[Рец.] А. И. Алмазов. К истории молитв на разные случаи

Іван Франко

Заметки и памятники. – Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете, VI, стор. 380 – 432.

Недавно ще, в рецензії на працю К. Потканьського «Postrzyżyny u słowian» («Lud», organ Towarzystwa ludoznawczego we Lwowie, t. II, zeszyt 1, str. 81 – 83), я мав нагоду вказувати на важність студіювання требника, особливо його старших кодексів, для історії многих вірувань і обрядів нашого народу. В Росії дещо вже зроблено для сього вивчення, хоча далеко не все. Особливу увагу звернено на т. зв. апокрифічні молитви (И. Я. Порфирьев. Апокрифические молитвы по рукописям Соловецкой библиотеки, в Трудах IV Археол[огического] съезда; И. Каратыгин. Обзор некоторых чинопоследований в рукописных требниках, принадлежащих библиотеке Спб. духовной Академии в Христианском чтении, 1877, т. I, стор. 423 – 448); сюди додати треба основну студію, присвячену апокрифічним т. зв. молитвам Сисинієвим в книзі М. Соколова «Материалы и заметки по старинной славянской литературе», хоча твори ті властиво не молитви, а закляття.

Вищеназвана праця д. Алмазова являється, таким робом, першою систематичною, хоч далеко не повною роботою на тім полі. Д[обродій] Алмазов – автор кількох праць по історії церковних обрядів (Чинопоследование крещения и миропомазания. Казань, 1884; Тайная исповедь в православной Восточной церкви. Одесса, 1894) – являється особою вельми компетентною для сього досліду, й його праця вповні осягає ту скромну мету, яку він собі поставив, ба, можна сказати, дає значно більше, ніж заповідає титул, бо дає готову і природну рамку для дальших дослідів на тім полі, а надто ряд докладних дослідів над поодинокими молитвами.

Для характеристики змісту праці д. Алмазова піднесемо поперед усього те, що, по його думці, назва деяких молитов апокрифічними є зовсім хибною. Всі справжні молитви, котрі дійсно були уживані в обряді, не підпадають під поняття творів апокрифічних і не мають у собі нічого виразно протицерковного. Назва така могла повстати хіба через перемішання молитов з закляттями, що справді були творами апокрифічними і з котрих деякі через недостачу критики у впорядчиків та видавців евхологіонів та требників попали також у ті книги. І в збірці молитов, опублікованих самим Алмазовим із різних требників в додатку до його праці, знаходимо дві такі молитви (№ 28 і 29): одну грецьку, другу церковнослов’янську, що мають вповні характер не молитви, а замовляння. Її апокрифічний характер підносить автор в цікавім досліді, спеціально їй присвяченому (стор. 400 – 403).

Всі молитви, уміщені в старих і нових рукописних і друкованих требниках, д. Алмазов вельми вдатно зводить до п’ятьох основних типів, а то:

1) Молитви, що мають на меті посвячення і очищення предметів, більш або менш тісно зв’язаних з богослужінням (в збірці, приложеній д. Алмазовим до його статті, сюди належить № 1. Молитва на истерние церкви от пожара; № 2. Мол[итва] приложенію пеленам ко образу; № 7. Мол[итва] над артусом; № 5. Мол[итва] на пасху над сыры и над мясы; в рукописнім требнику з XVII або XVIII в., переданім мені ласкаво д. Дроздовським, є надто: чин освящения ветвей в неделю Цветную, молитва на раздробление артоса, чин благословения дискоса, звезды, ложицы, чаши, новых священнических одежд).

2) Молитви, що мають на меті посвячення і очищення предметів, уживаних у щоденнім людськім житті (в збірці д. Алмазова до таких належить: № 3. Мол[итва] на освящение сыру, меду; № 4 – над сыры и яйцы; № 8. Мол[итва] над пивом и вином и над медом кислым; № 9. Мол[итва] млеку пресному и меду осквернившуся; № 11. Мол[итва] пещи и сосудом глинным; № 12. Мол[итва] новому ситу; № 13. Мол[итва] на соль оскверненную; № 14. Мол[итва] волу на заколение, в моїм рукописнім требнику маються надто: молитва от осквернения чин благословения нового дома, чин благословения гроздий виноградных, ч[ин] бл[агословения] вина, чин освящения вина, чин благословения новаго кладязя, чин освещения кладязя оскверненного, чин благословения и освящения вина, елея, меда или инаго пития и яствия).

3) Молитви, де благословиться чоловіка на якесь діло і проситься, аби мало добрий хід і щасливе закінчення (в збірці Алмазова сюди належать: № 15. Εύχή είς το έλευθεροσαι – δουλον і № 16. Мол[итва] егда хощет господин пустити раба; № 17. Мол[итва] в пострижение глави; № 18. Мол[итва] начинающе всяко дело; № 19. Мол[итва] нача[ти] орати землю; № 20. Мол[итва] начинати сеяти; № 21. Мол[итва] жать идут на поле; № 22 – 23. Мол[итва] зажинати; № 24. Мол[итва] внегда садити виноград; № 25. Мол[итва] в начале брани винного; № 26. Мол[итва] детей сажати учити грамоте; № 27. Мол[итва] егда божественная начертовати исправленна священнокланятельных книг; в моїм рукоп[иснім] требнику є надто: чин благословения во путь места святая посещати или ино что благое соделовати ли купно деяти идущим; чин благословити сеяния; Мол[итва] бабе, приемшей отроча).

4) Молитви, що мають на меті потішити і покріпити чоловіка в якійсь тяжкій пригоді (в збірці д. Алмазова сюди належать: № 28 і 29. Мол[итва], егда человек не спит; № 30. Мол[итва] от всякой печали человеку; № 31. Мол[итва] о плачущих; № 32. Мол[итва] в любовь, еже есть в мире [Очевидно – і сього не вияснює д. Алмазов – таку молитву наймало у священика одно з подружжя, не люблене другим, або там, де в подружжі були часті сварки та бійки.]; в моїм рукописнім требнику сюди можна би віднести молитву над женою извергшею).

5) Молитви, що мають на меті відвернути шкідливі впливи сил і явищ природи і злих духів (в збірці д. Алмазова до таких належать: № 33 – 34, екзорцизм св. Трифона; № 35. Мол[итва] от грому и молнии; № 36. Мол[итва] на запрещение громов и молнии; № 37 – 38. Молитвы от грому; № 39. Другая мол[итва] от грому; № 40 – 42. Мол[итвы] от грому и молнии; в моїм рукоп[иснім] требнику є: Мол[итва] за запрещение громов и молнии; Мол[итва] самим себе заклявшим; Мол[итва], разрешающая всякую клятву, восследование над домом или местом очарованным).

До сих груп можна би ще додати групу молитов з подякою на різні добродійства (у Алмазова є № 10. Мол[итва] всякому приношению; в моїм рукописнім требнику є мол[итва] перед різдвом і Великоднем, де священик дякує вірним за зложені ними приноси).

Із уваг д. Алмазова про поодинокі молитви піднесено тут кілька подробиць. Молитва № 2, «приложеніє пеленам к образу», не звісна в грецьких евхологіонах, повстала правдоподібно на Русі і то, як автор зазначає, в Західній (може, краще в Південно-Західній?) Русі і зв’язана з звичаєм привішувати до церковних ікон металеві прикраси або «пелени», себто полотняні і інші оздоби. В Росії синод заборонив се ще в р. 1722, та у нас звичай сей держиться й досі. В тексті молитви жертвує жінка.

Цікава молитва «Жене повнегда родити отроча» викликала в рос[ійській] теологічній літературі живу суперечку задля поміщених у ній слів: «и соблюди Господи (жінку і дитину) от зависти и от очес призора». Очевидно, автор молитви мав на думці народне вірування про т. зв. пристріт, або уроки Правовірні теологи силкувалися доказати, що церква, допустивши сі слова в требнику, не допустилася ширення народного забобону, та д. Алмазов дуже вірно підносить, що таке викручування церковної непогрішності є зовсім зайве, що віра в силу людських очей здавен-давна була розповсюджена між народами і не вважалася забобоном. Ті слова знаходяться в грецькім оригіналі сеї молитви, бо віра в пристріт властива була грекам і то не тільки нижчим, а й усім верствам (стор. 389).

Автор додає вправді, що ся молитва повстала досить пізно, та доказу не дає; нам здається, що вона могла повстати ще на жидівськім грунті, де віра в «лихі очі» була здавна розширена і не раз знайшла вираз у талмуді і інших писаннях (гл[яди]: Grünbaum. Beiträge zur vergleichenden Mythologie aus der Hagada, ZDDMG, XXXI, 258 – 261). Зрештою д. Алмазов показує, що в грецьких евхологіонах не раз з’являються народні повір’я, неначе усвячені церквою, і приводить як приклад дві молитви по вмерших під церковною клятвою, де проситься бога, щоб позволив «телу от тебе созданному естеству датися» або «разийтися в сия, от них же создано бысть» – очевидний натяк на народне вірування, що чоловік, церквою проклятий, не може зогнити (народна українська легенда про Пілата, проклін: «а не зогнив бис у земли!» і вірування про упирів, що не вмирають у гробі).

Молитви четвертої групи, т. зв. лікарські, автор признає фальшивими і такими, що не повинні бути в требниках. В старих грецьких евхологіонах їх і нема, та знаходяться в т. зв. грецьких екзомологетаріях, звідки невеличке їх число перейшло і в наші требники. Усіх їх не було більше 12-и. Кінчиться огляд молитов увагами про молитву від громів і блискавок, незвичайну своєю формою; автор, дотепно зводячи різні рукописні тексти, доходить до того, що ся молитва – уривок з більшої цілості.

Остаточні висновки свої автор формулює просто і ясно, та нам здається, що вони не зовсім випливають із його праці.

«Молитви на різні випадки, взяті в цілості, можуть служити одним із характерних джерел для означення стародавніх поглядів народу на значення релігії в його щоденному буденному житті».

Яким способом молитви, зложені не народом, а духовними, переважно не на Русі, а в Греції, можуть служити джерелом для означення яких-небудь поглядів народу? Навіть погляди грецького народу тільки подекуди, припадково проривалися в догматичну конструкцію молитов. Коли вже вважати молитви требника у нас яким-небудь джерелом, то хіба можна би бачити в них джерело вірувань та обрядів народних, а бодай уживати їх як помічного джерела при досліді тих поглядів та вірувань.

Напр., говорячи про віру в упирів у нашого люду, етнограф мусить звернути увагу на текст молитви за померлих у клятві; говорячи про віру в чари, треба звернути увагу на стародавні молитви про очищення зачарованого місця і т. і. Нині наукою встановлено такий погляд, що те, що тепер в формі вірувань і забобонів лишилося духовою власністю темних і неосвічених простаків, було колись вірою чільних верстов народних і нерідко в письменних пам’ятках усвоювалося чільними верствами іншого народу, щоб опісля від тих верстов перейти до нижчих, що первісно могли й зовсім не мати такого вірування.

Яку масу таких вірувань внесло в духове життя європейських народів християнство, що своєю чергою віссало в себе масу традицій жидівських, греко-римських, староєгипетських, персо-буддійських! Літургічні пам’ятки є поперед усього викладки тих основних християнських поглядів і вірувань навіть тоді, коли вони зложені були не в самій Греції, а на слов’янськім або й на руськім грунті. Народний елемент побутовий та поглядовий тут мінімальний; вплив тих творів на формування поглядів народу натурально був далеко більший, ніж міг бути вплив народного життя на формування тих творів.

Примітки

Вперше надруковано у ЗНТШ, 1897, т. 18, кн. 4, с. 38 – 42.

Зберігся автограф статті під цим заголовком (ф. 3, № 760, 6 арк.). Між автографом і першодруком є незначні різночитання стилістичного характеру.

Подається за першодруком.

Алмазов Олександр Іванович (1859 – 1920) – професор церковного права Новоросійського університету.

Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете, VI, стор. 380 – 432. – Точні бібліографічні дані рецензованої І. Франком праці такі: Алмазов А. И. К истории молитв на разные случаи. Заметки и памятники. – Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете. Византийское отделение, III/IV, 1896, Одесса, с. 380 – 432.

Потканьський Кароль (1862 – 1907) – польський буржуазний учений. Рецензія I. Франка під заголовком: К. Potkański. Postryżyny u Słowian i Germanów (1895) була опублікована у журналі «Lud. Organ Towarzystwa ludoznawczego we Lwowie», 1896, Rocznik drugi, s. 81 – 83.

«Lud» – етнографічний журнал, що видавався у Львові з 1895 р.

Требник – богослужебна книга, що складається з описів обрядів і молитвословія. У грецькій церкві Требник і Служебник під назвою Евхологіон, або Молитвослов, являють собою одну книгу.

Порфир’єв Іван Якович (1823 – 1890) – російський історик літератури, дослідник давньої літератури.

Соколов Матвій Іванович (1865 – 1906) – російський вчений, історик слов’янських літератур. Мається на увазі його праця «Материалы и заметки по старинной славянской литературе», надрукована в «Известиях историко-филологического института князя Безбородко в Нежине», 1889, т. XI.

пристріт, або уроки. – Наводяться назви хвороб, що їх приписували за народним повір’ям «силі лихих очей».

Талмуд – релігійне вчення та правовий кодекс іудаїзму. Подає виклад моральних і правових норм у формі повчань, притч, легенд, оповідань на історичні та медичні теми.

Grünbaum. Beiträge zur vergleichenden Mythologie aus der Hagada, ZDDMG, XXXI, 258 – 261. – Йдеться про статтю німецького вченого-мовознавця М. Грюнбаума «Beiträge zur vergleichenden Mythologie aus der Hagada», надруковану в журналі «Zeitschrift der deutschen morgenländischen Gesellschaft», Leipzig, 1877, T. XXXI, с 258 – 261.

Пілат (Понтій, або Понтійський) – історичний та біблійний персонаж, шостий римський прокуратор (правитель) в Іудеї. Згідно з християнською легендою, затвердив смертний вирок Христу, будучи переконаним у його невинності.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 12 – 16.