарну ліру за 25 гульд[енів]. Ф[едьков]ич приняв її з подякою. Але молодим ентузіастам сього було мало. Вони бажали похвалитися своїм поетом-лірником і перед ширшим світом і подали думку – устроїти в залі «Нар[одного] дому» великий прилюдний концерт і запросити Ф[едьков]ича, щоб виступив на тім концерті і відіграв дещо на лірі.

Та проф. Верхратський остеріг їх, що не можна так відразу запрошувати на концертову естраду чоловіка, якого гри не чув ніхто. Він порадив устроїти наперед вечорниці в тіснішім кружку, в кімнатах «Руської бесіди», і просити Ф[едьков]ича, щоб тут виступив зі своєю грою. На се згодився також тодішній голова «Р[уської] бесіди», радник Лаврівський, та й Ф[едьков]ич прийняв запросини.

Настав назначений вечір. Зібралася молодіж, дехто з дам, прийшов і Ф[едьков]ич з лірою і сів собі в боковій кімнатці, ждучи своєї черги. Вечорниці розпочалися промовою, потім ішла якась хорова пісня, а тоді прийшла черга на Ф[едьков]ича. Комітетові просять його, щоб ішов до салі – він не хоче. Що? як? для чого? – мовчить і не хоче йти. Замішання, просьби, серед публіки шепти, – ледве-не-ледве по яких 10 мінутах упрошено Ф[едьков]ича показатися в салі.

Вийшов на естраду, перевісив ліру через плече, сів та й почав грати – властиво не грати, а тільки попросту крутити корбою і під монотонний бренькіт струн заспівав якоїсь лірницької – святої Варвари чи святого Олексея. Голос у нього був сильний, але грубий, зовсім невироблений; гра і спів зробили дуже прикре враження; громадяни і пані сиділи мовчки, тільки крадькома позираючи по собі і ждучи, коли скінчиться та зовсім неартистична продукція. Відспівавши пісню, Ф[едьков]ич устав. Молодіж почала плескати. Поет поклонився і буркнув: «Дякувать, що слухали!» – і пішов знов у свій куток.

– Ну, то би було гарно, якби були устроїли прилюдний концерт і запросили його на естраду з такою продукцією! – говорили між собою громадяни, охолонувши з ентузіазму до лірницьких здібностей Ф[едьков]ича.

Ще раз удалось молодій громаді витягти Ф[едьков]ича на естраду, також перед тіснішою громадою «Руської бесіди», сим разом в ролі прелегента. І сим разом Ф[едьков]ич не виправдав надій. Він узявся випрацювати відчит, мабуть, про новіше руське письменство. Змісту сього відчиту проф. Верхратський не міг подати докладно, але те тільки пригадав, що Ф[едьков]ич у тім відчиті назвав тодішнє москвофільське «Слово» і його редакцію «політичною проституткою». Треба знати ті «естетичні» погляди, ту фарисейську «делікатність», що були тоді обов’язковими серед львівської руської громади, щоб зрозуміти, до якої міри всі були скандалізовані таким висловом Ф[едьков]ича. Розуміється, що більше вже на прелегента його не просили, а його відчит не то що не надрукували, але запропастили безслідно.

Примітки

Уперше надруковано в журн.: ЛНВ. – 1901. – Т. 16. – Кн. 12. – С. 175 – 177, за підп: Іван Франко.

Подається за першодруком.

Незабаром вийде перший том повного, критичного видання творів Осипа Федьковича… – Йдеться про вид.: Федькович Осип-Юрій. Писання: Перше повне і критичне видання творів. – Львів, 1902 – 1910. І. Франко був редактором першого тому та другої частини третього тому чотиритомного видання творів Ю. Федьковича, що вийшло у видавничій серії НТШ «Українсько-руська бібліотека».

…у послісловію до своєї книжечки, виданої «Просвітою», н. з. «Дванадцять пісней во честь і славу святого Отця нашого Николая». У Львові 1873, перше видання… – Йдеться про поетичну збірку Ю. Федьковича «Дванадцять пісней во честь і славу святого Отця нашого Николая, мірликійського чудотворця, Руси і шкіл патрона» (Львів: Друкарня НТШ, 1873; 2 ге вид., без післямови Федьковича, – 1874).

Лаврівський (Лавровський) Юліан Григорович (1821 – 1873) – галицький культурний діяч, засновник товариства «Руська бесіда», один з організаторів першого українського професійного театру на західноукраїнських землях. У 1870 – 1872 рр. – голова товариства «Просвіта».

«Слово» – політична газета москвофільського спрямування, заснована 1861 р. (перший номер вийшов 25 січня).

Олена Луцишин

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 308 – 310.