18.01.1897 р. До Тимофія Микити

Шановний товаришу!

За написання того, що Ви мислили, чули і знали, т. є. за Ваш перший лист, я ще раз і щиро Вам дякую. Я зовсім не гніваюся за те, бо Ви дали мені доказ, що підлі брехні «Діла» і «Галичанина» ширяться між народом і що панам зі сполученого комітету тільки о те ходить, щоби мене вигризти і впакувати когось свого. В тій цілі вони позакликали до свого комітету кількох селян радикалів, щоби їх потому поставити проти радикальних кандидатів. Се виразно показалося на вічу в Раві, де сказано, що будуть поборювати всіх тих кандидатів, котрі не будуть поставлені їх комітетом. Думка і Мекелита вже зреклися належання до їх комітету, в котрім і так голосу селянства не будуть слухати.

Щодо зборів Тов[ариства] Шевченка, то треба ж Вам зрозуміти, що «Діло» писало в власнім інтересі і брехало безчельно, щоби тільки показати своє наверха. Я в сих днях надішлю Вам свою книжечку, котру про се пишу і де представляю цілу річ за порядком, то відси побачите, чи в моїм виступі в Тов[аристві] Шевченка чи в якій іншій справі було хоч на макове зерно якої підлоти.

Я не розумію, чим би Ви попсували роботу в Вашім повіті, якби-сте зреклися належання до попівського комітету. Треба Вам, хлопам, раз привикнути до сього, щоби ходити власними ногами і власними дорогами і не надіятися ні на кого крім себе. Що Вам досі помогли попи чи то в радикальній агітації, чи взагалі в політичнім освідомленню? Будьте певні, що й надалі буде те саме або й ще гірше.

А поперед усього Ви повинні дати науку тим панам, що не можна хлопами кидати так, як снопами, і захапувати їх до своїх комітетів, не спитавши, чи вони хочуть там належати, чи ні. І коли почуваєте себе членом радикальної партії, то як можете належати до виборчого комітету іншої партії, коли наша партія має свій власний комітет?

Я досі не писав до Новаковського про своє зречення, а стримався для того, бо у нас 19 є з’їзд обширного заряду і комітету виборчого і тут поговоримо про се. В усякім разі щодо недовір’я селян до мене, я буду сам себе боронити та й за довір’ям жебрати не буду. Досить з мене, що моє сумління спокійне, що я чуюся чистим, і чую, що йшов чесно тою дорогою, котру вважаю за найліпшу, а чи там хто йде за мною і вірить мені, на се я ніколи не оглядався. Я добре знаю, що люди люблять ходити утертими дорогами і не люблять таких, що протоптують нові стежки.

За час моєї звиш 25-літньої праці я так привик стрічати на кожнім кроці недовір’я, що й теперішнє недовір’я мені не дивниця. І будьте певні, що коли тепер упаду при виборах, а повиходять знов такі «любимці народу», як Телішевський, Подляшецький, Мандичевський і др[угі], що в раді державній ані разу рота не отворили, то й се мене не здивує і не знеохотить до дальшої праці. Якби я мав ті гроші, котрі я по твердженню моїх ворогів мав набрати від різних людей, що мене нібито перекуплювали, то вже би-м досі був мільйонером, а не поденним зарібником у чужій хаті. Здоровлю Вас щиро.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Франко І. Твори в 20-ти т., т. 20, К., 1956 р., с. 569 – 570.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1133).

…панам зі сполученого комітету… – Об’єднаний комітет народовців і москвофілів намагався залучити в свої ряди ще й радикалів з метою розколоти радикальну партію.

…на вічу в Раві… – Віче в Раві-Руській на Львівщині відбулося 11 січня 1897 р.

Думка Павло (1854 – 1918) – селянин з с. Купчинців на Тернопільщині, член радикальної партії, поет.

Мекелита Данило – селянин із с. Бутин на Львівщині, член радикальної партії.

…книжечку, котру про се пишу… – Стаття «Як я став казенним радикалом» вийшла окремою відбиткою (Львів, 1897).

Телішевський Костянтин (1851 – 1913) – діяч народовського табору в Галичині, посол до галицького сейму і віденського парламенту.

Мандичевський Іван (1854 – 1925) – громадський діяч у Галичині, адвокат. У 1870-х роках був близький до І. Франка і М. Павлика, притягався разом з ними до судового процесу 1878 р.

…поденним зарібником у чужій хаті. – І. Франко натякає тут на свою работу в редакції польської газети «Kurjer Lwowski».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 88 – 89.