[Уривок передмови до «Порадника для читачів», 1891]

Іван Франко

…[Ми знали учи]телів гімназіальних (навіть істориків), котрі свято вірили, що в Австрії існує адміністративна зсилка без суду, знали філологів, що читали і коментували Платона, а ніяк не могли порозуміти різниці між суб’єктивним а об’єктивним. Правда, почасти винна тому й сама шкільна лава. Стан студій на університеті Львівським такий низький та общипаний, як, може, на жаднім університеті в цілім світі; студент може пройти весь університет, заниматися спеціально літературою, а не чути навіть імен Данта, Шекспіра, Кальдерона та Рабле.

Ми знали справді вчителів літератури по гімназіях, котрі говорили, що німецька література починавсь у нас Клопштоком, а кінчиться Гетим, ну а на французьку дивились крізь очки Лессінгової «Гамбурзької драматургії». В сих днях ми бачили примір історика, професора гімназіального, котрий сміло проголосив зовсім нове відкриття, що на заході Європи католицизм, борючись з абсолютизмом, причинився до свободи станів, і примір другого професора та великого народного світила, котрий також відкрив, що унія лучить нас з заходом Європи і з нашими закордоновими братами.

Що один із найголосніших бесідників на останніх зборах «Народної ради» виголосив категоричне домагання, щоби руські писателі, «ослонившися авреолею свого таланту, сиділи собі в нужденнім закутку о сухім хлібі (непремінно!) і вказували провідні ідеї, по котрих наш нарід і суспільність має ступати, як се роблять поети і писателі інших народів», а не мішалися до політики, але лишили її цілковито йому і другим, до нього подібним, котрі, ослонені авреолею ігноранції та ароганції, з пишних трибун, при вині і котлетах будуть вказувати туман, у котрім наш народ і суспільність не найде ні вікон, ні дверей, – сьому ми не дивуємося, бо се сказав правник, що кінчив Львівський університет.

Нам здається, – повторюємо тут, впрочім, думку загальнозвісну, що поки наша освіта і література не станеться наскрізь інтернаціональною по свойому змісту і методу, поти у нас не буде національної освіти і літератури; поки наша інтелігенція не набереться всесвітніх думок і поглядів наукових та естетичних, поти не станеться справді національною інтелігенцією, а буде карикатурою або невдачною копією раз польської, то знов угорської або російської інтелігенції.

От тому-то ми й задумали збірними силами заспокоїти давнє бажання нашої молодіжі і многих старших людей і приступити до видання систематичного, по змозі критичного порадника для тих, що хочуть читати і купувати книжки, служачі для здобування загальної європейської освіти. Ми чуємо добре трудність сього завдання, згори знаємо, що завзяті спеціалісти не в однім місці будуть кивати головами на наші вказівки, та проте ми не лякаємось.

Порадник наш мусить вибирати тільки дещо з безмірної маси книг; спеціалістів вдоволити він не думає, а хоче тільки стати в пригоді тим людям, скромним та трудящим, що бажали би бодай в загальних обрисах познайомитися з головними напрямами і здобутками сучасної духової праці в цивілізованім світі. Маючи на оці цілі практичні, ми вибираємо до свого порадника головно книжки дешевші та популярніші, писані на мовах, приступних для загалу нашої інтелігенції або бодай численних одиниць, а на інших мовах вказуємо тільки книжки виємково важні. Де тільки можна, ми подаємо ціну, місце і рік видання. Критичні уваги, додані нами при поодиноких книгах і авторах, не мають претензії на необхідність, більша їх часть основана на нашім власнім осуді по прочитанні книжки і дещо беремо й з рецензій, коли самої книжки нам досі не доводилось читати.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1962. – Зб. 9. – С. 164 – 165. Публікація М. Мороза, який дав назву текстові.

За припущенням М. Мороза, текст написано у першій половині 1891 р. (Там само. – С. 167). Уривок використав М. Возняк для написания статті «Іван Франко в боротьбі за знання для народу» (Рук. відділ Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. – Фонд М. Возняка, № 166, п. 59). Автограф (без початку та кінця): ІЛШ, ф. 3, № 657.

Подається за автографом.

Платон (427 – 347 до н. е.) – давньогрецький філософ, ідеаліст,

Кальдерон де ла Барка Педро (1600 – 1681) – іспанський драматург, автор понад 200 творів.

Рабле Франсуа (бл. 1494 – 1553) – французький письменник, діяч культури доби Відродження. Автор роману «Гаргантюа і Пантагрюель».

Клопшток Фрідріх-Готліб (1724 – 1803) – німецький письменник.

…Лессінгової «Гамбурзької драматургії». – У збірці «Гамбурзька драматургія» (т. 1 – 2, 1767 – 1769) Г.-Е. Лессінг обгрунтував теорію нової реалістичної драми.

…історика, професора гімназіального… – Йдеться про Анатоля Вахнянина, який 18 грудня 1890 р. на зборах у м. Стрию виголосив у промові вищезгадані слова.

…великого народного світила… – Йдеться про Ю. Романчука, який, проголошуючи на засіданні сейму «Нову еру» (25 листопада 1890 р.), висловив вищезгадані думки.

…один із найголосніших бесідників на останніх зборах «Народної ради»… – Йдеться про пантакріального кандидата Івана Рудницького, який на засіданні сейму 27 листопада 1890 р. виступив проти Теофіла Окуневського, якого вважав агентом радикалів.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 603 – 605.