Відсіч панам народовцям
Іван Франко
У святкуванні пам’яті Шевченка в Галичині знайшла цього року деяка зміна супроти давніших літ. Перший раз від 30 літ львівські «народовці», мабуть, не будуть справляти звичайних музико-декламаційних вечорниць на пам’ять українського Кобзаря. На провінції справляють такі вечорниці по містечках і селах, а у Львові не справляють. Що се за знак? – спитає дехто. А що ж, «угода» переїхала. Шевченко, бачите, є православний, не підходить під всеукраїнське уніатство угодовців; він же «росіянин» і не підходить під марку лояльності супроти австрійської династії; він же й по думках своїх далеко скорше радикал і націоналіст, чим галицький «народовець», а нині в Галичині митрополит зробився сторожем не тільки уніатської, але й «народовецької» правовірності і забороняє навіть невинний життєпис українського Кобзаря, написаний перед 15 роками одним із чільних «народовців», забороняє за те, що в тому життєписі говориться про любовні зносини Шевченка з якимись дівчатами «без намірів матримоніальних». Так куди вже при такім «положенні» думати про святкування пам’яті Шевченка прилюдними вечорницями!
Правда, можна б було справити бодай концерт, проспівати кілька пісень, пробрязкати дещо на фортепіанах (хоч би й на двох) і на вступ сказати кілька незначущих слів про те, як Шевченко висказував свій гарячий націоналізм словами в роді тих:
З гори на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину.
Та ба, «угода» й тут переїхала дорогу, бо породила незгоду між головними її стовпами. Д[обродій] Вахнянин, що кандидував на посла до Ради Державної і думав хоч на угоді виїхати в посли, справедливо озлився на головачів угоди, що не доложили настільки старання, щоб перевести його кандидатуру, і заявив, що не хоче диригувати концертом ані говорити промови на вечорку шевченківськім.
Д[обродій] Вахнянин зовсім має рацію. Угодовці справді негарно з ним поступили. Вони використали його ораторський талант, посилали його «пропагувати» угоду і до Стрия, і до Бережан, казали йому, як-то кажуть, світити чолом там, де самим нікотрому не хотілося чола показати, заставили його і на зборах Народної ради грати роль Самсона, котрий одним чудодійним «фу!» змітає з лиця землі ту дрібку «москалофілів» і радикалів, що ще заважає на святій Русі, а тепер – на тобі! При виборах показали його цілому світові малесеньким пігмеєм, котрий не може достояти поля навіть якому-небудь «іскопаємому» о. Брилинському.
А до того ж ті вступні промови! Вже пок[ійний] Барвінський перемолотив в них усю солому «народовецького» катехізму, а д. Вахнянинові, правду кажучи, ніколи не ставало й десятої часті того концепту, який був у пок[iйного] Барвінського. А при тім же й торішнє «єдиноборство» велетня д. Вахнянина з пігмеєм д. Є. Левицьким випало также не к великій честі й славі велетня, котрий супроти аргументів пігмея остаточно не найшов сильнішого аргументу понад поліцію.
І ось д. Вахнянин мав сього року рішуче заявити, що «не хоче вже далі компрометуватися», і вийшло так, що пам’ять Шевченка сього року не буде вшанована львівськими «народовцями». Може, воно, впрочім, і ліпше так, а може, вони ще надумаються і справлять роковини смерті Кобзаря хоч у маї або червні. Та пам’ять Шевченка в Галичині не стоїть, богу дякувати, на таких самсонах, як д. Вахнянин, тим більше, що самсони звичайно народ капризний і самолюбний. Пам’ять ту обходять у нас по селах і містечках, де ще «не допівають кури» угодовської безхарактерності. Почтили ту пам’ять і редакції часописів літературних, що виходять у Галичині, почтили як могли і як уміли. (Далі буде).
Примітки
Вперше надруковано в газ. «Літературна Україна», 1964, № 14, 18 лютого («Відсіч панам народовцям»). Передруковано в журналі «Жовтень», 1966, № 8, с. 18 – 19. Автор публікації М. Мороз висловив слушну думку, що стаття написана І. Франком у березні 1891 р. перед днем святкування пам’яті Шевченка 15 квітня як друга стаття для журналу «Народ». Перша – «Нове видання Шевченка», позначена римським І, була опублікована в журн. «Народ», 1891, № 7.
Автограф зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва у збірці автографів Франка без номера. Стаття не закінчена, нема підпису автора. Останнє речення: «Перший поспішився почтити пам’ять Кобзаря «Дзвінок» і поруч з ним слово «пригляньмось» закреслені і рукою Франка дописано «Далі буде».
Подається за автографом.
…життєпис українського Кобзаря, написаний перед 15 роками одним із чільних «народовців»… – Франко має на увазі брошуру О. М. Огоновського «Життя Тараса Шевченка», Львів, 1876.
Вахнянин Анатоль (Наталь) Климович (1841 – 1908) – український композитор, письменник, громадсько-музичний діяч, один з лідерів партії «народовців».
Народна рада – політична організація «народовців», заснована 1885 р. у Львові.
Самсон – давньоєврейський міфічний герой, наділений надзвичайною фізичною силою.
…не може достояти поля навіть якому-небудь «іскопаємому» о. Брилинському. – Н. Вахнянин балотувався 1891 р. як кандидат «народовців» у посли до Державної ради у виборчому окрузі Жовква – Сокаль – Рава Руська і одержав меншість голосів. Абсолютну більшість голосів одержав Іосиф Брилинський, декан з Жовтанець.
Барвінський Володимир Григорович (1850 – 1883) – український письменник, критик і публіцист, редагував видання «народовців» – журнал «Правда» (1876 – 1880) і газету «Діло» (1880 – 1883).
…«єдиноборство» велетня д. Вахнянина з пігмеєм д. Є. Левицьким… – Згаданому Євгену Левицькому було тоді 20 років, Вахнянинові близько 50. Левицький Євген (1870 – 1925) – громадсько-політичний і культурний діяч, публіцист. В молоді роки співробітничав у журналі «Народ», належав до радикальної партії.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 127 – 128.