[Про солідарність]

Іван Франко

(«Nowy świat») З приємністю я прочитав у попередньому номері «Pracy» кореспонденцію, яка зачепила деякі досить важливі для нас питання. Особливо мене потішило те, що наші колеги подібною кореспонденцією засвідчують, що їм не бракує роздумів над власним становищем, не бракує думки про його виправлення, про піднесення всіх працюючих класів. Знаю-бо, що від подібних роздумів починається справжній поступ, що від старання про добро загалу недалеко й до самого добра. Однак зі згаданої кореспонденції ясно видно і другу, дуже невтішну річ, – як далеко, на жаль, ще нашим колегам до належного зрозуміння свого становища: до зрозуміння справжніх причин, чому воно погане і як його можна виправити.

Кореспондент, що підписався літерою «у», висловивши кілька загальних думок про користь фахового журналу і про потребу солідарності між друкарями, змальовує побіжно їхнє становище чи, швидше, «боротьбу за існування», яка виникає всюди і завжди – таким чином і в середині класу працюючих. З того він робить висновок, що між нами нема солідарності і що треба її розбудити. Полишу ті, лише частково слушні думки і висновки, бо відповідати на питання, «чи є між нами солідарність?» або «чи точиться між нами боротьба за існування і якими способами?» – можна лише тоді, коли нагромадимо відповідний матеріал, факти зі щоденного життя; на цій підставі можна буде робити певні висновки, взяті не з повітря, як це нині практикується. Але про те пізніше, а тепер перейду до способів, за допомогою яких шановний кореспондент хоче розбудити солідарність між нами. Ось ті способи: 1) підняти наше інтелектуальне виховання; 2) пізнати самих себе з морального й інтелектуального погляду і 3) зміцнити моральні устої. Ці умови шановний кореспондент вважає за необхідні для збудження солідарності між нами. Розуміючи важливість солідарності, особливо для робітників, подивимось, чи сам кореспондент належно розуміє суть і важливість тих умов, з якими нас знайомить.

Інтелектуальне виховання – річ дуже хороша, і ніхто не заперечить, що необхідна. Про те давно вже всі говорять. Більше того – кожний, хто не вміє дати практичної поради для поліпшення нашої долі, волає: вдосконалюйся інтелектуально, і баста! Але чи далі шановний кореспондент навчає, як вдосконалюватися людям, що живуть зі щоденного заробітку, вічно зайняті іншою працею, працею для підтримання життя? Не сказав, що, власне, він розуміє під тим удосконаленням: чи читання «цікавих повістей і романів», чи, може, що інше? А подібних пояснень ми маємо право домагатися від нього. Може бути, що якби він подав практичні і доступні для нас способи – вплинув би благотворно на становище всіх робітників.

Про те, що шановний кореспондент не розумів або, швидше, не задумувався ближче над тим, що нам радить, доводить друга умова, яку він висунув для збудження солідарності між нами, тобто для «пізнання самих себе». Що має сприяти тому пізнанню? Забавні вечірки в «Ognisku», спільні прогулянки або лекції. Хто ближче замислювався над собою і над іншими, той мусить тільки усміхнутися на ту пропозицію. Цікаво, як можна пізнати життя, звичаї і характер людини на забавній вечірці. Хіба що шановний кореспондент уважає нас за інституток, які під час танців «пізнають» своїх залицяльників? Що ж до лекцій, – а справа та теж цікава, – то про що вони можуть трактувати, аби сприяти ближчому ознайомленню колег між собою. Ми не заперечуємо, що пізнати наше життя, – особливо щоденне життя з його клопотами, прибутками й видатками, – є одним з найважливіших наших завдань, як заради власної користі, так і щодо всіх робітників. Але ж таке пізнання діється зовсім по-іншому, ніж хоче шановний кореспонденті

І, нарешті, третя умова – зміцнення моральних устоїв! Що значить «зміцнення моральних устоїв»? Які вади хотів би усунути шановний кореспондент і яким способом? А якщо хотів усунути якісь вади, то чому їх не перелічив, на них не вказав, а тільки відбувся нічого не вартим загальником? І що за спосіб для зміцнення моральних устоїв подає шановний кореспондент? Друкувати прізвища неморальних товаришів у «Pracy» і накладати на них кари! Добра моральність, до якої треба змушувати і яка не йде від власного переконання! Зрештою, шановний кореспондент, вимагаючи зміцнення тих наших моральних устоїв, нічим не довів нашої неморальності, – інакше його окремі фрази про «нічні утіхи» і «забавки» дають підставу гадати, що автор взагалі має дуже слабку уяву про моральність і про те, на чому вона грунтується.

На мою думку, всі подібні міркування і поради нічого не варті, доки не будуть грунтуватися на правдивому і досконалому знанні нашого життя і умов, серед яких живемо. А як дійти до подібного знання? Та справа з вигляду не легка, але при щирому бажанні, по суті, зовсім не важка. Адже маємо газету, присвячену нашим друкарським справам. Зробімо ж з неї посередника, джерело пізнання самих себе! З цією метою наважуюсь подати товаришам ось яку пропозицію.

Нехай колеги пильно приглядаються кожний до власного життя, власних звичок і потреб; нехай проводять стисло облік своїх прибутків і видатків і потім хай ті всі спостереження та обрахунки публікують в «Pracy» без підпису або, хто хоче, і з підписом. Таке публікування фактів і цифр не буде мати на меті покращення звичаїв подібно до того, яким хоче нас пригостити шановний кореспондент, але дасть нам підставу для висновку, чи ми по суті моральні, чи ні; в чому наші потреби і на кого можемо мати надію. Одним словом, тільки таким способом зможемо пізнати наше життя і наше становище в його справжній формі. А пізнання поведе нас до спільної дії, покаже нам спільні інтереси, а також збудить солідарність. Примусовими засобами ми не доб’ємось нічого, навпаки, набриднемо кожному, а солідарність зробимо тягарем, – у той час як за допомогою докладного, я б сказав, наукового вивчення нашого життя тільки й зможемо дійти до мети. Сподіваюся, що мої слова не залишаться без наслідку і що редакція «Pracy» охоче відведе місце подібним звітам з робітничого життя, охочіше, ніж всяким проповідям про вдосконалення і моральність, які завжди залишаються порожнім гаданням, доки не будуть оперті на живі факти. Зрозуміло, цим я аж ніяк не хочу сказати, що поданий мною спосіб єдиний. Навпаки, популярні лекції в «Ognisku», товариські і повчальні розмови, читання книжок у вільний час – все це справи, яких ніхто ніде не зможе засудити і які нехай щораз більше стають щоденною необхідною потребою кожного робітника.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою без назви в газ. «Praca», 1878, № 9, с. 34, під криптонімом: а-а-о. Авторство І. Франка доведено М. С. Возняком у статті «До співробітництва Івана Франка в робітничій газеті «Praca» в 1878 – 1880 роках», яка зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР, ф. Возняка, № 66, п. 18.

Стаття відбиває зростаючий інтерес І. Франка до становища робітничого класу, його погляди на роль трудящих класів у суспільному житті.

Подається за першодруком в українському перекладі.

«Ognisko» – журнал польської радикально настроєної студентської молоді. Видавався при Краківському університеті у 1889 – 1890 рр. Був закритий за поширення соціалістичних ідей.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 45, с. 41 – 43.