Чия заслуга більша?

Іван Франко

Легенда

Збагачений війною

Вельможний пан гетьман

Задумав при спокою

Поставить Богу храм.

Задумав, план зробили,

Пан місце обібрав,

Щоб намір, Богу милий,

Чимскорше ділом став.

То з мусу, то з охоти

Спішить до діла люд;

Тут валка камінь котить,

Там молоти кують.

Гук, стук, – робота мила,

Дармує тут костур, –

І наче чарів сила,

Здвигає кріпкий мур.

І радий пан вельможний

До гостей так казав:

«Хіба ж я не побожний?

Скарб тілький Богу дав!»

В селі вдовиця вбога

Бажала б і собі ж

На храм для хвали Бога

Докинути хоч гріш.

Та що ж, біда, сірома!

Клопочеться сама:

Нема що їсти дома,

Зарібку теж нема.

Аж раз глядить вдовиця:

Тяжкий з камінням віз

По вулиці тащиться,

Аж і в баюру вліз.

«Гей-гей! Ану, злегенька!»

Погонич викрика.

Та дармо б’є і гейка!

Біда на мужика!

«Пропасти в тій безодні, –

Аж плаче неборак, –

А волики голодні

Не витягнуть ніяк».

Вдова се чує вбога,

Щось в серци шибло їй:

«Вспокійся, ради Бога,

І хвилечку постій!»

Сказала й до хатчини

Радюсенька пішла

І сіна дві в’язчини

В обіймах принесла.

«Ось на і дай скотині,

То й витягне цей трам

Нехай се буде нині

Мій дар на Божий храм».

В ту пору пан сей можний

Туди переїжджав.

«Який же я побожний!» –

В душі собі гадав.

Та к нему з дна сумління

Господь промовив сам:

«Волю сю жмінку сіна,

Ніж твій величний храм».

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Руська читанка для шкіл виділових. – Львів, 1896. – С. 157 – 158, а також, під заголовком «Вбога вдова», у кн.: Читанка руська для І кл. – Львів, 1896. – С. 257-258.

Подається за публікацією в «Руській читанці…».

Зіставлення вірша з однойменним твором С. Яховича виявляє, що тільки перших п’ять його строф є перекладом. Далі – до кінця – переробка, яка засвідчує суттєві відмінності між Франковим і Яховичевим трактуваннями того самого сюжету (інваріанта новозавітної притчі про дві лепти убогої вдови). Подаємо другу частину вірша С. Яховича «Uboga wdowa» за вид.: Wypisy polskie dla klas niższych с. к. szkoł. – We Lwowie, 1874. – S. 393-394:

W ustroni – wdowa uboga,

Okryta odzieżą lichą,

Widząc gmach na chwalę Boga,

Łze tylko roniła cichą.

Tylko się jej myśli wiły

О kościele i o złocie

Lecz w niezgodzie z chęcią siły

Krajały serce sierocie.

Bóg, co myśli widzi skryte,

Serce nad wszystko ocenia –

Pociesza biedną kobietę,

Pobożne wieńczy pragnienia.

Spuścił na nią sen przyjemny:

Błysk odwarł niebios podwoje,

Z głębi zabrzmiał głos tajemny:

Bóg serce przeniknł twoje! –

«Chcesz woli dopełnić Pana

1 pomnożyć chwalę Bożą,

Kup dla wołów wiązkę siana,

Co cegłę na kościół wożą».

Wstaje ze snu przebudzona,

Tkwi jej w myśli wola Pana:

Biednie, biednie ucieszona

I kupuje wołom siana.

Znowu z nieba głos słyszano,

Aż się ziemia wstrzęsła cała:

«Milsze Bogu twoje siano,

Niż ta świątynia wspaniała».

Яхович Станіслав Францішек Вінцент Рудольф (1796 – 1857) – польський поет, педагог. Засновник і керівник сиротинців у Варшаві, що стало справою його життя. Цій справі підпорядкована і творчість. Яхович – піонер у царині польської дитячої літератури, знайшовши мову й стиль, відповідні смакам найменших читачів, для яких склав і видав три збірочки байок і повісток. Писав також тексти дитячих пісень, чимало з яких понині – у репертуарі польських дошкільних закладів.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 167 – 168 (текст), 847 – 848 (примітки).