«Коли бісурмани забрали Аккону…»

П’єр-Жан-Баптист Легран

Переклад Івана Франка

<…> Ще одна з цікавих побрехеньок у «Liber de donis» (так само, як у де-Вітрієвих «Sermones») оповідає про корчмаря, що мав звичай нібито ненавмисне розхлюпувати вино своїх гостей та потім жартовливо нагадувати їм, що – як каже стара приказка – то це їм щасливий знак: «Hoc significat abundanciam quae veniet vobis, et bonam fortunam [Оце означає, що вам випаде достаток і добра доля (латин.) – Упоряд.]». Тільки ж один пілігрим, як і йому хазяїн зробив те саме, нишком витяг чіп з барила, а потім нагадать корчмареві його дорогу приказку. На цю сміховинну тему написано один фабльо, а звідтіля взялись до цієї теми італійські новелісти. Вона також становить ч. 29 в «Novellette di San Bernardino» та ч. 372 Павлієвого (Pauli) «Schimpf unćl Ernst». Уей (Way) переложив сей фабльо з Леграна (Le Grand) на англійські вірші. Ось він:

Коли бісурмани забрали Аккону,

А може рік-другий, не більше, потому,

В Нормандії сталась притичина тая,

Котру розповім вам, як сам пам’ятаю.

Жив там школярина, та так-то убого,

Що з «блага земного» не мав він нічого.

Раз якось не мав він ніщо для обіда,

Лиш бідний окраєць – чверть бохонця хліба.

Щоб сяк-так проковтнуть обід той жебрацький,

Зайшов до шиночку отам край рогачки

І мовить: «Шинкарю, чверть дудка ось на,

Та дай мені живо чверть мірки вина!»

Шинкар був, здається, мужицької вдачі:

Що другий обіда – не знає й не баче, –

З найближчої бочки він мірку налив,

Та з мірки до чарки коли уділив,

То так її з розмахом ставив на стіл,

Що більш половини розхлюпнув на піл

І, глянувши згірдно, почав він казати:

«Го, пане скубенте, ти будеш багатий!

Бо кажуть – не знаю, чи брешуть, чи справді:

Розхлюпнуть вино – се добро значить завжді».

Норманець подумав, що шкода й роботи

Сваритись чи злитись з-за хлопської псоти.

Дотепний і хитрий, він взявся на штуку

І ось яку видумав кару на злюку:

В убогій калитці він мав ще півдудка,

І любо, мов злого й не думає тутка,

Подав шинкареві: «Ну, дай, душе щира,

За гріш сей мені ще чверть кусника сира!»

Корчмар на горище, де сир мав у сховку,

Побіг та воркоче собі без умовку,

Школяр мій в тій хвили підскочив тельмом

І вихопив чопик із бочки з вином.

Пливе та булькоче плин чистий, злотистий,

Вже в корчмі поміст весь покрив болотистий.

Шинкар прибігає, аж мечесь від злості!

Вперед заткав бочку, тоді вже до гостя.

Та крепкий норманець струснув ним щосили

І пхнув, аж пляшки всі на піл полетіли.

І якби сусіди не збіглись на галас,

То тут шинкареві і смерть була б сталась.

Ся річ дійшла швидко до княжого суду.

Був Генріх Шампанський князем сего люду.

То перший крикливо шинкар промовляв,

Заплати за бочку й посуду жадав.

Та князь, щоб се діло як слід розжувати,

Велить школяреві всю правду сказати.

Сей все виясняє від слова до слова,

І ось як кінчилась та смілая мова:

«Мій князю, шинкар сей добра мені много

Ворожив, як з чарки вина хлюпнув мого,

їй Богу, сли б мав я лиш пів тих удач,

То б був на все місто найбільший багач!

Чи ж диво, що вдячність почув я в сім разі

І, щоб відплатитись оцему добрязі,

Я хтів його геть ще багатшим зробить, –

На те було варто й півбочки розлить».

Замовк. Заплескали дворяне довкола:

Так мудрої речі не чули ніколи.

Усі за норманцем, що злюці втер ніс, –

Сам добрий князь Генріх сміявсь аж до сліз.

Потім відпустив їх і присуд дав так:

«Розлялось – пропало,

Дарма, чи на злий, чи на добрий се знак!»

Примітки

Переклад старофранцузького фабльо з англійської. Надруковано у вид.: Клоустон В.А. Народні казки та вигадки, їх вандрівки та переміни / З англ. мови переложив А. Кримський. – Львів, 1896. – С. 29 – 31

У книзі В. Клоустона вміщено перекладені І. Франком старофранцузький фабльо «Коли бісурмани забрали Аккону…», уривок байки А. Ремсея «Повідає давня казка…» та трирядкову цитату з невідомого автора, поетичний переклад яких належить Франкові.

Атрибуцію цих перекладів констатував А. Кримський у «Поправках й додатках» (с. 151):

«Ст. 19. Вірші (вдолині) переложив не я, а д[окто]р Франко, а в мене було переложено прозою. Так само д[окто]р Франко звіршував уривок на ст. 26 і фабліо на ст. 29 – 31. За все це складаю моному шановному приятелеві щиру подяку, а надто за його гарний переклад фабліо».

Причетність Франка до згаданої книги цим не вичерпувалася. Він був ініціатором її перекладу та видавцем, а також переклав частину наукового тексту. Із капітальної двотомної праці В. Клоустона «Popular tales and fictions, their migrations and transformations…» (London, 1887) український варіант охоплював лише інтродукцію під назвою «Народні казки та вигадки» і розділ «Арабська повість про Ангара», перекладені А. Кримським.

До цього було вирішено додати статтю «Єгипетські казки і казка про двох братів» з книги Г. Масперо «Les contes popuiaires de l’Egipte ancienne» (Paris, 1889), саму «Казку про двох братів» та коментар до неї з книги Е. Коскена «Les contes popuiaires de Lorraine» (Paris 1886), перекладені І. Франком. Фрагменти з Г. Масперо та Е. Коскена, хоч і становлять добру чверть українського перекладу книги В. Клоустона, не відбиті у загальному титулові книги, кінцеве формулювання якого, до речі, належить Франкові (у тих же «Поправках…» А. Кримський зазначає, що «вираз: «їх вандрівки та переміни» не мій, а д[окто]ра Франка, – в мене було, відповідно до моїх пересвідчень про народний синтаксис: «Як вони блукають та перевертаються»»).

Більше того, на основі листування Франка і Кримського можна стверджувати, що саме Франко, новачок в англійській мові, керував перекладом, визначав його дух і стиль. У листі до А. Кримського від 17.IV.1895 він пише:

«Перекладаючи Клоустона, Ви силкуєтесь зробити його таким популярним, немовби писали для дітей, і задля того посвячуєте часто стислість, докладність і вищання думки автора, а навіть правильність синтаксису. Думаю, що це вже Ви пересолюєте і вводите белетристичні прийоми там, де їх не треба. Так само я був би противний тому, щоб друкувати англійські довгі цитати, і просив би Вас перекладати англійські вірші на наші. Ті, що є в дотеперішнім Вашім рукописі, переклав я сам» (50, 39 – 40).

Останньою порадою, за відсутності поезій у подальших частинах українського перекладу, Кримському скористатися не довелося. Зате він виступив у ролі першого поціновувана перших Франкових поетичних перекладів з англійської. У листі до свого колеги, більш досвідченого фахівця з англійської мови (8.VIII.1895), Франко зворушений:

«Я дуже рад, що Вам подобався мій переклад фабліо про розхлюпане вино: замічу Вам, що я перекладав його прямо з англійського, ще не одержавши Вашого перекладу, – се був перший мій переклад з англійського, бо «Симеон Стовпник» перекладений був з німецького, а тільки опісля порівняний з англійським текстом» (50, 50).

Із цитованих на початку коментаря «Поправок…» А. Кримського слідує, що до остаточної верстки книги увійшли саме Франкові поетичні переклади. Замінюючи ними прозові аналоги свого колеги, Франко-видавець припустився недогляду і не усунув підтекстової примітки Кримського до фабльо «Коли бісурмани забрали Аккону…», що дезорієнтувала читача: «Не маючи під руками Легранової книжки, мушу взяти той віршований англійський переклад, який наведено у Клоустона, та вже звідти перекладаю по-нашому. А. К.»

Тобто і Кримський, і Франко перекладали не зі старофранцузького оригіналу, а з англійського посередника. Та коли перший робив це вимушено, то другий використовував нагоду поліпшити свій англомовний рівень. У листі до М. Драгоманова від 1.01 1895 Франко зізнавався, що ідея перекладати книгу Клоустона приваблює його можливістю «підучитися ліпше англійської мови» (50, 9).

Отже, йдеться про подвійні переклади. Найбільшої уваги з них заслуговує, безперечно, старофранцузький фабльо «Коли бісурмани забрали Аккону…» (перший рядок в англійському оригіналі: «When Acre yilded to hostile host…»). Цей фабльо вміщено у 15 т. зібрання Творів І. Франка у 20 т., поза науковим контекстом монографії Клоустона. У нашому виданні наводимо твір у супроводі відповідного фрагмента-коментаря, що дає уявлення про його «вандрівки та переміни».

Клоустон Вільям-Александр (1843 – 1896) – шотландський етнограф, фольклорист, сходознавець, журналіст, письменник. Окрім «Народних казок та вигадок…», опублікував ряд монографій та антологій: «Книга побрехеньок: розповіді за простаків, дурнів та їх дурощі» (1880) «Арабська поезія для англійських читачів» (1881), «Квіти з перського саду» (1894) та ін.

Кримський Агатангел (1871 – 1942) – український учений-філолог, сходознавець, письменник, перекладач. Із Франком перебував у дружніх взаєминах. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка HAH України зберігаються автографи 49 листів І. Франка до А. Кримського і 76 листів А. Кримського до І. Франка.

Ремсей Аллен (1686 – 1758) – шотландський поет і видавець. Найвідоміші оригінальні твори: збірка «Казки і фабльо» (1722) та пасторальна драма «Шляхетний пастух» (1725). Опублікував чимало старошотландських та староанглійських народних пісень, які, хоч і були об’єктом критики за довільні особисті переробки, проте стимулювали відродження шотландської поезії у творчості Р. Бернса.

Масперо Гастон (1846 – 1916) – французький єгиптолог та археолог.

Коскен Еммануель (1841 – 1921) – французький фольклорист.

«Liber de donis» – велика збірка оповідань французького священика Етьєна Бурбонського (пом. бл. 1261), що призначалася для проповідників.

…де-Вітрієвих «Sermones»… – Мається на увазі збірка оповідань «Sermones de tempore et sanctis» французького вченого, проповідника і письменника Жака де Вітрі (сер. XII ст. – 1244). Клоустон дає цікаву довідку про нього та його знамениту працю. Жак де Вітрі «найперш од усіх почав регулярно брати до своїх проповідей exempla, себто оповідання, які мали б навчати парафіян та підтримувати їхню увагу, якщо вона могла б втомитися. <…> Цей високий князь церкви і вчений був у Хрестових походах чимало років і був навіть настановлений на єпископа Акконського (Акрського) в Палестині [саме про місцевість іде мова у першому рядкові Франкового перекладу фабльо. – Упоряд.] 1217 р.; не може бути найменшого сумніву, що він зо Сходу приніс додому багацько оповідань, якими дуже навантажені його «Sermones de tempore et canctis»».

…Павлієвого (Pauli) «Schimpf und Ernst». – Ідеться про збірку веселих та повчальних оповідань німецького поета, популярного складача шванків Йоганна Паулі (бл. 1455 – після 1530), вперше видану 1522 р. За походженням єврей, відтак вихрещений францисканський чернець, Паулі наповнював приземлена форму народного вірша високим змістом християнського вчення. Його збірку (досл. пер. «Жартома і серйозно» «видав з багатим покажчиком паралелей Естерляй (Oesterley, Pauli’s Schimpf und Ernst, Publicationen des Stuttgarten Literarischen Vereins, 3 томи), її передруковувано надто много разів то цілком, то в вибірці», – зазначає у примітці А. Кримський.

Уей Артур Сандерс (1847 – 1930) – англійський педагог і перекладач.

Легран д’Оссі П’єр-Жан-Баптист (1737 – 1800) – французький учений-єзуїт. Відомий багатотомною працею «Fabliaux, ou Contes du ХІІ-е et du ХІІІ-е siecle», що видавалася в Парижі у 70 – 80-х роках XVIII ст.

Аккона – Акка, місто в Палестині на узбережжі Середземного моря.

Ростислав Чопик

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 514 – 516 (текст), 943 – 945 (примітки).