3. Змисл зору і його значення в поезії
Іван Франко
Ми вже сказали, що змисл зору дає найбагатший матеріал для нашого психічного життя, а тим самим і для поезії. Пригадаймо тільки великі контрасти світла і темноти і безконечну скалю кольорів, пригадаймо такі поняття, як високість і низькість, красота і бридкість, форма і рух, такі образи, як небо, поле, земля, гори, і зрозуміємо, як глибоко сягає в нашу душу вплив зорового змислу. Гарний приклад великої ролі, які мають образи, взяті з обсягу зорового змислу, в народній поезії, дають нам важні і характерні epitheta ornamentia, якими радо послугується народна пісня. Користуючися багатою збіркою тих епітетів, зладженою Міклошичем (Dr. Fr. Miklosich. Die Darstellung im slavischen Epos, Denkschriften der K. Akademie der Wissenschaften in Wien. Philhist. Classe, Bd. XXXVIII, 1890, 28 – 40), я подаю тут ось який цифровий огляд:
У сербських піснях епітетів прикметникових є 97, а іменникових 25; між першими із обсягу зору взятих є 35; між другими 5; із обсягу дотику 2 + 5, із обсягу смаку 5, із обсягу слуху 1.
У болгарських піснях на 58 постійних епітетів 21 узято з обсягу зору, 16 з обсягу дотику, 2 з обсягу смаку, а один з обсягу слуху. В російських піснях таких епітетів начислив Міклошич 64, з них зорових є 18, дотикових 13, смакові 1, слухові 2. В українсько-руських піснях епітетів 38, з них зорових 17, дотикових 10, слухових 1. Загалом можна сказати, що в слов’янських епічних піснях на 279 постійних епітетів 173 (62%) взято з обсягу змислових вражень, а з них 96 (55 ?%) узято з обсягу зору, 65 (37 – 57%) з обсягу дотику, 7 (4%) з обсягу смаку, а 6 (несповна 3%) з обсягу слуху. Інтересно, що у південних слов’ян, у сербів і болгар, запас епітетів загалом найбагатший, між ними найбільший процент епітетів змислових, а між тими знову найбільше власне зорових.
Те саме треба сказати і про порівняння. Сербська пісня порівнює молодого парубка до гарної китиці квіток; дівчина називає любка своїми чорними очима. Поява героя на обрії описується ось як:
Бачите ви оттой бовдур мряки,
Бовдур мряки з-під чорного лісу?
Тая мряка – Королевич Марко.
Поїздка юнака на поле – се політ зірки по небі:
Пак се ману преко пола равна,
Кано звезда преко ведра неба.
Мілош виїжджає на поле, «мов яркеє із-за гори сонце». Дуже гарно малює інша пісня похід юнаків:
Ой то суне хмара від Котара,
А крізь хмару блискавки блискочуть;
А як тая хмара піднялася,
З-під копит так курява знялася;
Як крізь хмару блискавки блискочуть,
Так блискочуть зброї на юнаках.
Ще одна цитата – опис дівчини-вродливиці, характерний із многих інших причин, а головно тою масою зорових образів, з яких зложено малюнок:
Гарна вона, краща й буть не може!
Бо що станом – тонка і висока,
А що личком – біла і рум’яна,
Наче зранку виросла до півдня
В тиші проти сонця весняного.
Очі в неї – два щирі клейноти,
А ті брівки – морськії веселки,
А рісниці – ластів’ячі крила,
Руса коса – шовкове повісмо,
А устонька – цукровий замочок.
Білі зуби – бісера дві низки,
А рученьки – лебедині крила,
Білі груди – два голуби сиві.
Слово мовить, мов голуб воркує,
А всміхнеться, мов сонечко гріє.
Хто не пригадає наших поетичних образів, таких як: біле тіло, рум’яне личко, чорні очі, чисте поле, платити по червоному, по золотому, зелений явір і т. і.? В щедрівці співають про дівчину:
На горі, горі сніги, морози,
А на долині руженька цвіте.
Жаль прирівнюється до студеної роси по зеленій траві. Коломийка говорить:
Молодиці, як зірниці, дівчата, як сонце,
Ой напишу, намалюю, поставлю в віконце,
або висловлює таке саме порівняння краси дівочої з зорею іншим, більше поетичним способом:
Ой упала зоря з неба та й розсипалася,
А дівчина позбирала та й підтикалася.
Дуже інтересний паралелізм бачимо в отсій пісні, де дівчину порівняно до калини:
«Червона калино, чого в лузі стоїш?
Чи цвіту жалуєш, чи стужі ся боїш?» –
«Цвіту не жалую, стужі ся не бою,
Сама я не знаю, як зацвісти маю.
Зацвіла би-м біло – люди не пізнають,
Зацвіту червоно – гілля обламають». –
«Молода дівчино, чого сумна ходиш?
Чи головка больна, чи світу-сь не вольна?» –
«Головка не больна, і я світу вольна,
Три ночі не спала, один лист писала
До того жовняра, що-м вірно кохала».
Ми не можемо тут входити в такі інтересні деталі, як напр., символіка кольорів у народних віруваннях і в поезії, символіка цвітів і т. і., що, властиво, також належить сюди, і подамо ще декілька примірів зорових образів у нашій артистичній поезії, а головно у Шевченка. Кождому, хто читав Шевченкові поезії, мусила лишитися в тямці та маса зорових, кольористичних образів, якими він любить характеризувати українську природу, всі оті «карії оченята і чорнії брови», «вишневий сад зелений і темнії ночі», «сине море», «червону калину», «зелені байраки», «степ, як море широке, синіє», «небо блакитне», «чорні гори», і могили, «що чорніють, як гори», і ті хлопці і дівчата, що «як мак, процвітають». Варто звернути увагу на деякі мальовничі порівняння. І так в часі нічного нападу на Скутару:
Козацтво сміливо літає.
Загальнозвісне є порівняння: «Червоною гадюкою несе Альта вісті». В «Катерині» читаємо:
Як квітка на полі:
Пече сонце, гойда вітер,
Рве всякий по волі.
Дівчина у нього часто є рожевим цвітом. Катерина, «як тополя, стала в полі при битій дорозі». Дитина «червоніє, як квіточка вранці під росою». Розпука «коло серця, як гадина чорна, повернулась». Зима в Московщині: «Як те море, біле поле снігом покотилось». Взагалі багатство мальовничого елемента додає «Катерині» незвичайного повабу.
Дуже часто поет послугується грою кольорів у природі, щоб характеризувати зміну людського чуття. Є се звісна поява, що в добрім настрої чоловікові вся природа видається ясною, всміхнутою, свіжою і веселою, а в пригнобленні – понурою, темною, хорою. Характеризуючи настрій українського народу по битві під Берестечком, Шевченко співає:
Зеленеє поле, –
де зелений колір, очевидно, є символом здоров’я, сили, краси і надії, які були перед битвою, а чорний – символом пригноблення по битві.
Та не треба забувати, що правдиві поети ніколи не позволяють собі тих кольористичних оргій, у яких любуються теперішні декаденти та пленеристи пера і чорнила. Їх описи виглядають радше як вказівки для маляра або як прейскуранти різних вишуканих фарб, аніж як поетичні креації. А погляньте, як описав Шевченко вечір в українському селі весною – на що вже мотив здібний до якого хочете кольористичного трактування!
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
І знов бачимо аналогічну процедуру до тої, яку ми видали попереду: поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками, фарбами, котрі у нього властиво є тільки словами, зчепленням таких і таких шелестів і гуків, але торкає різні наші змисли, викликає в душі образи різнородних вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органічну і гармонійну цілість. Ось у наведенім вище куплеті перший рядок торкає змисл зору, другий – слуху, третій – зору і дотику, четвертий – зору і слуху, а п’ятий – знов зору і дотику; спеціально кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість – український весняний вечір – встає перед нашою уявою з усіми своїми кольорами, контурами і гуками як жива. Натомість ми бачимо, як поет уживає кольористичних ефектів зовсім не там, де вжив би їх маляр, а для характеристики психічного настрою людей. І так він характеризує кріпацтво: «Чорніше чорної землі блукають люди»; своє життя в неволі:
Між бур’янами, за годами
Три годи сумно протекли.
Додаймо сюди ще такі народні звороти, як «у тебе зелено в голові» (ти ще молодий та дурний), «у тебе на бороді гречка цвіте» (борода сивіє, значить ти старієшся), «чоловік сорокатої вдачі» (непостійний), згадаймо Міцкевичеве
Zaczerwienił się od złości,
Oblał się żółcią zazdrości,
і зрозуміємо, який обширний обсяг зорових образів у поезії.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 97 – 102.