19.06.1900 р. До І. О. Бодуена де Куртене

Wielce Szanowny Panie Profesorze!

Pospieszam z odpowiedzią na Pański list z d. 17 b. m.

Sprawa kłótni między «Siew. Kurjerem» i «Krajem» wiadomą mi jest o tyle, o ile dała prasie galicyjskiej jeszsce i jeszcze raz powód do wylania na mnie kilku naczyń swych wonności. Czy mię to obraziło? Mój Boże, dawno przestałem obrażać się na ludzi, którzy potrafią wyrokować o rzeczy, której albo całkiem nie znają, albo nie próbowali przemyśleć. W ich ujadaniu widzę chyba wyzwanie do dawnej walki, zachętę do pracy.

Sama kłótnia między «Krajem» i «Siew. Kurjerem» oburzyła mię o tyle, o ile «Kraj» z początku faworyzował «Siew. Kurjer» i roztaczał nad nim ojcowską opiekę, a «Siew. Kurjer» widocznie był kontent z tego, posuwając swoją uprzejmość do tego stopnia, że pokazywał redaktorówi «Kraju» rękopisy swych korespondentów, by go przekonać, że dany artykuł pisał nie ten, kogo podejrzewano w «Kraju».

Rozkrycie mego pseudonimu było mi obojętnym. Gdy redaktor «Siew. Kurjera» zaprosił mie do współpracownictwa, zaproponowałem mu z początku, że będę podpisywać swe korespondencje pełnym nazwiskiem; sam redaktor był za anonimem, a potem sam podpisał moją korespondencję inicjałami, które rzeczy nie naprawiły.

Rozumie się, że ze strony «Kraju» było to świństwem – zamiast dyskutowania o samych stosunkach poruszonych w korespondencji – zbyć całą rzecz odnalezieniem autora i rzuceniem na niego gołosłownego potępienia. Kwalifikuję ten manewr jako świństwo ściśle z etycznego stanowiska, gdyż osobiście była mi ta sprawa obojętna. Umieściwszy w «Siew. Kurj.» zaledwie parę korespondencji w kilkunastu pierwszych numerach przestałem pisywać do tej gazety; tak samo nie wiem o tem, by wywołana przeciwko mnie z tego powodu gazeciarska heca poszkodziła mi w czemkolwiek osobiście.

Bogu dzięki, leżę na ziemi, więc nie mogę być powalony; nie mam z Polakami żadnych stosunków i nie jestem w niczem od nich zależny; o politycznej ani o żadnej innej karierze nie marzę, więc niczego się od nich nie spodziewam ani obawiam. Nawet te pobożnymi chęciami podyktowane odezwy tutejszych patriotów do młodzieży, by mi dała poczuć tęgość polskich dłoni, pozostały bez skutku. Co najwyżej mógłbym pewnego rodzaju refleks tej hecy widzieć w relacji lwowskiego namiestnika do ministerstwa oświaty, który udecydował (już w roku b.) załatwić odmownie prośbę Towarzystwa im. Szewczenki o podwyższenie drobnej zresztą (do 3000 złk wynoszącej) subwencji państwowej dla tego Towarzystwa, a to na tej, wolnie wyrażonej i nam przez tradycję zakomunikowanej podstawie, że «w tern Towarzystwie wodzą rej dwaj ludzie, z których jeden nie wiadomo jakie ma zamiary (prof. Hrusz.), a drugi jest aż nadto znany ze złych zamiarów» (meine Wenigkeit).

Powtarzam, osobiście jest mi ta sprawa najzupełniej obojętną, odniosłem z niej nawet korzyść o tyle, o ile pomogła mi rozszerzyć nieco zakres mej antropognozji.

Czy Szanowny Pan długo jeszcze pozostaje w Krakowie? Pytam dlatego, gdyż chciałbym Panu posłać niektóre moje nowe prace, których odbitki będę miał w ręku dopiero za 1 – 2 tygodnie. Z głębokim szacunkiem

oddany Iw. Franko.

Lwów, 19/VI 900

Вельмишановний пане професоре!

Поспішаю з відповіддю на Ваш лист під дня 17 цього місяця.

Справа суперечки між «Северным курьером» і «Krajem» відома мені настільки, наскільки вона дала галицькій пресі іще раз нагоду облити мене помиями. Чи образило це мене? Мій боже, я давно перестав ображатися на людей, котрі здатні вирішувати справи, на яких вони або зовсім не розуміються, або й не пробували їх продумати. У їхніх нападках бачу я лише виклик для дальшої боротьби, заохочення до праці.

Сама сварка між «Krajem» і «Северным курьером» обурила мене у зв’язку з тим, що «Kraj» спочатку прихильно ставився до «Северного курьера» і оточував його батьківською опікою, а «Северный курьер» був, очевидно, задоволений з усього, йдучи у своїй ввічливості так далеко, що показував редакторові «Kraju» рукописи своїх кореспондентів, щоб переконати його, що цю статтю писав не той, якого підозрювали в «Kraju».

Розкриття мого псевдоніму було для мене байдужим. Коли редактор «Северного курьера» запросив мене до співробітництва, я запропонував йому спочатку мої кореспонденції підписувати повним прізвищем; сам редактор був на боці аноніму, а потім сам підписав мою кореспонденцію ініціалами, котрі справи не змінили.

Зрозуміло, з боку «Kraju» це було свинством – замість того, щоб дискутувати про самі відносини, порушені в кореспонденції – вирішити усю справу віднайденням автора і голослівним його обвинуваченням, я вважаю цей маневр свинством виключно з етичного боку, бо особисто для мене ця справа байдужа. Помістивши в «Северном курьере» лише кілька кореспонденцій у кількох перших номерах, я перестав писати до цієї газети; так само не думаю, не знаю про те, щоб викликаний проти мене з цього приводу газетярський галас міг мені особисто у чому-небудь пошкодити.

Богу дякувати, я лежу на землі, отож не можу бути збитим з ніг, не маю з поляками ніяких зносин і ні в чому від них незалежний; про політичну та й про ніяку іншу кар’єру не мрію, отож від них і не сподіваюся нічого, і нічого не боюся. Навіть ті побожними бажаннями продиктовані відозви тутешніх патріотів до молоді, щоб вона дала мені відчути силу польських кулаків, залишилися без наслідку. Щонайбільше я міг би відгук цієї травлі бачити в донесенні львівського намісника до Міністерства освіти, який пропонував (уже в цьому році) негативно вирішити прохання Товариства імені Шевченка про підвищення дрібної зрештою (бо лише 3000 золотих ринських на рік державної допомоги для цього Товариства, і то на тій і по традиції нам переданій основі, що в цьому Товаристві заправляють двоє людей, один з яких невідомо які має наміри (проф. Грушевський), а другий аж надто відомий поганими намірами (моя незначна особа).

Повторюю, особисто мені ця справа зовсім байдужа, я навіть з неї скористався настільки, наскільки вона помогла мені розширити дещо обсяг моєї антропогнозії.

Чи Ви, шановний пане, залишатиметеся у Кракові? Питаю тому, що я хотів би Вам послати деякі свої нові праці, відбитки яких я матиму в руках лише за 1 – 2 тижні.

З глибокою пошаною

відданий вам Ів. Франко.

Примітки

В оригіналі друкується вперше.

Вперше надруковано в українському перекладі: Франко І. Твори в 20-ти т., т. 20, К., 1956 р., с. 586 – 587.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 935).

…Ваш лист з д[ня] 17 б[іжучого] м[ісяця]. – І. О. Бодуен де Куртене просить І. Франка висловити свою думку з приводу суперечки між редакціями газет «Kraj» і «Северный курьер», що була викликана вміщенням в останній кількох кореспонденцій І. Франка під спільною назвою «Письма из Австрии» («Северный курьер», 1899, № 1, 15, 24, 32, 48, підписано криптонімом «И-о»).

«Северный курьер» – щоденна російська політична і літературна газета, виходила в Петербурзі протягом 1899 – 1900 рр. За поширення прогресивних поглядів заборонена урядом. До співпраці з цією газетою І. Франка залучив її редактор Костянтин Іванович Арабажин (1866 – 1929) – російський і український літературознавець, письменник (див. його листи до І. Франка: ф. 3, № 1602, 1603, 1605, 1608, 1612, 1620, 1638).

…Розкриття мого псевдоніму… – І. О. Бодуен-де-Куртене запитує у листі, чи І. Франко не ображений тим, що редакція газети «Kraj» в № 49, 59 за 1899 р. і № 7 за 1900 р. намагалася дати зрозуміти читачам, що автором статей у газеті «Северный курьер» за 1899 р. був І. Франко.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 152 – 154.