Чи справді Т. Шевченко написав вірш «Слов’янам»?

Іван Франко

Проф. Стороженко каже, що знайшов сю віршу в актах Кирило-Мефодіївського братства в архіві департаменту поліції в Петербурзі між паперами Костомарова і додає деякі уваги про розвій панславістичних ідей у Росії. Чиєю рукою писана оця вірша і для чого проф. Стороженко вважає автором її Шевченка, про се не знаходимо ані слова пояснення.

Та прочитавши саму віршу, для кождого знакомого з духом Шевченкової поезії, з його мовою та віршовою технікою відразу стане ясно, що ніяким способом не можна сеї вірші вважати твором Шевченка. І коли ота вірша, як думає проф. Стороженко, являється вірним зразком тих панславістичних поглядів, які панували в Кирило-Мефодіївськім братстві, то ми мусимо сказати, що в такім разі Шевченкове слов’янофільство було в деяких важних точках принципіально відмінне від них.

Лишаючи докладне вияснення Шевченкового слов’янофільства для окремої монографії, я зазначу тут тільки те, що воно ніколи не було ані расове, ані конфесійне. Шевченко не любив слов’ян за те тільки, що вони слов’яни, не бачив ані жодного містичного значення в їх назві, не впускався в туманні міркування про світлу будущину слов’янської раси на тій одинокій основі, що «захід» гниє, а слов’яни здорові, непочаті, не вірив ні в які окремі принципи будущої «слов’янської» культури. З минувшини слов’ян він підносив тільки такі моменти, де слов’яни (одиниці) вносили свої вклади в скарбівню загальнолюдської цивілізації. Такими героями в його очах були Іван Гус і Шафарик.

Співаючи про криваві бої між поодинокими дітьми «старих слов’ян» (поляками і українцями), Шевченко жалував тільки того, що вони впивалися кров’ю, а в їх будущій згоді бачив тільки «відновлення тихого раю» («Ляхам»), а не жадну всесвітню подію, не жаден «день воскресний». Так само віра, чи то православна, чи римська, чи яка інша, не мала ніякої ролі в його слов’янофільських мріях. В боротьбі між ляхами і українцями винна була не різниця віри, а «ксьондзи-єзуїти»; Гус виступає не проти римського католицизму, а проти панських надужить (відпусти і т. ін.).

Тим менше було в Шевченковім слов’янофільстві якого-будь державства, і коли Костомаров подавав як одну з головних точок програми Кирило-Мефодіївського братства «федерацію всіх слов’ян під протекцією російського царя» і коли автор отсеї вірші вже пресумтивно величає «нашого двоглавого орла» за те, що своїми шпонами вирвав слов’ян із неволі, то ми мусимо вірити, що такі думки були у Костомарова і у автора вірші, може, навіть у всіх братчиків, та ми не маємо ані найменшої підстави приписувати такі думки й Шевченкові, що, як звісно, до братства фактично не належав.

Автор вірші «Слов’янам» у всіх тих точках висловлює погляди якраз противні Шевченковим. Для нього відродження слов’янщини є «розрішенням загадки» якогось таємного «великого спора»; увільнення слов’янщини буде заразом якимсь відновленням християнства; се відновлення мусить прийти «од востока» і має бути посоромленням не тільки заскорузлої ортодоксії, що «словом божим подавляла розум», але також посоромленням тих філософів, що перевертали зло на добро і ховали правду від простаків. Автор хвалить сербів не тільки за їх пісні, але також за «чистую віру» і за ненависть до турків – компліменти зовсім неможливі в Шевченкових устах.

Проти авторства Шевченкового промовляють також деякі незручності та особливості в мові та віршуванні, яких не бачимо в інших Шевченкових творах. Зачислимо сюди: в стрічці 4 «розлягає» замість «розлягається»; стор. 44 – «по твоїї» зам. «по твоїй»; стор. 58 і 60: ужито два рази слово «гасло», не вживаного Шевченком; там же: «вічной» зам. «вічної»; стор. 77 – «шпони» – слово, не вживане Шевченком; стор. 92 – «ізувір» – слово, не вживане Шевченком.

Та всі отсі докази могли би ще бути хиткими, якби ми не мали ще одного і то рішучого, т. є. якби не могли сказати майже напевно, хто був автором сеї вірші. Та ми можемо се сказати. В книзі «Збірник творів Ієремії Галки» (Одеса, 1875, стор. 105 – 109) є вірша п[ід] заголовком] «На добраніч», що має в собі багато схожого з віршою «Слов’янам». І так стрічки 29 – 32 нашої вірші знаходимо там трохи змінені:

«Усе небо блакитнеє покрила темнота,

Безпросвітна, нерозумна, давняя дрімота»;

стрічки 33 – 36 нашої вірші дослівно схожі з стрічкою 4 вірші «На добраніч»; стрічки 45 – 48 «Слов’[янам] – «На добраніч» в ось якім варіанті:

«Горе, горе лукавому, що в гасло неволі

Обертає хрест всечесний, гасло правди й волі».

Стрічки 61 – 64 «Слов’[янам] – купл[ету] 17 «На добраніч» – з виїмком першого рядка, що є переробкою рядків 65 – 68 «Слов’[янам]: «Горе вченим, що од простих світло заховали». Рядки 69 – 72 «Слов’[янам] – купл[ету] 18 «На добр[аніч]». Купл[ет] 22 «На добр[аніч]» – стор. 17 – 20 «Слов’[янам] з відміною: «Прокинуться всі народи»; купл[ет] 23 «На добр[аніч]» – стор. 21 – 24 «Слов’[янам] з відміною в другім рядку: «Узрять» і «їм» зам. «всім». Купл[ет] 24 «На добр[аніч]» – стор. 25 – 28 «Слов’[янам].

Думаю, що спільність так значного числа рядків у обох віршах аж надто доказує, що автором вірші «Слов’янам» був не Шевченко, а Костомаров. Недарма ж проф. Стороженко знайшов її між його паперами. Дату написання вірші «» він означує на 1846 або початок 1847 року. З одеського видання віршів Галки ми не бачимо, коли була написана вірша «». Та порівнявши її з віршею «Слов’янам», ми мусимо прийти до переконання, що «На добраніч» написано пізніше. Вірша «Слов’янам» (надрукована в «Киевской старине» з пропуском) була, мабуть, першим нарисом і пізніше була перероблена на віршу «На добраніч». Порівняння обох переробок кидає вельми цікаве світло на розвій думок у Костомарова. В вірші «На добраніч» позамазувано всі сліди слов’янофільства, а лишено тільки релігійну містику. Попікшися на гарячім, знаменитий історик готов був і на холодне дути.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1897, № 23, с. 455 – 456.

Подається за першодруком.

Приводом до написання статті була публікація М. І. Стороженка у журналі «Киевская старина» (1897, т. 59, с. 1 – 5) під назвою «Славянам. Неизданное стихотворение Т. Шевченко, с предисловием Н. И. Стороженко».

Критичним відгуком на цю публікацію стала стаття І. Франка, де він переконливо довів, що вірш, в якому відбилися політичні настанови правого крила Кирило-Мефодіївського товариства, не належить Т. Г. Шевченкові.

Стороженко Микола Ілліч (1836 – 1906) – російський та український вчений, представник культурно-історичної школи в літературознавстві. Дослідник англійської літератури, автор праць з історії російської літератури.

Костомаров Микола Іванович (1817 – 1885) – український і російський історик, письменник, етнограф і публіцист, професор Київського та Петербурзького університетів.

Гус Ян (1369 – 1415) – чеський мислитель, ідейний натхненник антифеодального, національно-визвольного руху в Чехії.

є вірша п[ід] з[аголовком] «На добраніч»… – Вірш М. І. Костомарова «Діти слави, діти слави», підписаний псевдонімом Ієремія Галка, вперше надрукований у журналі «Основа», 1861, № 2, с. 44.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 25 – 27.