У вагоні
Іван Франко
Мов сполохана корова,
Так земля з-під моїх ніг
Утікає, дуднить, гонить,
Мовби хто за нею біг.
Наче полотно простерте
Велична якась рука
Знов збира, так лапом-цапом
Сад за садом утіка.
Тільки я в пустім вагоні
Серед тої метушні
Непорушно й тихо стою,
Похилившись у вікні.
Тільки я та вічні зорі,
Що високо там горять,
Не втікають, наче доказ,
Що ще єсть постійність, лад.
І сміються вічні зорі,
Іронічно миготять:
«Ти і ми – неправда? – доказ,
Що ще єсть постійність, лад».
Примітки
Вперше надруковано в журн.: Глобус. – 1926. – № 14. – С. 296, під рубрикою «З недрукованих поезій Івана Франка». Автора публікації не вказано, імовірно, ним був М. Возняк.
Наведений текст є варіацією вірша «У вагоні», що увійшов до збірки «Зів’яле листя» і вміщений у т. 2 п’ятдесятитомника. Порівняно з останнім наведений текст має додаткову строфу (третю), деякі образно-стильові відмінності у двох перших строфах. Саме це було підставою для його виділення публікаторами. Як окремий твір він публікувався у т. 18 тридцятитомного видання (с. 133 – 134). У т. 11 двадцятитомника вміщений у примітках до збірки «Зів’яле листя» (с. 503 – 504), при цьому упорядниками означено сумнів у точності авторського датування твору. У п’ятдесятитомному Зібранні творів згадка про такий текст відсутня.
Збереглися автографи: чорновий – ф. 3, № 198, арк. 24, запис олівцем, відсутній 4-й рядок, датування 24 / V, без зазначення року, та чистовий – № 232, с. 157, в останньому із зазначенням: «Написано дня 24 мая 1896 в дорозі до Тернополя». Внесення його самим автором у рукопис підготовлюваних до друку доти не друкованих поезій (ф. 3, № 232) свідчить про те, що поет визнавав за цим віршем статус самостійного твору.
Публікується за автографом (ф. 3, № 232).
Микола Бондар
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 163.