[Рец.] М. Г. Попруженко. Несколько замечаний о сочинениях
Юрия Крижанича
Іван Франко
Известия Отделения русского языка и словесності Имп[ераторской] Академии наук, 1897, II, стор. 302 – 319.
Юрій Крижаним – одна з найцікавіших фігур у Слов’янщині в XVII віці. З роду хорват і латинський священик, він учився в Італії і враз з папською делегацією висланий був коло 1650 р. до Московщини. Тут він вельми зацікавився народним життям, мовою, релігійними і політичними справами і по повороті делегації до Риму він ще раз на власну руку в 1655 р. вибрався до Московщини.
Тут він звернув на себе увагу уряду своїми писаннями, що доторкалися важних політичних справ, його арештовано і вислано на Сибір, де сей перший панславіст і завзятий москвофіл прожив 18 літ, написав цілий оберемок найрізнорідніших творів, починаючи від граматичних розправ, а кінчачи обширними економічними та політичними трактатами, та, мабуть, і вмер.
Його писання аж до половини нашого [19] віку спочивали в рукописах, порозкидані по приватних та публічних бібліотеках або позакопувані в пліснятині архівів. Тільки в остатніх часах учені зацікавилися ним, повигрібали та опублікували дещо з його творів, далеко ще не все, і дали також ряд праць і більше або менше цінних уваг про його життя, його характер і його значення для історії і науки.
До таких детальних праць належить також стаття д. Попруженка, якої заголовок виписано вище. Подавши в примітці бібліографію (неповну) дотеперішніх праць про Крижанича, д. П[опруженко] справедливо завважує, що хоча спис тих праць досить довгий, то проте нема ще про Крижанича такої праці, яка б обіймала ціле його житія і всю його літературно-наукову і політичну діяльність, ба навіть архівний матеріал про нього далеко ще не весь повідкриваний і опублікований.
Д[обродій] Попруженко подає уваги про три праці Крижаничеві, а то про рукописний том його перекладів із грецької та церковнослов’янської мови на латинську, написаний у Римі перед подорожжю до Росії. Д[обродій] П[опруженко] доказує, що те, що перекладено з церковнослов’янської мови, вийняте було Крижаничем із т[ак] зв[аної] «Кирилової книги», збірки догматичних, полемічних та канонічних статей, виданої в Москві.
Далі доказує д. П[опруженко], що приписаний Крижаничеві твір «De arte bene moriendi» є не що, як твір єзуїта Белларміна, переписаний Крижаничем. При кінці рукопису Крижанич написав свої власні переклади двох латинських гімнів до св. Івана Хрестителя. Переклади ті публікує д. Попр[уженко]. Вони писані латинськими буквами, мішаною мовою – не то церковнослов’янською, не то хорватською; віршування зовсім недоладне.
Найважніший для нас третій причинок, поданий д. Попруженком. Їдучи удруге до Росії, Крижанич їхав через Львів, Корець, Лисянку, Борзну до Москви, а приїхавши туди, написав на основі своїх спостережень справжній політичний меморіал п[ід] з[аголовком] «Putno opisanie ot Lewówa do Móskwi» і подав його до Посольського приказу, тодішнього уряду заграничних справ.
Там, очевидно, звернули увагу на се писання, бо переклали його з Крижаничевої «всеслов’янської» мови на московську. Крижаничів оригінал, писаний латинськими буквами, був уже давно віднайдений в архіві Посольського приказу, використаний Соловйовим, потім опублікований Кулішем, а недавно Белокуровим в «Чтениях Имп[ераторского] общ[ества] истории и древностей российских», Москва, 1894, кн. 1.
Д[обродій] Попр[уженко] віднайшов і опублікував московський переклад. Се прецікавий документ, оцінений, але, здається, не використаний вповні істориками.
«Починаючи від Корця, – пише Крижанич, – і йдучи сюди ближче, де бували битви черкасів (так по московській термінології Кр[ижани]ч називає козаків) з польським королем, видно великі спустошення, земля спустошена лежить на кілька день ходу завдовжки і завшир; а що до сьому боці нинішнього року попустошено дуже багато міст, то черкаси, роздумавши про се, злякалися, щоб не загинули всі до одного. Се була перша і головна причина, задля якої вони склонилися і віддали належний поклін царському величеству.
В Лисянці на Федора і в Борзні на Середопістя був я на торгових сеймах і бачив, як усякі товари продавали дешево, і се нам говорили брехню, що тепер один рубель варт тільки, що давніше п’ять або шість рублів. А по нашій думці, причина сеї дешевизни не та, буцімто намножилося купців або товарів, а та, що багато черкасів вигибло в нинішніх війнах, то й купецьких людей поменшало.
Черкаси, хоча признаються до православної віри та мають звірячі обичаї і норови, а причиною сього, між іншим або найбільше, є одна єресь – не духовна, а політична, приналежна до світських справ, а сеї єресі начальники – ляхи, а від них навчилися держатися її міцно і черкаси, і мало що не всі народи в Європі [Се, скільки нам звісно, перша вказівка на знамениту «польську інтригу», що буцімто обхоплює своїми нитками не тільки всю Русь, але й всю Європу. – [Іван Франко].].
Ся єресь така, що забили собі в голову і вважають непохитно правдивим такий погляд, буцімто жити під сим преславним царством руських – значить жити в більшій неволі і підданстві, і панщині, гіршій від турецького тиранства, гіршій від фараонової служби і єгипетської неволі. До сього дідьчого переконання багато допомагають їм люди, що мають духовну власть, і грецькі митрополити, як се ми від не одного чули з великими нашими жалощами».
Крижанич обіцяє написати окремий трактат і збити сю єресь, поки що дає московському урядові мудрі ради, як йому поступати з черкасами. Цар повинен вислати якогось князя, щоби зробив «з черкаси пристойную згоду», і Крижанич прописує зараз, яку промову мав би той князь до черкасів. Він повинен трактувати їх як блудних синів, що по довгій блуканині вертають назад до рідного батька, готового дарувати їм усі провини.
«А що ви, повіривши невірним спокусникам, перелякалися, аби вам праведний цар не нарушив і не відобрав ваших свобід і вольностей, хоча досі ви не мали на се ані одної зазнаки, – то сьогодні царське величество увільнює вас радо і понад міру від такого страху і такої турботи, і наказав великий цар оповістити вам ось що:
1. Славний цар і великий наш володар і помазанник Божий обіцяє вам в цілості затримати і охороняти всі ваші давніші вільності.
2. Хоче його царське величество дізнатися від вас, чи не жадаєте ще інших вільностей, і чого пригожого зажадаєте, буде вам дозволено.
3. Крім усього того, що ви по справедливості і відповідно попросите, обіцяє царське величество обдарувати вас ще новою вільністю, щоб ви пізнали батьківську любов і прихильність до вас його величества і завсігди стояли поперед усіх і скріплювалися в вірності».
Ся незвичайна ласка – мало б бути встановлення окремого «приказу» для українських справ у Москві і обсадження всіх місць у тім приказі самими українцями. Натомість радить Крижанич скасувати доживотне гетьманство, а вибирати гетьмана на три роки, а ще ліпше – завести двох гетьманів по обох берегах Дніпра, незалежних один від одного.
Важніші міста, як Київ і Чернігів, повинні бути незалежні від гетьмана і підлягати просто цареві, а властиво царським воєводам; так само всі новозбудовані оселі повинні бути царські, а не гетьманські, і цар може роздавати їх не самим українцям, але своїм вірним боярам.
Отсе ряд способів, придуманих Крижаничем для заспокоєння України, а радше для цілковитого викорінення української єресі – свободолюбності. Крижанич являється тут безпосереднім учеником Макіавеллі і хто зна, чи московський уряд не покористувався власне його думками, проводячи свою політику на Україні. Та Крижаничеві за сі мудрі ради віддякувано Сибіром.
Тільки там, у тобольській самотині, він потрохи вилічився з державного макіавелізму і дійшов до думок далеко поступовіших і гуманніших, які висловив у своїй обширній праці «Разговори об владательству» (часть її, що становить грубезний том, видав Безсонов п[ід] з[аголовком] «Русское государство в половине XVII в.», – більша частина досі лежить в рукописі ось якими словами:
«Всі закони і всі інституції державні повинні йти до спільного добра і не повинно в краю бути ані одного закону, що мав би метою окрему користь якоїсь одної верстви або особи, а йшов на шкоду всіх інших горожан. Ані одна верства не повинна підноситися понад другі настільки, щоби інші через те терпіли кривду і притиски».
Варто би, щоби хтось звів докупи все те, що Крижанич у різних своїх писаннях сказав про Україну, її життя, звичаї, мову, письменство. Хоч він і небагато бачив на власні очі, та все-таки дивився очима освіченого європейця і багато продумав незвичайно бистрим та оригінальним розумом.
Примітки
Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1897. – Т. 19. – Кн. 5. – С. 11 – 14 (Бібл.), за підп.: Др. Ів. Франко.
Подається за першодруком.
Попруженко Михайло Георгійович (1866 – ?) – український літературознавець, доцент Новоросійського університету й директор Одеської публічної бібліотеки.
Крижанич Юрій Гаспарович (1617 – 1683) – хорватський історик і філолог, священик, один з перших ідеологів панславізму. У 1647 і 1659 рр. приїздив до Росії, деякий мас жив у Москві, бував в Україні; автор багатьох трактатів з філософії, політекономії, історіографії, музики, праць «Опис подорожі зі Львова до Москви» (1659), «Бесіда з Чиркасовим» (1659), «Російська держава в половині XVII ст.» (1660) та ін.
«Кирилова книга» – збірник слів (проповідей) патріарха єрусалимського Кирила – діяча католицької церкви, автора полемічних праць, спрямованих проти протестантів. Збірник надруковано у Москві 1644 р. Передруковувався двічі 1784 та 1791 р. в Гродно.
Беллармін Роберт (1542 – 1621) – кардинал, єзуїт, автор полемічних праць, якими користувалися, зокрема, українські полемісти XVI – XVII ст.
Корець – місто на Волині над р. Корчиком, притокою Случі, тепер райцентр Рівненської області.
Лисянка – тепер селище міського типу Черкаської області, розташоване на р. Гнилому Тікичі.
Борзна – тепер місто, райцентр Чернігівської області, розташоване на р. Борзні.
Соловйов Сергій Михайлович (1820 – 1879) – російський історик, автор «Истории России с древнейших времен» у 29 томах (1851 – 1879), академік Петербурзької академії наук (з 1872 р.).
Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 – 1897) – український письменник, філолог, літературний критик, фольклорист, мовознавець, історик, етнограф, культурно-освітній діяч, перекладач.
Белокуров Сергій Олексійович (1862 – 1918) – російський історик-архівіст і археолог, редактор (1916 – 1918) наукового журналу «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских». Автор праці «Юрий Крижанич в России» (1902) та ін.
…де бували битви черкасів з польським королем… – Йдеться про козацькі війни 1648 – 1654 рр.
Макіавеллі Пікколо ді Бернардо (1469 – 1527) – італійський політичний діяч і письменник, автор політичного трактату «Володар» (1513, вид. 1532). Виступав за об’єднання Італії шляхом встановлення влади монарха будь-якими засобами, не зупиняючись перед убивствами, віроломством, лицемірством.
…державного макіавелізму… – Йдеться про політику, яка здійснюється підступними методами, не гребує нічим заради досягнення мети – встановлення сильної диктаторської влади.
Безсонов Петро Олексійович (1828 – 1898) – український і російський славіст-літературознавець, фольклорист, мовознавець, видавець. Працював на кафедрі слов’янських мов Харківського університету. Йому належить чимало досліджень із царин мовознавства, історії літератури, фольклору.
Олена Луцишин
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 41 – 45.