Ще в справі «Гуса»

Іван Франко

Бідний чеський реформатор! Не досить того, що за життя спалено його на вогнищі, то ще й по смерті, в 1891 році витягають його на тортури в українській пресі. Написав Шевченко про нього , а якийсь чиновник, якому було дано її переписати, в 1847 році, після арешту поета, взяв та й спалив автограф.

На щастя чи, може, на лихо деяких людей, збереглися окремі фрагменти з цієї поеми, і треба ж було, щоб Лисенко написав музику на один з її уривків, і щоб ця композиція була одним з найкращих його творів, і щоб українські «народовці» у Львові, відзначаючи річницю пам’яті Шевченка, вважали за відповідне виконати саме цю композицію.

Стільки обставин повинно було збігтися, щоб створити історію, про яку ми вже згадували і яку хочемо доповнити сьогодні кількома подробицями з тієї нагоди, що «Діло» після п’ятиденного роздумування теж висловилося про неї, намагаючись заплутати її в густе павутиння крутійства.

«У програму вечірки, котру укладено передовсім з огляду на потребу артистичної різноманітності, включено також композицію М. Лисенка до Шевченкового «Гуса», – пише орган «нової ери». Оскільки ж текст «Гуса» не може пройти цензури, то властям подано змінений текст. Справу проведено невдало: бо коли Шевченків твір має бути представлений у зміненому вигляді, то краще зовсім його не представляти. Цієї думки були деякі члени комітету і заявили про це керівникові хору за день до вечірки.

«Гуса» не співали, і добре що так сталося: з вірним текстом співати його не можна було, а зі зміненим не годилось. Спрагу цю не тримали в секреті, бо була зовсім ясна і чиста, то ж і радикали про неї знали і відрядили на галерею своїх людей, щоб робили скандал. На другий день радикал в «Kurjer’i» зробив з цього політичну проблему, а саме, що нібито св. Юр заборонив «народовцям» співати на вечірці «Гуса».

В цьому уривку майже кожне слово – то неправда. Передусім неправда, ніби «Гус» не міг пройти цензуру влади. Текст цього фрагмента Шевченка неодноразово друкувався в Австрії (в «Правді» і в празькому виданні) і навіть виконувався раз у Львові на вечорі Шевченка і завжди якось проходив цензуру. Нащо ж думати, що саме тепер не пройшов би? «Діло» визнає, що на цей раз властям запропоновано текст змінений, щоб не сказати прямо, що власті співати цей текст не заборонили. Але якщо члени комітету бачили, що не випадає виконувати змінений текст, то навіщо було пропонувати його? А якщо «Гус» був включений до програми для її артистичної різноманітності, то чи вилучення цього номера також сприяло мистецькому успіхові вечора?

І вже цілком сумне враження справляє те, що далі понаписував орган «народовців».

«Деякі члени комітету, переконавшись, що «Гус» співати не треба, заявили про це керівникові хору за день до вечора».

І що далі? Чи керівник сказав, що не буде виконувати? Чи він мав навіть повноваження так сказати? Про це ані слова, лише додано, що «Гуса» не виконували і добре зробили. Отож з’ясуймо цю справу. Організаційний комітет вечора складався з п’яти членів: пп. Савчака, Шухевича, Гладиловича, К. Левицького і кс[ьондза] Чапельського. Ініціатива вилучення «Гуса» (та інших номерів програми, наприклад, декламації фрагмента з «» і зміни тексту в «» Шевченка) належала останньому. Його підтримали пп. Левицький і Гладилович, яким як доброволець вторив Белей, редактор «Діла».

Зі слів самої цієї газети виходить, що ці три члени комітету замість того, щоб обговорити справу на пленумі комітету, напосіли на керівника хору «Бояна» д-ра Федака, який до комітету не належав, а значить, викидати будь-що з програми не мав повноважень. Але оскільки д-р Федак є синдиком св. Юра, то йому пригрозили, що в разі виконання «Гуса» св. Юр позбавить його синдикату. Двом іншим членам комітету про це не сказали нічого, а навпаки, два дні твердили, що «Гуса» заборонила поліція. Лише в останню хвилину брехня викрилась, та коли пп. Шухевич і Савчак почали наполягати на тому, щоб обов’язково виконувати «Гуса», решта членів комітету заявили, що в такому разі товариства, які вони репрезентують, оголосять завтра, що участі у вечорі не брали. Погодились на тому, що «Гуса» мали виконувати, але якраз в останню хвилину керівник хору відмовився диригувати, а поскільки ніхто інший не був готовий до такої ситуації, то виконання «Гуса» з програми випало.

Такою виглядала ця справа, цілком «ясна і чиста» на думку «Діла». Отже, неправда, ніби радикали знали про неї наперед, якщо не знали навіть самі члени комітету. Щодо скандалу, який нібито вчинили радикали на вечорі, то зі слів «Діла» важко що-небудь зрозуміти, бо спочатку цей орган запевняє, що жодного скандалу не було, а потім звинувачує за нього радикалів. Нарешті неправда, ніби «Кур’єр» на другий день після вечора зробив з «Гуса» політичну проблему. На другий день після вечора «Кур’єр» нічого про нього не написав, лише двома днями пізніше ми вмістили нотатку, що опиралась, як читачі могли переконатись, на правдивій інформації.

Політичного питання ми з цього не робили, зробили його ті «дехто» з організаційного комітету вечора, які вищеописаними способами вшановували пам’ять українського співця. Додаймо ще, що з українських товариств «Академічне братство» усунулось від участі в тому вечорі, мотивуючи це в листі, висланому до комітету, тим, що «ту почесть, яку віддають «народовці» Шевченкові на своїх вечорах і з своїх виданнях, знижуючи і обтинаючи його суспільно-демократичні погляди до рівня своїх клерикально-ретроградних прагнень, відділ нашого Товариства вважав скоріше зневагою пам’яті українського поета». Зрозуміло само собою, що за цю сміливу й відверту заяву «Братство» дістає від п. Белея «einen Tritt mit dem Eselsfusse».

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1891, 28 квітня, с. 1 – 2, без підпису, під заголовком «Jeszcze w sprawie «Husa».

Подається за першодруком в українському перекладі.

…історію, про яку ми вже згадували… – Йдеться про статтю «Zwrot w sprawie ruskiej», опубліковану в газеті «Kurjer Lwowski», 1891, № 111, 22 квітня, с. 1. Процитувавши початок поеми про Яна Ґуса, І. Франко доводив, чому «народовці» і клерикали вилучили з програми шевченківського вечора цей твір.

…«Діло» після п’ятиденного роздумування теж висловилося… – Йдеться про полемічну статтю, опубліковану в газеті «Діло» за 22 – 23 квітня 1891 р. під назвою «Інтриги противників нашої ідеї», спрямовану проти І. Франка.

Св. Юр – собор св. Юра у Львові, при якому існувала консисторія – церковна уніатська влада на чолі з митрополитом.

Савчак Дам’ян (1847 – 1912) – діяч «народовської» партії, депутат галицького крайового сейму.

Шухевич Володимир Осипович (1849 – 1915) – український етнограф, фольклорист та культурно-громадський діяч.

Гладилович Дем’ян (1846 – 1892) – український громадський діяч, голова Товариства ім. Шевченка, один із засновників газети «Діло».

Чапельський Іван (1850 – 1919) – грецько-католицький священик, клерикальний діяч.

Белей Іван Михайлович (1856 – 1921) – український журналіст.

«Академічне братство» («Академічне товариство») – товариство студентів-українців з 1886 р. у Львівському університеті. В умовах поневоленої Галичини діяльність товариства була спрямована проти національно-культурного гніту з боку габсбурзької монархії.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 129 – 131.