«Судді тебе й закони зап’ятнали…»

Іван Франко

Судді тебе й закони зап’ятнали,

Тюрма підтяла вік твій молодий,

Проступки й горе мисль твою підтяли,

І прогнано тебе з-поміж людий.

Чужий на світі, шарпаний розпуков,

Ти кляв себе і світ увесь не раз,

Давніші муки ти новою муков

Глушив і глибше, чимраз глибше гряз.

Ніхто руки ти не подав з привітом,

Ніхто сердечно не заговорив,

І сам ти гризся, сам ти нудив світом

І в глиб душі грижу пекучу крив.

Але погана доля не дрімала, –

Немов невольника, тебе вела

Від зла до зла, – покуси підсувала,

В розпусту й дикую гульню тягла.

Ти жити хтів хоть хвилю так, як другі,

Хоть капельку солодощі життя

Закоштувати, дихнути свобідно

Хоть раз, упитись жару й забуття.

І ти упивсь. Мов привиди марнії,

Все закрутилося п[е]ред тобов. –

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 406 – 407. Зберігся автограф (ф. 3, № 216, с. 46), що обривається незакінченим реченням. Крім того, в тексті викреслені 13 – 15, 20 – 23-й рядки. їх можна прочитати так:

А тим часом, щоб трохи заглушити

Грижу та муку, ти немовби п’яний,

В розпуку кинувсь… (13 – 15-й рядки)

І потонув ти у багні поганім.

І в серці своїм заглушив ти

Докори й споминки,

Згадки… (20 – 23-й рядки).

Умовно датується 1878 – 1879 рр. на тій підставі, що уривок міститься серед віршів, датованих 1878 – 1879 рр. Подається за автографом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 452.