У вагоні

Іван Франко

Мов сполохана корова,

Так земля з-під моїх ніг

Утікає, дуднить, гонить,

Мовби хто за нею біг.

Наче полотно простерте

Велична якась рука

Знов збира, так лапом-цапом

Сад за садом утіка.

Тільки я в пустім вагоні

Серед тої метушні

Непорушно й тихо стою,

Похилившись у вікні.

Тільки я та вічні зорі,

Що високо там горять,

Не втікають, наче доказ,

Що ще єсть постійність, лад.

І сміються вічні зорі,

Іронічно миготять:

«Ти і ми – неправда? – доказ,

Що ще єсть постійність, лад».

Примітки

Вперше надруковано в журн.: Глобус. – 1926. – № 14. – С. 296, під рубрикою «З недрукованих поезій Івана Франка». Автора публікації не вказано, імовірно, ним був М. Возняк.

Наведений текст є варіацією вірша «У вагоні», що увійшов до збірки «Зів’яле листя» і вміщений у т. 2 п’ятдесятитомника. Порівняно з останнім наведений текст має додаткову строфу (третю), деякі образно-стильові відмінності у двох перших строфах. Саме це було підставою для його виділення публікаторами. Як окремий твір він публікувався у т. 18 тридцятитомного видання (с. 133 – 134). У т. 11 двадцятитомника вміщений у примітках до збірки «Зів’яле листя» (с. 503 – 504), при цьому упорядниками означено сумнів у точності авторського датування твору. У п’ятдесятитомному Зібранні творів згадка про такий текст відсутня.

Збереглися автографи: чорновий – ф. 3, № 198, арк. 24, запис олівцем, відсутній 4-й рядок, датування 24 / V, без зазначення року, та чистовий – № 232, с. 157, в останньому із зазначенням: «Написано дня 24 мая 1896 в дорозі до Тернополя». Внесення його самим автором у рукопис підготовлюваних до друку доти не друкованих поезій (ф. 3, № 232) свідчить про те, що поет визнавав за цим віршем статус самостійного твору.

Публікується за автографом (ф. 3, № 232).

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 163.