[Рец.] Sáva Chilandarec. Rukopisy a starotisky chilandarské

Іван Франко

(Věstník Král[ovské] České společnosti nauk, třída filosoficko-historicko-jazykozpytná), Прага, 1896

Кождому, хто тямить про живий зв’язок афонських монастирів з духовим, особливо релігійним життям України-Русі в XVI – XVII віках, цікавий буде отсей каталог рукописів Хіландарського монастиря на Афоні, зладжений о. Савою Хіландарцем, а зладжений до друку, поповнений передмовою і покажчиком празьким професором старослов’янської мови Фр. Пастрнеком.

Хіландарський монастир має 36 рук[описів] пергаменових, 435 паперових і 147 старих друків. В числі пергаменових рукописів один (т. зв. Мирославово євангеліє, сербське) походить із XII в., 5 євангелій із XIII в., 31 пергам[енових] і 2 паперові з XIV в., 89 пап[ерових] з XV, 95 з XVI, 161 з XVII, 53 з XVIII і 35 з XIX в. Щодо змісту є 4 євангелія Апракос, 54 четвероєвангелій, 2 євангелія і апостоли (перікопи?), 22 апостоли («Діянія і посланія»), 32 псалтирі, 8 вибірок із псалтирів, 3 псалтирі «слідовані» і 2 псалтирі «толковані» (коментарні), 3 типіки, 4 синаксари, 12 октоїхів, 3 параклітики (пісні св. Ів. Дамаскіна), 2 мінеї, 6 тріодів постних і 8 цвітних, 8 богородичників, 11 требників, 20 служебників, 15 молитвословів і т. д. Рукописів слов’янсько-руських є загалом 30, в тім числі «Проповіді» і «Літопис» Дмитра Ростовського . Між старими друками є три віленські, 2 острозькі, 2 стрятинські, 5 львівських, 14 київських. Головна часть рукописів – сербські, бо загалом Хіландар був сербським монастирем на Афоні.

Більшина рукописів, особливо давніших, має на полях або на кінці записки переписувачів та вкладників, не раз дуже важні з погляду історичного або літературного. І так на «Маргариті» св. Івана Златоуста (№ 85) читаємо:

«Игоумен Іоаким Хиландара манастиря оузет оу Іоанна роусина даскаля 584 аспр све два доуката три грошове, пол грошицоу и 20 аспр и даде в залозе сію книгоу» (стор. 30 – 31).

На Апостолі, № 145, читаємо:

«В лѣто 7140 (1632) сию книгоу купил аз Мелетии типограф в лѣцкую земли в град Бар за своию пенези за двадесет дуката жутих, еромонах Мелеті (стор. 42).

На двох рукописах переписувачі-серби свідчать, що переписують із руських ізводів, бо не могли знайти ані сербського, ані болгарського. Один із тих рукописів – збірник № 206, що містить у собі філософію Йосипа Маттатії Жидовина. Перепищик, що зладив сей рукопис в р. 1585, пише, що переписує

«от роускаго извода, поніеже необратешесе сіа книга нашим србским езиком ни в светѣи гор вь србских монастирех ни в Србсціи землих поніеже много исках и испитовах, ні вѣмь еще гдѣ есть в Блгарских земліах поніеже и тамо питах, що принесена бысть от Роусскыі земли» (стор. 50).

Важніший для нас приписок у другім рукописі – «Палеї». Рукопис доволі пізній, бо з XVII в. і має титул не зовсім звичайний:

«Книга бытіа небеси и земли, изложеніе их оца нашего Иоанна Златоустаго, о сотвореній твари видимые и невидимые и о пришествіи Христові, и о вѣплѣщеніи его, и о распетіи и о віскрьсеніи его, и о соудѣ его, и о законі и о отврьженіи жидовьсцѣм».

Незвичайне тут те, що книгу сю надано Іванові Золотоустому, чого в інших списках «Палеї» не стрічаємо; притім зміст книги, поданий у заголовку, не відповідає дійсному її змістові, а властиво може дати про нього зовсім хибне виображення. «Палея» міститься на 232 картках 4-to, а на кінці приписано:

«Сіа книга писасе в літо 7141 (1633), простите оци бога ради чьтоуще и прѣписующе, ако много се троудахмо и набѣдихмо прѣписоующе сію книгу, вьзимах от нѣкоего брата тетраде те писаха, а он писаше от извода, когда вьзех от ніего изводь да послѣдоуем, обрѣтах едино изоставліато а дроуго наопак писато, и много бѣдихмо се доколѣ иструговахмо и исправліахмо елико могохмо, обаче из изводь роуски речи тврьди не по езику, нь молю се чьтуще и прѣписующе сію книгу, благословите нас, а не кльнете, обаче аще и слабое писато, нь ми троудихмо се елико могохмо, защо се неизобрѣташе в то врѣме сіа книга в нашем езыцѣ, обаче хотѣи преписати да се внимаете аще можете исправліати роускіе речи на свои езык добро и благо, аще ли неможете а онда пишете іакоже обрѣщете в изводе» (стор. 65 – 66).

Є се, мабуть, той самий список «Палеї», про який після усної згадки д. Северянова у Відні я згадав у своїй передмові до книги «Пам’ятки українсько-руської літератури», І, XVI, тільки з помилкою, що список походить не з XIV, а з XVII віку.

Є в однім хіландарськім збірнику, писанім у XIV – XV віках (№ 111), ще одна стаття, що має напис «Книга бытіа небеси и земле юже сотвори бог и всякой твари» (стор. 37), та се або уривок «Палеї» (займає всього 6 карток 4-to), або якась інша – чи не Пісідова «Похвала богу о созданіи всея твари»?

Ще одну українсько-руську вкладну записку варто тут подати. На четвероєвангелії, писанім 1615 р., читаємо:

«Пан Никола Тонковичь (певно, Томковичь), син Стефанов, который биваль пороучником оу его милости пана Константина Корнеакты, сыновемь (сыновець?) его милости Лоуки, владики и митрополита Волынского, коупиль сію книгоу євангеліє тетрь за осмь на десять златих в земли Польской во великом градѣ Лвовѣ, вь монастиру преподобнаго отца Аноуфріа оу Лукаша Ивановича дяка, за доушоу небожчика Іоана Сербина хороужого пана Корніата з міста Рааба, да се отнесеть сіє св. євангеліє вь страноу западнюю оу дюрь градь (Джурджево?), вь церковь сербскую св. Николы, которое не маеть быти отдалено от тоеи светои церкве вь вѣчныа роды, до которого то евангеліа абы нѣкто не имель ничого кроме пана Николи выше реченого, который ся о то троуждаль, до бог ему платить и нагородить вь царствіи своем, аминь» (стор. 57).

Як бачимо, українсько-руські книги і рукописи вандрували тоді часто на південь і то не тільки як побожні дарунки: їх не раз купували прибуваючі з Сербії, Болгарії та Афону монахи, щоби ними запомогти свої церкви, зубожілі через турецьке завоювання.

Із творів більше світського, літературного змісту знаходимо в хіландарських рукописах дещо цікаве. І так у збірнім рукописі № 211 (маб(уть), XVI в[ік]) знаходимо «Хожденіе Даніила игоумена въ светыи град Іерусалим и въ прочаіа света мѣста» (стор. 52) – очевидно, сербський перепис нашого Данила Паломника – інтересний історико-літературний факт.

Під ч[ислом] 77 є рукопис сербського тексту повісті про Варлаама і Йоасафа з XV в.

В двох списках, в рукоп[исі] 211 (XVI в.?) і в збірці № 312 знаходиться якесь псевдоепіграфічне «Житіє и оусѣкновеніе честнаго пророка и предтечи и крестителя Іоанна, списано от ученика его Марка апостола и евангелиста» (стор. 52 і 70) – твір, мабуть, досі не звісний у науці.

З книг історичних є тут переклади візантійських літописів Георгія Амартола (№ 128, рукоп[ис] XV в.), Манасії (№ 179, рукоп[ис] 1508 р.) і Зонари (№ 305; писано 1663).

До рідких рукописів належить переклад «Догматичної Паноплії», котру тут названо «Стихове Георгія Памфила»; се належить, мабуть, до якоїсь віршованої передмови, бо сам твір, як відомо, має собі автором монаха Євфімія Зігабена і є одним із головних джерел для пізнання віроучення болгарських богомилів.

В рукоп[исній] збірці № 318 (XVIII в.) є стаття «Іатрософія о всякой вещи» і «Молитва на ловленіе рыбам» (стор. 71); рукоп[ис] № 326 – се якийсь «Лечебник»; рукоп[ис] № 420 (XVIII в.) – «Історія дому господина поручика волинскаго» – що вона там робить на Афоні?

Виданий каталог старанно, та не без помилок, котрі, певно, в головній мірі треба приписати о. Саві Хіландарцеві, що, напр., не вміючи переписував руські титули та записки, а може, і сам сербізував їх. Описувано поодинокі рукописи нерівномірно і далеко недокладно; деяких подано тільки загальні титули (№ 387, 395, 405), не означено ніде, яким письмом писані рукописи (устав, полуустав, скоропис?), при Мінеях не зазначено, чи вони празничні, чи четі, не подано їх змісту так само, як змісту Прологів і т. д. Та проте ми вдячні Чеській академії за опублікування сього каталога, що докидає дещо цікавого й до історії нашого духового життя.

Примітки

Вперше надруковано в ЗНТШ, 1897, т. 18, кн. 4, с. 45 – 48.

Подається за першодруком.

Хіландарського монастиря на Афоні… – Йдеться про Хіландарський православний монастир на Афоні (Греція), заснований у 1198 р. родоначальником царського роду Неманичів Стефаном (у чернецтві Симеоном) та його сином Растко (у чернецтві – Савою). Відомості про рукописи, що зберігалися в бібліотеці монастиря, були частково наведені у працях В. Григоровича «Описание русской обители св. Пантелеймона» (Спб., 1866) та архімандрита Леоніда «Историческое описание царской лавры Хиландаря».

Пастрнек Франтішек (1853 – 1940) – чеський філолог-славіст, етнограф; листувався з І. Франком.

Мирославово євангеліє, сербське – найвизначніша пам’ятка сербської писемності XII ст. Рукопис зберігався у Хіландарському монастирі. Вперше опубліковано 1897 р. Л. Стояновичем.

Євангеліє Апракос (Апракосне євангеліє) – вибір євангелійних текстів, укладених у порядку церковних служб.

Четвероєвангеліє – сукупність чотирьох книг новозавітної частини Біблії про життя і вчення Христа (Євангеліє від Матвія, Марка, Луки, Іоанна). Виникли у другій половині І ст. н. е.

Діяння і Посланія – види ранньохристиянської літератури – листи, приписувані церковним апостолам, до общин, окремих осіб, всіх християн. До складу Нового завіту включено 21 Послання.

Псалтир (Книга псалмів) – одна із частин Старого завіту. Складається з 150 псалмів, авторство яких приписується цареві Давиду.

3 псалтирі «слідовані» і 2 псалтирі «толковані» (коментарні)… – Псалтирі «слідовані» постійно використовувалися при церковних богослужіннях. Вперше були надруковані старослов’янською мовою у Сербії 1545 р. В окремих пізніших виданнях подавалися короткі коментарі до найважливіших псалмів. Такі псалтирі називалися «толкованими», або коментарними.

Типік (Типікон, або Устав) – богослужебна книга про порядок церковних відправ. Виникла у VI – XI ст. Перше друковане видання в Росії датується 1610 р.

Синаксар (Синаксис) – книжка цитат та уривків з творів християнської літератури (розповіді про подвиги святих, страждання великомучеників та ін.).

Октоїх (Осьмигласник) – богослужебна книга православної церкви, збірка текстів для літургії усіх днів тижня.

параклітики (пісні св. Ів. Дамаскіна)… – Іоанн Дамаскін (нар. в останній третині VII от. – пом. бл. 753 р.), ідеолог і богослов східнохристиянської церкви; йому приписуються проповіді, бесіди, трактати, псалми, пісні, релігійні вірші.

Мінеї (Четьї-Мінеї, «щомісячні читання») – церковно-релігійні збірки, що містили «житія святих», різні перекази та повчання, складені за порядком днів кожного місяця.

тріодів постних і… цвітних… – Тріодь постна – збірка молитов і пісень для великого посту. Тріодь цвітна – збірка молитов і пісень для свят (пасхи, неділі, всіх святих). Книги створювалися протягом V – XIV ст.

Богородичник – збірник церковних пісень на честь богородиці.

«Проповіді» і «Літопис» Дмитра Ростовського. – Йдеться про твори українського письменника-агіографа Дмитра Ростовського (справжнє прізвище Туптало Данило Савич, 1651 – 1709), які поширювалися у численних списках тих часів, а згодом і увійшли до II, III, IV томів «Сочинений св. Дмитрия Ростовского» (М., 1857).

I так на «Маргариті» св. Івана Златоуста. – «Маргарит» – візантійський і давньоруський збірник висловлювань діяча східнохристиянської церкви, ритора і богослова Іоанна Златоуста (бл. 347 – 407).

Жидовин Йосип Маттатія (єресіарх Схарія, друга пол. XV ст.) – засновник таємної релігійної секти, що заперечувала божественність Христа, таїнство святої трійці, чернецтво і церковну ієрархію.

«Палея» – книга, що являє собою скорочений виклад біблійної старозавітної історії, доповнений деталями та епізодами з апокрифів.

Пісіда Георгій (610 – 641) – візантійський поет і церковний діяч, автор містичного твору «Похвала богу о созданіи всея твари», де він подавав скомпільовані з давніх джерел відомості про природні явища.

Данило Паломник – староруський мандрівник і письменник початку XII ст., автор твору «Житье и хожденье Данила, руськыя земли игумена» (до 1113 р.), де між легендарно-апокрифічним матеріалом містяться цікаві географічні, економічні, етнографічні відомості про Палестину та землі, якими він їхав (острів Кіпр, Тілос, Патмос).

тексту повісті про Варлаама і Йоасафа з XV в. – Повість, яку приписували Іоанну Дамаскіну, очевидно, є насправді християнською переробкою історії Будди. Друковані видання повісті з’явилися вже наприкінці XV ст., найдавніші руські списки датуються XIV – XV ст.

Амартол Георгій – автор грецької хроніки, складеної у другій половині IX ст. і популярної у середні віки. З X по XVII ст. нараховується 27 повних списків цієї хроніки.

Манасія Костянтин – візантійський літописець і романіст XII ст., автор хроніки.

Зонара Іоан – візантійський хроніст (кінець XI – середина XII ст.), автор всесвітньої історії від так званого створення світу до 1118 р.

Зігабен Євфімій (? – 1118) – візантійський богослов, згодом чернець, автор компілятивної за своїм характером історії єресей.

віроучення болгарських богомилів. – Йдеться про представників релігійного антифеодального руху, що виник у Болгарії у X ст. Пізніше швидко поширився за її межами: в Сербії, Боснії, Хорватії, візантійській Фракії, окремих районах Малої Азії (XIV – XV ст.). Збереглася велика апокрифічна література, створена богомилами.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 17 – 20.