Думка

Іван Франко

1

Ой погляну я на поле, –

Поле чистеє дріма…

Гей, мій латаний талане,

Доле темна та німа!

Заховайтеся в тумані,

Розплинітеся росов,

Щоб, неначе хрест тяженький,

Вас не двигав я з собов.

Гляну, що за рай в природі,

Ясність, розкіш, красота, –

Та мені й дивиться годі,

Як неволить гризота.

Для нещасного природа

Мов убитая мовчить, –

Над душею бо голодна

«Хліба!», знай, нужда кричить.

Для нещасного не сяє

Сонце блиском золотим, –

Діток хорих тусклі очі

Догоряють перед ним.

І в його зболіле серце

Ніч потіхи теж не ллє;

Жінка кашляє та стогне

Та й заснути не дає.

2

Світ дрімає. Блідолиций

Місяць задрімав над ним, –

Певно, бога нема дома,

Та й поснулось всім святим.

Тож все горе світовеє,

Що від сонних утекло,

На мою безсонну думу

Гір-горою налягло.

Написано в р. 1879, ще не друковано.

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 243.

Збереглися три автографи (ф. 3, № 231, с. 7; № 190, с. 16 – 17; № 232, с. 6). Тексти перших двох ранніх автографів ідентичні, але значно відрізняються від останнього варіанта. Наводимо з ранніх автографів третю та четверту строфи:

Гляну, що за рай в природі,

Що за розкіш, красота!..

Та мені ж на ню дивитись,

Кой гризе мя гризота?

Для нещасного природа,

Мов убитая мовчить,

Де над серцем му голодна

Нужда: Хліба! Враз кричить.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 291 – 292.