2. Два скіфи – герої 919 і 939 рр.

Іван Франко

Отсе невеличке оповідання беру з мадярського історика Антона Бонфінія [Antonii Bonfinii. Rerum Hungaricarum decades quinque. Posonii, anno MDCCXLIV, ст. 123 – 4], який зачерпнув його невідомо з яких джерел. Для його пояснення треба нагадати факт, що під кінець IX в. мадяри (угри) прибули з-за Волги на Південну Русь, а відси на Подунав’є, до давньої Мезії.

В р. 892 німецький цісар Арнульф покликав їх на поміч проти моравського князя Святополка, і протягом 4-ох неділь вони розбили державу Святополка, та зате на протяг майже цілого століття зробилися страшним бичем Західної Європи та її цивілізації, ненастанними нападами руйнуючи села та міста північної Італії, Німеччини і навіть Франції, бо іноді доходили майже аж до берегів Атлантійського океану. Про один такий напад оповідає Бонфіній ось що:

«Після одного пораження, в якім від німецьких мечів згибло коло 3 000 мадяр, решта їх, вернувши додому, сиділа спокійно мало що не 16 літ. Не можучи видержати так довгого спокою і чуючи в собі покликання бути бичем народів, вони облягли місто Августу в Швабії. На розказ цісаря Конрада І на підмогу місту прибув Урбан з німецьким та італійським військом, яке обступило угрів при облозі так, що вони з облягачів зробилися обложеними.

З одного боку їх спиняла ріка, що розлилася від повені, а з другого – ворожі війська алеманів та італійців, так що для втеки не було ніякого виходу. Друге угорське військо сиділо сховане в лісі недалеко міста Августи і не могло винайти способу допомогти своїм. Було їх 40 000. Чуючи, що їх товаришів почасти вбивають, почасти розпинають на хрестах, а почасти беруть у неволю, рішили відступити від обох військ, а зате вдарили на військо Конрада, що доходило до Рейну. З того війська взяли в неволю стільки людей, скільки могло вистарчити на відкуплення та визволення їх товаришів, узятих у полон. Ся їх надія справдилася, бо тих, що взято в полон і не повбивано, німці випустили на волю в заміну за своїх бранців.

Із тих, що були вбиті, оповідають про геройський учинок Лєгеля, що, разом із Бульхом узятий до неволі, був приведений перед Конрада. Коли цісар запитав їх, чому так завзято напастують християн, Лєгель відповів:

– Ми месники людських злочинів і призначені вам богом на кару. Коли би ми перестали переслідувати вас, то бог розгнівав би ся на нас і ви побілили та повбивали би нас.

Цісар, подивляючи сю відповідь, предложив йому, що сповнить одно його бажання перед його смертю. Лєгель попросив, аби йому подали трубу, якої вживав у бою. Коли йому подано її, він раптовним ударом розбив голову Конрада і сказав:

– Підеш поперед мене до пекла і там будеш служити мені.

Вчинив се тому, що скіфи вірили, що ті, кого вони вбили в сьому житті, в другім житті будуть їх слугами. Мадярське військо після сього перейшло Рейн і зробило великі спустошення у Франції, а відси, перейшовши до Північної Італії, спліндрувало всю долину понад Падом і понад Адрійське море, вернуло збагачене до Паннонії. Після сього походу було 20 літ спокою».

Бонфіній не подає дати сього факту, але вона відома тому, що цісар Конрад І умер 919 р.

Другий факт, який безпосередньо за сим оповідає Бонфіній, стався о 20 літ пізніше, значить, 939 р.

«Сприкривши собі супокій, угри рушили на болгар і заняли Гідрополь. Впавши до Фракії, аби буцімто відібрати від греків данину, яку вони занедбали давати їм, вони страшною облогою обступили Константинополь. Один із греків велетенського росту й сили, вийшовши з міста, викликав угрів на поєдинок, обіцяючи, що поборе їх двох. Поглянувши на нього, Ботонд із угорського війська сказав:

– Я отсе найменший із скіфського роду, але не вважаю відповідним стати до поєдинку з тобою, хіба візьмеш собі до помочі ще двох, із яких один доглядить, як буде виходити душа з твого тіла, а другий постарається поховати твого трупа. Сим способом я присилую вашого цісаря, аби віддав данину нашому народові.

По сих словах угорський воєвода Опур велів йому попробувати свою силу на замкненій брамі міста, а він поперши її плечима, відчинив її так, що й діти могли входити. Коли перед мурами уставлено все до поєдинку, по довших переговорах угорський вояк убив грека і вийшов побідником. Цісар із жінкою й горожанами дивилися на се з мурів, та коли боротьба закінчилася смертю грека, не хотіли нічого чути про сповнення умови. Тоді угри ще завзятіше кинулися грабувати та палити грецькі села й міста, так що, спустошивши майже всю Грецію та Македонію, вернули з пребагатою здобиччю».

В обох сих фактах, як бачимо, виступають скіфи, що служили в угорськім війську. Се було зовсім природне супроти того факту, що угри, поки перейшли до теперішньої Угорщини, прожили довший час на території теперішньої Румунії, заселеної тоді в значній часті, як побачимо далі, людністю, яку греки по старій пам’яті, а за ними також і мадяри називали скіфами. Було се в тих часах зовсім природне явище, що войовничі наїзники, вибираючися в похід на завоювання невідомого їм краю, брали з собою здібну до війни часть місцевої людності, яка могла йти з ними добровільно або мусила служити їм по неволі.

Примітки

Конрад І – германський король з 911 р. Помер у 918 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 501 – 503.